Як ув’язнені реалізують свої права?
Особи, які за вчинення правопорушень перебувають під вартою або відбувають покарання, не втрачають можливість бути учасниками цивільних і сімейних правовідносин. Чинним законодавством України передбачено механізми, які забезпечують реалізацію таких прав.
Посвідчення заповітів та довіреностей
Заповіт — це особисте розпорядження фізичної особи на випадок її смерті. Один примірник заповіту має бути переданий заповідачу, інший — до державного нотаріального архіву або державної нотаріальної контори за місцем постійного проживання. Відомості про посвідчення заповіту долучаються до особової справи особи.
Довіреність — це письмовий документ, що надає іншій особі повноваження на представництво перед третіми особами. У ній мають бути чітко визначені юридичні дії, які уповноважується вчиняти представник. Посвідчену довіреність вручають довірителю або, на його прохання, надсилають за вказаною адресою чи вручають особі, на ім’я якої вона видана.
Статтею 1252 Цивільного кодексу України та статтею 40 Закону України «Про нотаріат», передбачено, що начальники установ виконання покарань і слідчих ізоляторів мають право посвідчувати заповіти та довіреності осіб, які перебувають у цих установах. Такі документи прирівнюються до нотаріально посвідчених і мають таку ж юридичну силу. При цьому державне мито за їх посвідчення не стягується.
Статті 40, 78 та 401 Закону України «Про нотаріат» надають право начальнику установи виконання покарань також засвідчувати справжність підпису особи, яка перебуває в установі. Таке засвідчення прирівнюється до нотаріального. Проте воно підтверджує лише, що підпис зроблений певною особою, а не саме факти, що викладені у документі.
Державна реєстрація шлюбу та його розірвання
Ув’язнені та засуджені особи мають право на державну реєстрацію шлюбу. Така процедура здійснюється органом державної реєстрації актів цивільного стану (ДРАЦС) за місцем розташування слідчого ізолятора або установи виконання покарань і проводиться за письмовим дозволом керівника установи.
Для цього адміністрація установи надає засудженому бланк заяви про державну реєстрацію шлюбу, після заповнення своєї частини заяви начальник установи засвідчує справжність підпису засудженого. Далі заява передається другому заявнику (іншому з подружжя) для завершення процедури її подання до органу ДРАЦС. Відділ ДРАЦС призначає дату та час державної реєстрації шлюбу і повідомляє про це обох заявників та адміністрацію установи.
Реєстрація шлюбу проводиться у приміщенні установи у присутності обох наречених. Залучення свідків законом не передбачене. Витрати, пов’язані з реєстрацією, включно з держмитом, покриваються особами, які укладають шлюб. За бажанням, адміністрація установи може також забезпечити можливість проведення обряду вінчання.
Після реєстрації адміністрація установи також може надати засудженому позачергове тривале побачення з чоловіком чи дружиною.
Розірвання шлюбу здійснюється або через органи ДРАЦС (за взаємною згодою подружжя, яке не має спільних неповнолітніх дітей), або в судовому порядку згідно з Главою 11 Сімейного кодексу України.
Сплата аліментів
Важливо, що особи, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі, не звільняються від сплати аліментів. Так, з доходів засуджених виділяються суми аліментів на підставі виконавчих документів, пріоритетно — після податку на доходи фізичних осіб.
Порядок поховання осіб, які померли у СІЗО
У разі смерті ув’язненого або засудженого у слідчому ізоляторі адміністрація установи зобов’язана діяти відповідно до чинного законодавства.
Насамперед фіксується факт смерті з обов’язковою участю медичного працівника, після чого про подію інформуються уповноважені органи — зокрема, органи досудового розслідування та прокуратура. Одночасно оформлюється лікарське свідоцтво про смерть, яке разом з іншими документами долучається до особової справи померлого.
Далі адміністрація невідкладно повідомляє родичів або інших осіб, зазначених у документах ув’язненого чи засудженого.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про поховання та похоронну справу», поховання осіб, які померли під час відбування покарання чи перебування під вартою, здійснюється за рахунок коштів установи, де перебував померлий, або за кошти виконавця його волі чи особи, яка бажає здійснити поховання (за бажанням цих осіб).
Якщо тіло не забрали родичі чи інші особи у встановлений строк, поховання організовує установа. Інформація про місце поховання, дату та умови захоронення вноситься до особової справи померлого та до відповідних реєстрів.
Пенсійне забезпечення
Особи, які тримаються у слідчих ізоляторах не втрачають права на пенсію. Вони можуть отримувати державне пенсійне забезпечення на загальних підставах — за віком, по інвалідності, у зв’язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених законодавством про пенсійне забезпечення.
Якщо ув’язнений під час перебування в СІЗО набув права на пенсію, він має право подати до адміністрації установи заяву з проханням забезпечити умови для її оформлення. До прикладу, це може бути прохання викликати представника Пенсійного фонду України до СІЗО, щоб безпосередньо подати необхідні документи. Зробити це також може представник ув’язненого — за умови наявності належним чином оформленого нотаріального доручення від імені ув’язненого.
Отримавши заяву, адміністрація СІЗО не пізніше ніж за три доби надсилає її до відповідного територіального органу Пенсійного фонду. Після цього, за письмовим дозволом слідчого або суду, який веде кримінальне провадження, організовується зустріч ув’язненого з представником Пенсійного фонду. Установа також зобов’язана надати всі необхідні умови для належного оформлення документів.
