Не раз після того, як позафракційні депутати Балога та Домбровський пали жертвами казуїстичних судових позовів Кармазіна до ЦВК, я намагався відшукати відповідь на запитання, з якого дива спало позивачеві на думку надавати Феміді своєрідну допомогу у впорядкуванні виборчого законодавства і карати руками ретельно підібраних суддів недоброчесних, як він вважає, власників мандатів за їх нібито підступність та облуду на виборчих дільницях.
Не маю сумніву, колишній прокурор і суддя, державний радник юстиції 3 класу, почесний працівник прокуратури України та заслужений юрист України чудово усвідомлював, що звертатися задля цього до суду, коли депутати вже отримали у ЦВК відповідне посвідчення, склали у Верховній Раді присягу, скріпили її своїм підписом і набули відповідного статусу – для юриста непрофесійно, більше того, чистісіньке глупство. Бо не міг він не знати положень ст. 81 Конституції України та ст. 4 Закону України «Про статус народного депутата України», де чітко перераховані умови дострокового припинення повноважень народних депутатів. Судом ці повноваження можуть припинятися в єдиному випадку – коли суд визнає депутата недієздатним або безвісно відсутнім.
Одначе Кармазін своєю професійною репутацією таки ризикнув. І після скандального рішення ВАСУ практично її втратив. Заради чого? Навряд чи Кармазіна приваблювала слава засновника прецедентного права в Україні. Бо мав знати, воно вже існувало з 2006 року завдяки Закону України №3477-IV від 23.02.2006 року «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини», у ст. 17 якого сказано: «…Суд застосовує під час розгляду справ Конвенцію (995_004) та практику Суду як джерело права».
Ні, його цікавили речі набагато прозаїчніші. Розвинути цей здогад у переконання допомогли екскурси в деякі моменти біографії затятого борця за електоральну справедливість, про які він воліє не згадувати. Мабуть, саме ці моменти і спонукали залаштункових режисерів скандальних судових вистав звернути увагу на його кандидатуру для виконання головної ролі «юридичного сміттяра». І виконує він її напрочуд старанно, тільки навиворіт: не прибирає юридичний бруд, а розкидає його.
Загальновизнана версія – заради виконання волі Банкової – мене влаштовувала частково. Позбавлення мандата регіонала Олександра Васильєва, брата екс-Генпрокурора Геннадія Васильєва, а невдовзі і його однопартійця Ігоря Маркова тим самим судом за схожим позовом навіяло здогад, що не лише влада намагається використати Кармазіна в своїх розкладах, аби продемонструвати «об’єктивність» і «принциповість», а й він її заради власного зиску. Адже, по-перше, про таку популярність йому раніше попри численні депутатські каденції та часті відвідування телестудій і мріяти не доводилося, дарма що така популярність гірша за опалу; а, по-друге, за підтримки Банкової, якою його, вочевидь, спокусили чи то в кабінеті Андрія Клюєва, чи в апартаментах Сергія Льовочкіна, заблимала зеленим світлом перспектива переобратися на одному з проблемних округів, де він так заповзято шмагав і надалі збирається шмагати критичними батогами всіх, на кого йому вказуватимуть замовники. Такий намір у нападі відвертості під час ефіру на каналі ICTV 16 вересня він і сам підтвердив, забувши, мабуть, про оголошену ним війну ЦВК, який заповзявся знищити, «як Карфаген».
Чи то цією погрозою намірився забезпечити собі на майбутнє, згідно власної логіки, лояльність головного виборчого органу, чи так уже упевнився в зазвичай непевних гарантіях Банкової, але, з якого боку не поглянь, ситуація виглядає анекдотичною.
У Кармазіна, за його словами, працює команда по ще семи областях, збирає докази фальсифікацій для майбутніх жертв. Хто ж фінансує цю команду? Кармазін власним коштом? Як не старався знайти в Інтернеті його декларацію про доходи, так і не зміг. Між тим, кожному, хто знайомий з юридичною роботою канцелярського штибу, легко уявити, в чому вона полягає та скільки коштує. Невже праві ті, хто стверджує, буцімто за час депутатських каденцій Кармазін замість законопроектів написав чи не тисячу запитів на «комерційній основі» за відповідними парламентськими розцінками, середня з яких дорівнює 25 тисячам доларів, «кришував» за комісійні бізнесменів із сумнівною репутацією та навіть був причетний до розкрадання Чорноморського морського пароплавства?
Якщо все це вигадки злих язиків, доводиться припускати, що саме автори судових вистав не шкодують гонорарів своєму акторові, аби той не втрачав «творчого» запалу.
Дивує в цьому запалі його вибірковість. Коли Олександр Пресман, добре відомий у кримінальних колах Одещини і правоохоронним органам, маючи два громадянства – США і України – увійшов за підтримки регіоналів депутатом до Одеської облради, Кармазін заявив, що той, згідно законів України, не мав права на депутатський статус. Але Пресман став депутатом ВР і членом фракції ПР, зберігши подвійне громадянство. І в парламенті таких патріотів зо два десятки набереться.
Одначе «юридичного сміттяра» це вже не обурює.
Бо замовлення немає…
Володимир ШАРОВ,
Юридичний вісник України, №38
