Судова практика Конституційного Суду України

Рішення “У справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо офіційного тлумачення положень статей 102, 103, 116 Закону України “Про судоустрій України” (справа про призначення суддів на адміністративні посади)”

Автор Редактор в Сер 30, 2018

Р І Ш Е Н Н Я

КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо офіційного тлумачення положень статей 102, 103, 116 Закону України “Про судоустрій України” (справа про призначення суддів на адміністративні посади)

м. Київ Справа N 1-53/2009

22 грудня 2009 року N 34-рп/2009

Конституційний Суд України у складі суддів:

Стрижака Андрія Андрійовича – головуючого,

Бринцева Василя Дмитровича,

Вдовіченка Сергія Леонідовича,

Головіна Анатолія Сергійовича,

Джуня В’ячеслава Васильовича,

Дідківського Анатолія Олександровича,

Домбровського Івана Петровича – доповідача,

Кампа Володимира Михайловича,

Колоса Михайла Івановича,

Лилака Дмитра Дмитровича,

Маркуш Марії Андріївни,

Мачужак Ярослави Василівни,

Нікітіна Юрія Івановича,

Овчаренка В’ячеслава Андрійовича,

Стецюка Петра Богдановича,

Ткачука Павла Миколайовича,

Шишкіна Віктора Івановича,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо офіційного тлумачення положень статей 102, 103, 116 Закону України “Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 року N 3018-III (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., N 27-28, ст. 180).

Приводом для розгляду справи згідно зі статтями 39, 41 Закону України “Про Конституційний Суд України” стало конституційне подання 51 народного депутата України.

Підставою для розгляду справи відповідно до статті 93 Закону України “Про Конституційний Суд України” є практична необхідність в офіційній інтерпретації зазначених положень Закону України “Про судоустрій України”

Заслухавши суддю-доповідача Домбровського І.П. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

у с т а н о в и в:

Практична необхідність в офіційному тлумаченні, на думку авторів клопотання, виникла у зв’язку з неоднозначним розумінням та застосуванням положень Закону щодо повноваження Ради суддів України призначати на адміністративні посади голів судів, заступників голів судів та звільняти їх з цих посад.

Народні депутати України вказують, що Конституційний Суд України у Рішенні від 16 травня 2007 року N 1-рп/2007 визнав неконституційним положення частини п’ятої статті 20 Закону, відповідно до якого голова суду, заступник голови суду призначаються на посаду та звільняються з посади Президентом України, і рекомендував Верховній Раді України невідкладно в законодавчому порядку врегулювати питання про призначення судді на посаду голови суду, заступника голови суду та звільнення його з посади. Проте, як стверджується в конституційному поданні, Верховна Рада України не прийняла відповідного закону.

Рада суддів України 31 травня 2007 року прийняла рішення N 50 щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції та звільнення їх з цих посад, яким визначила, що саме вона є єдиним повноважним на це суб’єктом.

Необхідність наділення себе повноваженнями призначати суддів на адміністративні посади та звільняти їх з цих посад Рада суддів України обґрунтувала тим, що 1 червня 2007 року закінчувалися повноваження більше ніж 300 голів і заступників голів судів загальної юрисдикції, і зволікання з призначенням суддів на вакантні посади до законодавчого врегулювання цього питання могло призвести до дестабілізації судової системи, ускладнень в організаційному керівництві діяльністю судів, а отже – до погіршення стану правосуддя в державі та захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина.

Однак автори клопотання вважають, що у Законі передбачено чіткий порядок заміщення суддів, які обіймали адміністративні посади. Крім того, 26 травня 2005 року Голова Верховного Суду України надіслав апеляційним судам України лист N 1-5/454 з роз’ясненням вимог частини сьомої статті 20 Закону, згідно з якими у разі закінчення повноважень судді, який займав адміністративну посаду, його обов’язки на підставі статей 24, 28, 29, 41, 42 Закону виконують відповідно перший заступник голови, заступник голови або старший за віком суддя.

У зв’язку з неоднозначним розумінням та застосуванням положень Закону стосовно повноваження Ради суддів України призначати суддів на адміністративні посади в судах та звільняти їх з цих посад, народні депутати України звернулися до Конституційного Суду України з проханням дати офіційне тлумачення положень статей 102, 103, 116 Закону, роз’яснивши, чи має Рада суддів України на це законні повноваження.

2. Свої позиції стосовно предмета конституційного подання висловили Голова Верховної Ради України, Голова Верховного Суду України, голова Ради суддів України.

3. Конституційний Суд України, вирішуючи порушені в конституційному поданні питання, виходить з такого.

3.1. Рішенням від 16 травня 2007 року N 1-рп/2007 Конституційний Суд України визнав неконституційним положення частини п’ятої статті 20 Закону, відповідно до якого голова суду, заступник голови суду призначаються на посаду та звільняються з посади Президентом України, і рекомендував Верховній Раді України невідкладно в законодавчому порядку врегулювати питання про призначення судді на посаду голови суду, заступника голови суду та звільнення його з цієї посади (пункти 1, 3 резолютивної частини).

Однак це питання до цього часу законом не врегульоване.

3.2. У Конституції України визначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах поділу на законодавчу, виконавчу та судову (частина перша статті 6), та визначено механізм її здійснення (частина друга статті 6, частина друга статті 19). Основний Закон України встановив засади організації і діяльності судової влади та взаємодії між нею, законодавчою і виконавчою владою на підставі конституційно закріпленої системи стримувань і противаг.

Так, до повноважень Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади в Україні належить прийняття законів з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів (стаття 75, пункт 3 частини першої статті 85, пункт 14 частини першої статті 92 Конституції України).

Згідно з пунктом 14 частини першої статті 92 Конституції України судоустрій визначається виключно законами України. Законом затверджено правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрисдикції, основні вимоги до формування корпусу професійних суддів, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування, а також встановлено загальний порядок забезпечення діяльності судів та врегульовано інші питання судоустрою. Статтею 104 Закону передбачено, що організаційними формами суддівського самоврядування є збори суддів, конференції суддів, з’їзд суддів України, ради суддів та їх виконавчі органи. За Законом суддівське самоврядування – це самостійне колективне вирішення питань внутрішньої діяльності судів в Україні професійними суддями, до яких належать організаційне забезпечення судів та діяльності суддів, соціальний захист суддів та їх сімей, а також інші питання, які не пов’язані безпосередньо зі здійсненням правосуддя (частини перша, друга статті 102).

Порядок здійснення суддівського самоврядування визначається відповідно до Конституції України Законом, Законом України “Про статус суддів” та іншими законами, а також регламентами і положеннями, які приймаються органами суддівського самоврядування згідно з Законом (частина третя статті 102).

У Законі передбачено, що з’їзд суддів України – це найвищий орган суддівського самоврядування (частина перша статті 112), а Рада суддів України є вищим органом суддівського самоврядування у період між з’їздами суддів України (частина перша статті 116), та визначено правові основи їх функціонування. Відповідно до пункту 4 частини п’ятої статті 116 Закону до повноважень Ради суддів України віднесено вирішення питань щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах у випадках і порядку, передбачених Законом, а тому зміст цієї норми слід аналізувати в сукупності з іншими його нормами, зокрема статтею 20.

3.3. У частині п’ятій статті 20 Закону визначено повноваження Ради суддів України (ради суддів спеціалізованих судів) давати рекомендації стосовно призначення суддів на посаду голови суду, заступника голови суду та звільнення з цієї посади.

Отже, положення пункту 4 частини п’ятої статті 116 Закону, у якому зазначено, що Рада суддів України вирішує питання щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах у випадках і порядку, передбачених цим Законом, у системному зв’язку з положенням першого речення частини п’ятої статті 20 Закону необхідно розуміти як таке, що дає Раді суддів України право вирішувати питання про рекомендацію кандидатури конкретного судді для призначення його на посаду голови суду, заступника голови суду.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що така рекомендація є обов’язковою складовою законодавчо визначеної процедури вирішення кадрових питань. Тому орган (посадова особа), повноважний приймати рішення про призначення на відповідні посади чи звільнення з них, не має права вирішувати такі питання на свій розсуд без відповідної рекомендації. Питання призначення судді на адміністративну посаду голови суду, заступника голови суду чи звільнення з цієї посади відповідно до чинної редакції першого речення частини п’ятої статті 20, статті 116 Закону може бути вирішене тільки на підставі рекомендації Ради суддів України (ради суддів спеціалізованих судів), оскільки саме в чинній редакції пункту 4 частини п’ятої статті 116 Закону визначено рекомендаційний характер рішення Ради суддів України для призначення повноважним органом (посадовою особою) суддів на адміністративні посади в судах.

3.4. Згідно зі статтею 93 Закону України “Про Конституційний Суд України” підставою для конституційного подання щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України є практична необхідність у з’ясуванні або роз’ясненні, офіційній інтерпретації положень Конституції України та законів України.

Зі змісту статей 102, 103 Закону не вбачається, що ними врегульовано повноваження Ради суддів України щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах.

Суб’єкт права на конституційне подання, звернувшись з клопотанням про офіційне тлумачення зазначених норм Закону, не навів обґрунтування у його практичній необхідності.

На думку Конституційного Суду України, конституційне провадження у справі у цій частині відповідно до пункту 2 статті 45 Закону України “Про Конституційний Суд України”, пункту 1 параграфа 51 Регламенту Конституційного Суду України підлягає припиненню.

3.5. Оскільки рекомендація Верховній Раді України, викладена у Рішенні Конституційного Суду України від 16 травня 2007 року N 1-рп/2007 у справі про звільнення судді з адміністративної посади, щодо необхідності в законодавчому порядку врегулювати призначення судді на посаду голови суду, заступника голови суду та звільнення його з цієї посади не виконана, це призвело до правової невизначеності (прогалини в Законі). Конституційний Суд України вважає за необхідне згідно з частиною другою статті 70 Закону України “Про Конституційний Суд України” покласти на Верховну Раду України обов’язок невідкладно вирішити це питання.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 147, 150, 153 Конституції України, статтею 2, пунктом 2 статті 45, статтями 62, 66, 67, 69, 70, 95 Закону України “Про Конституційний Суд України”, Конституційний Суд України

в и р і ш и в:

1. В аспекті конституційного подання положення пункту 4 частини п’ятої статті 116 Закону України “Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 року N 3018-III, згідно з яким Рада суддів України вирішує питання щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах у випадках і порядку, передбачених цим Законом, у системному зв’язку з положенням його першого речення частини п’ятої статті 20 треба розуміти так, що Рада суддів України повноважна давати рекомендації стосовно такого призначення тому органу (посадовій особі), який законом наділений цими повноваженнями.

2. Припинити конституційне провадження у справі щодо офіційного тлумачення положень статей 102, 103 Закону України “Про судоустрій України” на підставі пункту 2 статті 45 Закону України “Про Конституційний Суд України” – невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України, цим Законом.

3. Зобов’язати Верховну Раду України невідкладно виконати Рішення Конституційного Суду України від 16 травня 2007 року N 1-рп/2007 щодо законодавчого врегулювання питання про призначення судді на посаду голови суду, заступника голови суду та звільнення його з цієї посади.

4. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у “Віснику Конституційного Суду України” та в інших офіційних виданнях України.

ОКРЕМА ДУМКА

судді Конституційного Суду України Шишкіна В.І. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо офіційного тлумачення положень статей 102, 103, 116 Закону України “Про судоустрій України” (справа про призначення суддів на адміністративні посади)

Конституційний Суд України у резолютивній частині Рішення від 22 грудня 2009 року N 34-рп/2009 (далі – Рішення) зазначив, що в аспекті конституційного подання положення пункту 4 частини п’ятої статті 116 Закону України “Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 року N 3018-III, згідно з яким Рада суддів України вирішує питання щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах у випадках і порядку, передбачених цим Законом, у системному зв’язку з положенням його першого речення частини п’ятої статті 20 треба розуміти так, що Рада суддів України повноважна давати рекомендації стосовно такого призначення тому органу (посадовій особі), який законом наділений цими повноваженнями.

Стосовно Рішення висловлюю таку думку.

1. Суб’єкт права на конституційне подання – 51 народний депутат України – звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положень статей 102, 103, 116 Закону України “Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 року N 3018-III (далі – Закон) щодо повноважень Ради суддів України призначати суддів на адміністративні посади в судах та звільняти їх з цих посад.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 39 Закону України “Про Конституційний Суд України” автори клопотання мали б зазначити, які саме положення вказаних статей Закону слід витлумачити. Відсутність такої конкретизації Конституційний Суд України мав би оцінити як недотримання правових приписів і відмовити у відкритті конституційного провадження у справі на підставі пункту 2 статті 45 Закону України “Про Конституційний Суду України”.

2. У резолютивній частині Рішення Конституційний Суд України вказав, що дає офіційне тлумачення положень пункту 4 частини п’ятої статті 116 Закону у системному зв’язку із положеннями його першого речення частини п’ятої статті 20, проте:

а) автори клопотання не ставили питання про тлумачення положень статті 20 Закону;

б) положення частини п’ятої статті 20 Закону стосовно повноваження Ради суддів України давати рекомендації при призначенні судді на посаду голови, заступника голови суду не має самостійного характеру. Така правомочність була одним із сегментів у процедурному порядку призначення суддів на вказані посади, де призначення на посаду голови, заступника голови суду законодавець на момент прийняття Закону відніс до повноважень Президента України. Однак Рішенням Конституційного Суду України від 16 травня 2007 року N 1-рп/2007 надання такого повноваження Президенту України було визнано неконституційним. У зв’язку з цим втратив своє первісне значення весь порядок заміщення суддями вказаних посад, який був встановлений цією нормою (норма про рекомендацію стала мертвою), тому вона не може оцінюватися у сукупності з іншою нормою, та ще й з “підпорядкуванням” їй положень пункту 4 частини п’ятої статті 116 Закону;

в) положення пункту 4 частини п’ятої статті 116 Закону про те, що Рада суддів України вирішує питання щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах у випадках і порядку, передбачених Законом, має імперативний, а не рекомендаційний характер. З огляду на граматичний і телеологічний аналіз словосполучення “вирішує питання щодо призначення” можна вважати, що законодавець надав Раді суддів України повноваження вирішувати вказані питання з прийняттям завершального (остаточного) рішення у тому порядку, який для неї має бути конкретизований у Законі.

Виходячи з викладеного, зведення такого права Ради суддів України як вирішення відповідного питання лише до рекомендування є обмеженням встановленого Законом одного з прав вищого органу суддівського самоврядування, який діє у період між з’їздами суддів України. Така інтерпретація цієї норми не узгоджується з приписами Конституції України стосовно гарантії забезпечення незалежності судів і суддів та ролі у цьому суддівського самоврядування (частини перша, друга статті 126, частина шоста статті 127, частина друга статті 130).

Суддя Конституційного Суду України В.І.ШИШКІН