ВАСУ просить Президента України застосувати право вето щодо Закону України «Про судоустрій і статус суддів»
Вищий адміністративний суд України звернувся до Президента України Петра Порошенка з проханням застосувати надане йому Конституцією України право вето щодо ухваленого 2 червня 2016 року Верховною Радою України Закону «Про судоустрій і статус суддів».
Цей Закон визначає нові правові та організаційні засади функціонування судової влади.
Водночас Закон частково не відповідає вимогам статей 1 і 8 Конституції України, згідно з якими Україна є правовою державою, де визнається і діє принцип верховенства права, елементом якого є принцип правової визначеності, про що неодноразово зазначав у своїх рішеннях Конституційний Суд України.
Зокрема, частиною п’ятою статті 125 ухваленого Верховною Радою України 02 червня 2016 року Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» передбачається, що з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди. Але цю статтю повністю проігноровано Законом «Про судоустрій і статус суддів», а також не взято до уваги рекомендації, які 23 жовтня 2015 року ухвалила Європейська комісія «За демократію через право» (Венеціанська комісія), якими визнається існування адміністративних судів як автономної судової системи.
Очолювати вертикаль адміністративних судів повинен лише єдиний, не підпорядкований нікому Вищий адміністративний суд України, який організаційно, юридично і процесуально буде повністю самостійним і незалежним.
Отже, запропоновані Законом організаційні основи системи адміністративних судів порушують цілісність цієї системи, містять суттєві загрози конституційним гарантіям права громадян на судовий захист від неправомірних дій суб’єктів владних повноважень.
Крім того, частина перша статті 31 Закону передбачає, що у системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди як суди першої інстанції з розгляду окремих категорій справ. Відповідно, може виникнути проблема щодо апеляційного та касаційного оскарження рішень таких судів, оскільки вона не передбачена в Законі.
Частина друга статті 31 Закону передбачає виключний перелік вищих спеціалізованих судів, а саме Вищий суд з питань інтелектуальної власності та Вищий антикорупційний суд. Перелік вищих спеціалізованих судів, наведений у Законі, є невиправданим з точки зору фінансових витрат для забезпечення діяльності такого суду (велике навантаження на державний бюджет) та одночасно з точки зору навантаження на суддю (мала кількість відповідних справ для цих вищих спеціалізованих судів).
Також частина друга статті 61 Закону містить перелік відомостей, які повинен зазначати суддя у декларації родинних зв’язків судді. При цьому не враховано ситуацію, коли родичі не бажають надавати відомості про себе або перебувають із суддею у неприязних стосунках.
Статтею 106 Закону передбачається встановити додаткові підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а саме: неподання або несвоєчасне подання декларації родинних зв’язків суддею в порядку, визначеному цим Законом; подання у декларації родинних зв’язків судді завідомо недостовірних (у тому числі неповних) відомостей; декларування завідомо недостовірних (у тому числі неповних) тверджень у декларації доброчесності судді.
Запропоновані Законом зміни спрямовані на нівелювання закріпленого у статті 126 Конституції України положення про незалежність і недоторканність суддів, які гарантуються Конституцією і законами України.
З огляду на викладене Вищий адміністративний суд України вважає, що цей Закон спрямований на руйнацію системи адміністративного судочинства, запровадження якої є свідченням розвитку демократичної, правової держави відповідно до європейських стандартів і гарантією права особи на справедливий суд. Закон суперечить нормам чинної Конституції України та ухваленому Верховною Радою України 02 червня 2016 року Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», є Законом із високою часткою корупційної складової і призведе до ліквідації інституту незалежності суддів, неможливості здійснення ефективного судового захисту прав громадян та юридичних осіб.
