Завершився розгляд кримінальної справи по обвинуваченню Тимошенко Ю.В. у вчиненні злочину, склад якого передбачено ч. 3 ст. 365 КК України, – перевищення влади або службових повноважень, яке спричинило тяжкі наслідки. Після оголошення судом закінчення судового слідства 27 вересня 2011 р. відбулись судові дебати – промови прокурора, потерпілого і його представника, цивільного позивача, захисника, підсудного, які розпочалися з промови прокурора Лілії Фролової, яка, як і слід було очікувати, фактично була відтворенням основних позицій (положень) обвинувального висновку і ствердженням, що зібрані органом досудового слідства докази підтверджують (свідчать про) доведеність обвинувачення Тимошенко Ю.В. у вчиненні нею злочину, склад якого передбачений ч.3 ст.365 КК, її винність у вчиненні цього злочину.
Оцінка доказів, які наводились під час судового слідства стороною захисту, прокурором фактично не здійснювалась. Прокурор у своїй промові обмежилась зазначенням, що прокуратура критично ставиться до показань свідків, експертних висновків, правових позицій, науково-консультативного висновку щодо кримінально-правової оцінки дій Тимошенко Ю.В., який був наданий мною, та інших доказів, оскільки вони, як вважає прокуратура, не узгоджуються з іншими доказами, а тому не можуть бути прийняті до уваги і мають бути відкинуті судом.
Петро АНДРУШКО,
кандидат юридичних наук,
професор, спеціально для “ЮВУ”
Промова прокурора
За повідомленнями ЗМІ, промова Л.Фролової звелась до зачитування попередньо підготовленого тексту, який містив немало ключових тез і формулювань обвинувального висновку. Зокрема, Л.Фролова знову заявила, що, схвалюючи невигідний країні газовий контракт із Росією, Юлія Тимошенко керувалась «бажанням створити собі позитивний імідж ефективного керівника», і декілька разів повторила, що екс-прем’єр особисто затвердила директиви на укладення газових договорів на «економічно невигідних і неприйнятних умовах», надавши при цьому неправдиву інформацію колишньому голові правління НАК «Нафтогаз України» О.Дубині про затвердження директив урядом.
Лілія Фролова підкреслила, що сторона обвинувачення ставить під сумнів і просить не брати до уваги показання свідків захисту, і заявила, що «державне обвинувачення вважає, що вина підсудної повністю доведена показаннями свідків, дослідженими доказами і висновками експертів». На завершення промови Л.Фролова виголосила позицію Генеральної прокуратури України: «За результатами судового розгляду просимо суд визнати Тимошенко Юлію Володимирівну винною, з урахуванням суспільної небезпечності і ступеня тяжкості злочину просимо призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років без права у подальшому обіймати державні посади протягом трьох років».
Зверну увагу на те, що КПК не визначає вимог до змісту промов у судових дебатах. Ці вимоги визначаються у доктрині кримінально-процесуального права та у правозастосовчих орієнтирах судової практики і мають рекомендаційний характер. Зокрема, В.М. Трофименко пише, що при всіх відмінностях позицій учасників дебатів можна вказати на певне коло питань, які аналізуються в промовах, до числа яких відносяться, зокрема, аналіз і оцінка зібраних і досліджених у справі доказів, кваліфікація (юридична оцінка) діяння підсудного і пропозиція про визнання підсудного винуватим (невинуватим), про кваліфікацію діяння, вчинення якого ставиться в вину підсудному, про вид і розмір покарання або про звільнення від покарання (Кримінальний процес: підручник / За ред. Ю.М. Грошевого та О.В. Капліної. – Х.: Право, 2011. – С. 411-412).
Принцип вільної оцінки доказів. Внутрішнє переконання
Одним із визначальних принципів кримінального судочинства є принцип вільної оцінки доказів, який полягає у тому, зокрема, що слідчий, прокурор і суд оцінюють всі наявні докази за своїм внутрішнім перевиконанням, заснованим на всій сукупності обставин справи, і не обмежені при здійсненні такої оцінки ніякими формальними розпорядженнями. До принципів вільної оцінки доказів відносяться, зокрема, принцип всебічності, повноти і об’єктивності оцінки доказів з позиції принципу презумпції невинуватості підозрюваного, обвинуваченого, підсудного (Див.: Коваленко Є.Г. Теорія доказів у кримінальному процесі України: Підручник. – К.: Юрінком Прес, 2006. – с. 261).
Статтею 67 КПК встановлено, що суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи у їх сукупності, керуючись законом.
Зверну увагу на те, що на практиці цілями досудового слідства, абстрагуючись від мотивів, які обумовлюють такі цілі, можуть бути: 1) спрямованість на одержання доказів на обґрунтування попередньо визначеної кримінально-правової оцінки дій обвинуваченого, яка вказана у постанові про притягнення як обвинуваченого. У цьому разі всі зусилля досудового слідства спрямовуються саме на отримання доказів, які підтверджують пред’явлене обвинувачення, а докази, які його не підтверджують чи спростовують, не беруться до уваги, відкидаються (не враховуються); 2) спрямованість на досягнення об’єктивної істини у порушеній кримінальній справі – збирання доказів, які як підтверджують пред’явлене обвинувачення, так і спростовують його.
Із наведеного тексту ст.67 КПК слідує, що внутрішнє переконання зазначених осіб при оцінці доказів має бути сформоване, перш за все, об’єктивною, неупередженою, незапрограмованою, незаангажованою оцінкою доказів.
Прокурор беззастережно, безапеляційно стверджував, що в ході (під час) судового слідства знайшли підтвердження всі докази, зібрані досудовим слідством, що свідчать про доведеність винності Тимошенко Ю.В. у вчиненні злочину, склад якого передбачений ч.3 ст.365 КК, а саме вчинення нею перевищення влади та службових повноважень шляхом (у формі) видання одноособово акта, який міг бути виданий лише колегіально (колегіальним органом, яким є Кабінет Міністрів України). Проте при цьому прокурор не згадує про те, чи базується такий його висновок (твердження) на його власному переконанні, чи він має на увазі, що мета досягти певного результату, поставлена перед досудовим слідством, досягнута. Висновок прокурора, на мій погляд, суперечить елементарним правилам формальної логіки, оскільки не можна вчинити одноособово те, чого не може вчинити і колегіальний орган, оскільки таких повноважень він не має. Прокурор же вважає правильною версію досудового слідства, що Кабінет Міністрів України був наділений повноваженнями дачі (затвердження) директив суб’єктам господарювання, в той час як Кабінет Міністрів України таких повноважень не має.
Зміст вироку
11 жовтня 2011 р. суддя Печерського районного суду м. Києва Кірєєв Р.В. проголосив вирок у справі за обвинуваченням Тимошенко Ю.В. у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 365 КК України, згідно з яким Тимошенко Ю.В. визнана винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 365 КК України, і призначив їй покарання у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов’язків на строк 3 (три) роки.
Суд у вироку не лише суттєво уточнив, а фактично змінив формулювання обвинувачення Тимошенко Ю.В., яке він визнав доведеним, – із формулювання обвинувачення, зазначеного у обвинувальному висновку, суд виключив вказівку на форму перевищення Тимошенко Ю.В. влади та службового становища, яке, як вважає орган досудового слідства, виразилось у тому, що Тимошенко Ю.В. одноособово вчинила дії, які могли бути вчинені лише колегіально. При цьому у вироку суд не обґрунтував підстави зміни ним обвинувачення, чим порушив імперативні вимоги кримінально-процесуального закону, встановлені ст. 334 КПК, згідно з якою в мотивувальній частині вироку у разі визнання частини обвинувачення необґрунтованою мають (повинні) бути наведені підстави для цього.
Мотивувальна частина вироку завершується таким висновком суду: «Аналізуючи всі досліджені в судовому засіданні докази по справі в їх сукупності, суд вважає, що підсудна Тимошенко Ю.В., затвердивши, всупереч вимогам ст.19 Конституції України, Регламенту Кабінету Міністрів України, одноособово директиви делегації НАК «Нафтогаз України» на переговори з ВАТ «Газпром» щодо укладення Контракту купівлі-продажу природного газу в 2009-2019 роках та Контракту про обсяги та умови транзиту природного газу через територію України на період з 2009 року по 2019 рік, надавши голові правління НАК «Нафтогаз України» Дубині О.В. вказівки щодо підписання контрактів на економічно невигідних та неприйнятних для України умовах та вручивши йому зазначені директиви, обов’язкові для виконання, повідомивши йому недостовірну інформацію про те, що положення вказаних директив затверджені 19 січня 2009 року відповідним розпорядженням Кабінету Міністрів України, умисно використала надані їй владу та службові повноваження у злочинних цілях та вчинила дії, які явно виходять за межі наданих їй прав та повноважень, що спричинило тяжкі наслідки, тобто злочин, передбачений ч. 3 ст.365 КК України».
У вироку зазначається, що Тимошенко Ю.В., бажаючи використати кризову ситуацію, що утворилась після закінчення 1 січня 2009 року строку дії Контракту, укладеного між НАК «Нафтогаз України» і компанією «РосУкрЕнерго АГ» на постачання в Україну природного газу у 2008 році та припинення постачання газу до України та транзиту природного газу до країн Європи в особистих інтересах, діючи умисно, усвідомлюючи безпідставність та необґрунтованість вимог російської сторони на переговорах за її участю та участю керівництва Уряду Російської Федерації, ВАТ «Газпром» та НАК «Нафтогаз України» щодо підвищення вартості природного газу для України із залишенням незмінною ставки транзиту, бажаючи створити собі позитивний імідж ефективного керівника держави, який зміг розв’язати «газову кризу» у відносинах з Російською Федерацією напередодні президентських виборів в Україні, вирішила погодитись на вказані невигідні для України умови та, у будь-який спосіб, у тому числі шляхом перевищення службових повноважень, забезпечити укладання контрактів між НАК «Нафтогаз України» та ВАТ «Газпром» купівлі-продажу та транзиту природного газу через територію України на період 2009-2019 років, безвідповідально ставлячись до наслідків своїх дій, допускаючи при цьому заподіяння майнової шкоди державі» (аркуш 3 вироку) (При використанні положень вироку Печерського районного суду міста Києва у справі Тимошенко Ю.В. будуть зберігатись (відтворюватись) термінологія, стилістика і пунктуація вироку).
Зміст вироку свідчить про те, що суд при постановленні вироку керувався (взяв до уваги) позицією прокурора, висловленою у промові у судових дебатах, що в ході судового слідства знайшли підтвердження всі докази, зібрані досудовим слідством. Єдине, чого не сприйняв суд, – це формулювання обвинувачення, сформульованого органом досудового слідства, виключивши вказівку на те, що перевищення влади та службових повноважень Тимошенко Ю.В. було вчинене «шляхом видання одноособового акта, який міг бути виданий лише колегіально».
Постанова Пленуму Верховного Суду України
У постанові ПВС України від 29 червня 1990 р. № 6 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» звертається увага судів на те, що:
– в мотивувальній частині обвинувального вироку потрібно викласти весь обсяг обвинувачення, визнаного доведеним, а після цього докази покладені судом в обґрунтування своїх висновків (абз. 1, 2 пункту 15);
– формулювання недоведеної частини пред’явленого підсудному обвинувачення з наведенням підстав, з яких воно визнається недоведеним, повинно бути викладено після доказів, якими обґрунтовано доведену частину обвинувачення (абз. 3 пункту 15);
– суду належить дати аналіз усіх зібраних у справі доказів, тобто всіх фактичних даних, які містяться в показаннях свідків, потерпілих, підсудних, у висновках експерта та інших джерелах доказів, які стверджують чи спростовують обвинувачення (абз.2 пункту 16);
– згідно з вимогами ст.323 КПК України в основу вироку можуть бути покладені лише достовірні докази, досліджені у судовому засіданні. При постановленні вироку суд, в умовах, що виключають будь-яке втручання у вирішенні конкретних справ, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен дати остаточну оцінку доказам з точки зору їх стосовності, допустимості, достовірності і достатності для вирішення питань, зазначених у ст.324 КПК України. Висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивоване (пункт 17 постанови);
– додержуючи вимог ст.277 КПК України, суд повинен навести у вироку мотиви зміни в суді пред’явленого підсудному обвинувачення (абз. 2 пункту 18 постанови);
– недопустимий обвинувальний ухил при вирішенні питання про винність чи невинність підсудного. Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути повинні тлумачитись на користь підсудного (пункт 23 постанови).
Зміст вироку Печерського районного суду м. Києва свідчить про те, що майже всі наведені рекомендації Пленуму Верховного Суду України суддею Кірєєвим Р. або проігноровані, або використані лише частково: 1) для вироку характерний обвинувальний ухил; 2) виключена із формулювання обвинувачення його частина – вказівка на форму (спосіб) перевищення Тимошенко Ю.В. влади та службових повноважень – підстави виключення судом зазначеної частини обвинувачення у вироку не наводяться; 3) суд не дав аналізу усіх зібраних у справі доказів, які спростовують обвинувачення; 4) відхилення окремих доказів, які спростовують обвинувачення, судом не мотивоване.
Своєрідність і оригінальність
Зміст вироку Печерського районного суду м. Києва щодо Тимошенко Ю.В. свідчить також про те, що він у сенсі вимог КПК до змісту обвинувальних вироків є, значною мірою, своєрідним і оригінальним, це проявляються в тому, що:
1. У вироку не згадується позиція обвинувачення і не дається аналіз доказів обвинувачення з позиції їх належності, обґрунтованості, достовірності і допустимості.
У вироку навіть не наводиться формулювання обвинувачення, пред’явленого досудовим слідством Тимошенко Ю.В. і підтриманого повністю Генеральною прокуратурою України.
2. У мотивувальній частині вироку наводяться, в основному, показання свідків, які ними давались під час судового слідства і які суд здебільшого без будь-якого обґрунтування визнає правовими і достовірними. При цьому суд щодо показань окремих свідків зазначає, що він бере до уваги їх показання, які ними давались на досудовому слідстві.
3. Вирок є, на мій погляд, «продуктом» інтелектуальної, творчої діяльності судді, який, абстрагуючись від матеріалів досудового слідства, побудував вирок і обґрунтував обвинувачення доказами, одержаними, в основному, під час судового слідства.
4. Судом фактично змінено формулювання обвинувачення, сформульованого органом досудового слідства, але підстави зміни обвинувачення у вироку не зазначаються. У вироку (його мотивувальній частині) обґрунтування зміни формулювання не міститься.
5. У вироку відсутнє обґрунтування підстав відкидання судом певних доказів – суд обмежується зазначенням, що ним окремі докази, представлені захистом, або сприймаються критично, або суд не бере певні докази до уваги, зокрема показання окремих осіб, оскільки вони, на думку суду, не відповідають вимогам ст.65 КПК.
Визначальні питання
Для кримінально-правової оцінки дій Тимошенко Ю.В. визначальною і принциповою є відповідь на запитання: 1) яка роль Кабінету Міністрів України і Президента України, а також Президента та уряду Російської Федерації у визначенні умов укладення договорів (контрактів) між НАК «Нафтогаз України» і ВАТ «Газпром» на поставки природного газу в Україну і транзиту природного газу територією України, зокрема визначенні його ціни; 2) який правовий статус урядових делегацій цих держав, які вели і ведуть нині переговори щодо визначення ціни на природний газ, який купується Україною; 3) в якому порядку і на підставі яких правових норм утворювалась делегація Уряду України для ведення переговорів з Урядом РФ щодо умов купівлі-продажу природного газу, його транзиту та ціни на газ і його транзит; 4) який правовий режим домовленностей між президентами України і РФ, керівниками урядів та урядовими делегаціями цих держав щодо ціни на природний газ, зокрема, чи є вони обов’язковими відповідно для НАК «Нафтогаз України» і ВАТ «Газпром» при підписанні ними договорів (контрактів) поставки природного газу на територію України та транзиту газу до країн Європи через територію України.
Зауважу, що у жодному законодавчому акті не міститься норм, які б давали відповідь на поставлені запитання. А договори на купівлю-продаж та поставки газу на територію України укладались і укладаються не між урядами України і Російської Федерації, а між суб’єктами господарської діяльності цих країн.
Показання свідка
У вироку міститься виклад показань свідка Лівінського М.О., допитаного у судовому засіданні, який з грудня 2007 року по березень 2010 року працював на посаді керівника апарату Прем’єр-міністра України Тимошенко Ю.В. Лівінський М.О. показав, що «16 січня 2009 року до нього звернулась служба Прем’єр-міністра Російської Федерації з проханням організувати телефонну розмову Прем’єр-міністра України та Прем’єр-міністра Росії. Така розмова була організована і він був присутній у кабінеті Прем’єр-міністра при частині розмови, в якій йшлося про те, що Президентом Російської Федерації Медведєвим організовано конференцію, але Тимошенко Ю.В. запросив особисто Прем’єр-міністр Російської Федерації Путін В.В. і він повідомив, що він би дуже хотів, щоб Україна була представлена на конференції, оскільки інші споживачі російського газу будуть на цій конференції присутні. Путін В.В. повідомив, що в рамках цієї конференції він бачить можливим провести переговори на рівні урядів двох держав, з метою врегулювання кризової ситуації з постачанням газу до України та його транзиту до країн Європи поза самітом, перед або після саміту. Тимошенко Ю.В. порадилась з міністром палива та енергетики України Проданом Ю.В., і з іншими членами уряду та було прийняте рішення готувати делегацію до Російської Федерації (виділено мною – П.А.) на суботу на 17 січня 2099 року для участі у саміті глав держав і урядів з питань енергетичної безпеки та постачання російського природного газу з Росії до європейських країн, а також на переговори міжурядові, які мали відбутися теж 17 січня 2009 року, або перед самітом, або після. Він займався підготовкою поїздки української делегації.
Наступного дня 17 січня 2009 року в суботу, Українська делегація на чолі з Прем’єр-міністром України відлетіла до Москви. У складі делегації були з членів уряду: Тимошенко Ю.В., Немиря Г.М., Продан Ю.В., а також керівники НАК «Нафтогаз Україна». Після проведення саміту в Москві відбулись переговори української та російської сторони, за наслідками яких обидві сторони дійшли до базових рішень, які дозволяли розв’язати тривалу і важку газову кризу, що є фундаментом і підґрунтям для підготовки і підписання контрактів. Прем’єр-міністри обох країн на прес-конференції дали доручення керівником господарюючих суб’єктів розробити, погодити, виписати, обов’язково завізувати, все зробити, підготувати проекти контрактів до 19 січня 2009 року, які повністю вирішують весь комплекс проблем і поставки газу, і транзиту газу, і ціни на газ (виділено мною – П.А.).< Контракти треба було виписати, підготувати у термін до 19 січня 2009 року. У Москві для продовження переговорів, за вказівкою Тимошенко Ю.В., залишились міністр палива та енергетики України та делегація НАК «Нафтогаз України». Решта делегації відбула до Києва. Вранці 19 січня 2009 року урядова делегація на чолі з Прем’єр-міністром України Тимошенко Ю.В. відбула до Москви. Перебуваючи у будинку Уряду Російської Федерації 19 січня 2009 року Тимошенко Ю.В. попросила його надати їй матеріали поїздки, звідти вона вийняла доручення і вийняла документ – Директиви делегації НАК «Нафтогаз України» на переговори з ВАТ «Газпром» щодо укладання Контракту купівлі-продажу природного газу в 2009-2019 роках та Контракту про обсяги та умови транзиту природного газу через територію України на період з 2009 по 2019 роки. Директиви Тимошенко Ю.В. показала Дубині О.В., який ознайомився з документом, після цього вона віддала документ Продану Ю.В., який перечитав директиви, підписав їх та передав голові правління НАК «Нафтогаз України» Дубині О.В.» (аркуші 40-41 вироку).
Наведені показання Лівінського М.О. свідчать про те, що рішення про утворення урядової делегації для проведення 19 січня 2009 р. переговорів з делегацією Уряду РФ приймалось, очевидно, ситуативно і оформлялось, очевидно, протокольним рішенням, а не розпорядженням КМ України.
Регламентом Кабінету Міністрів України, затвердженим постановою КМ України від 18 липня 2007 р. № 950, встановлено, що Кабінет Міністрів з окремих питань, вирішення яких не потребує прийняття актів Кабінету Міністрів, може приймати рішення, що фіксуються в протоколі засідання (протокольні рішення), які доводяться до виконавців у формі витягів з протоколу засідання протягом одного робочого дня з моменту підписання протоколу (§ 21, ч.2 § 25).
Науково-консультативні висновки
У вироку зазначається, що «в ході розгляду справи сторона захисту обґрунтовувала невинуватість Тимошенко Ю.В. у вчиненні інкримінованого їй злочину посиланням на те, що підсудна, обіймаючи посаду Прем’єр-міністра України, дала доручення міністру палива та енергетики України Продану Ю.В. довести до відома делегації НАК «Нафтогаз України» її доручення у формі Директив делегації НАК «Нафтогаз України» на переговори з ВАТ «Газпром» щодо укладання Контракту купівлі-продажу природного газу в 2009-2019 роках та Контракту про обсяги та умови транзиту природного газу через територію України на період з 2009 по 2019 роки. Підсудна неодноразово стверджувала в суді про те, що вона видала доручення Прем’єр-міністра України у формі Директив та вважає, що її доручення могли мати будь-яку назву і зовнішню форму. В обґрунтування такого твердження підсудна посилається на науково-консультативний висновок (попередній) завідувача кафедри кримінального права та кримінології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професора Андрушко П.П. з питань, що містяться у запиті приватного адвоката Сухова Ю.М. від 23 серпня 2011 року щодо кримінально-правової оцінки дій Тимошенко Ю.В., пов’язаних із виданням 19 січня 2009 року директив Прем’єр-міністра України (а.с.28-44, т.27)» (аркуш 45 вироку).
Окрім зазначеного науково-консультативного висновку, до справи був долучений і науково-консультативний висновок щодо кримінально-правової оцінки дій окремих службових осіб, пов’язаних із здійсненням митного оформлення природного газу обсягом 11 млрд. куб. м. на підставі договорів, укладених 20 січня 2009 року між НАК «Нафтогаз України» та ВАТ «Газпром», підготовлений мною за запитом адвоката Сухова Ю.М.
У вироку зазначається, що суд критично сприймає доводи сторони захисту про те, що доказами, що виправдовують Тимошенко Ю.В., є, зокрема, надані мною і долучені до справи зазначені науково-консультативні висновки.
У чому виражається критичність сприйняття правових позицій, викладених мною у названих висновках, судом у вироку не зазначається.
Науково-консультативні висновки
У вироку зазначається, що «в ході розгляду справи сторона захисту обґрунтовувала невинуватість Тимошенко Ю.В. у вчиненні інкримінованого їй злочину посиланням на те, що підсудна, обіймаючи посаду Прем’єр-міністра України, дала доручення міністру палива та енергетики України Продану Ю.В. довести до відома делегації НАК «Нафтогаз України» її доручення у формі Директив делегації НАК «Нафтогаз України» на переговори з ВАТ «Газпром» щодо укладання Контракту купівлі-продажу природного газу в 2009-2019 роках та Контракту про обсяги та умови транзиту природного газу через територію України на період з 2009 по 2019 роки. Підсудна неодноразово стверджувала в суді про те, що вона видала доручення Прем’єр-міністра України у формі Директив та вважає, що її доручення могли мати будь-яку назву і зовнішню форму. В обґрунтування такого твердження підсудна посилається на науково-консультативний висновок (попередній) завідувача кафедри кримінального права та кримінології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професора Андрушко П.П. з питань, що містяться у запиті приватного адвоката Сухова Ю.М. від 23 серпня 2011 року щодо кримінально-правової оцінки дій Тимошенко Ю.В., пов’язаних із виданням 19 січня 2009 року директив Прем’єр-міністра України (а.с.28-44, т.27)» (аркуш 45 вироку).
Окрім зазначеного науково-консультативного висновку, до справи був долучений і науково-консультативний висновок щодо кримінально-правової оцінки дій окремих службових осіб, пов’язаних із здійсненням митного оформлення природного газу обсягом 11 млрд. куб. м. на підставі договорів, укладених 20 січня 2009 року між НАК «Нафтогаз України» та ВАТ «Газпром», підготовлений мною за запитом адвоката Сухова Ю.М.
У вироку зазначається, що суд критично сприймає доводи сторони захисту про те, що доказами, що виправдовують Тимошенко Ю.В., є, зокрема, надані мною і долучені до справи зазначені науково-консультативні висновки.
У чому виражається критичність сприйняття правових позицій, викладених мною у названих висновках, судом у вироку не зазначається.
Науково-консультативні висновки
У вироку зазначається, що «в ході розгляду справи сторона захисту обґрунтовувала невинуватість Тимошенко Ю.В. у вчиненні інкримінованого їй злочину посиланням на те, що підсудна, обіймаючи посаду Прем’єр-міністра України, дала доручення міністру палива та енергетики України Продану Ю.В. довести до відома делегації НАК «Нафтогаз України» її доручення у формі Директив делегації НАК «Нафтогаз України» на переговори з ВАТ «Газпром» щодо укладання Контракту купівлі-продажу природного газу в 2009-2019 роках та Контракту про обсяги та умови транзиту природного газу через територію України на період з 2009 по 2019 роки. Підсудна неодноразово стверджувала в суді про те, що вона видала доручення Прем’єр-міністра України у формі Директив та вважає, що її доручення могли мати будь-яку назву і зовнішню форму. В обґрунтування такого твердження підсудна посилається на науково-консультативний висновок (попередній) завідувача кафедри кримінального права та кримінології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професора Андрушко П.П. з питань, що містяться у запиті приватного адвоката Сухова Ю.М. від 23 серпня 2011 року щодо кримінально-правової оцінки дій Тимошенко Ю.В., пов’язаних із виданням 19 січня 2009 року директив Прем’єр-міністра України (а.с.28-44, т.27)» (аркуш 45 вироку).
Окрім зазначеного науково-консультативного висновку, до справи був долучений і науково-консультативний висновок щодо кримінально-правової оцінки дій окремих службових осіб, пов’язаних із здійсненням митного оформлення природного газу обсягом 11 млрд. куб. м. на підставі договорів, укладених 20 січня 2009 року між НАК «Нафтогаз України» та ВАТ «Газпром», підготовлений мною за запитом адвоката Сухова Ю.М.
У вироку зазначається, що суд критично сприймає доводи сторони захисту про те, що доказами, що виправдовують Тимошенко Ю.В., є, зокрема, надані мною і долучені до справи зазначені науково-консультативні висновки.
У чому виражається критичність сприйняття правових позицій, викладених мною у названих висновках, судом у вироку не зазначається.
Правові позиції фахівців
Зауважу, що постановка питання про визнання/невизнання доказами у кримінальній справі правових позицій фахівців у певній галузі права, викладених ними у науково-консультативних висновках у конкретних кримінальних справах, є взагалі некоректною. Такі правові позиції, а не самі висновки, в яких вони викладені, мають двояку юридичну природу: 1) вони є доктринальним тлумаченням норми (норм) КК України, що містить (містять) склад (склади) злочину (злочинів), вчинення кого (яких) ставляться в вину особі обвинуваченого, підсудного чи засудженого, тобто вони є, фактично, науковим чи науково-практичним коментарем до відповідних конкретних норм кримінального закону; 2) вони є оцінкою доказів – фактичних даних, на підставі яких орган досудового слідства і суд встановили наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння та наявність у ньому або відсутність складу злочину, винність особи, яка вчинила це діяння, тобто вони є неофіційною, доктринальною кримінально-правовою кваліфікацією діяння, вчинення якого ставиться в вину особі.
Повноваженнями давати офіційну оцінку законності та обґрунтованості вироку Печерського районного суду міста Києва у справі за обвинуваченням Тимошенко Ю.В. у вчиненні злочину, склад якого передбачений ч.3 ст.365 КК України, наділені лише суди апеляційної і касаційної інстанцій, які, очевидно, і зроблять таку оцінку.
У даній статті мною буде дана оцінка, яка відображає мою особисту думку щодо обґрунтованості кримінально-правової кваліфікації органом досудового слідства, прокурором і судом дій Тимошенко Ю.В., оскільки моє прізвище як автора двох науково-консультативних висновків та додатка до одного із них тричі згадується у вироку суду.
Зауважу, що згідно з вироком правові позиції, викладені мною у зазначених висновках, судом або сприймаються критично (аркуш 36 вироку), або ж «не можуть розглядатися як судова експертиза в розумінні статті 1 Закону України «Про судову експертизу» та ст.75 КПК України, оскільки в них фактично наведено дане вченим власне тлумачення законодавчих актів та дій підсудної, а тому вони не можуть бути прийняті судом як належні докази в розумінні ст.65 КПК України» (аркуш 48 вироку).
Наведений висновок суду заперечень не викликає.
Зауважу, що суд, незважаючи на критичне сприйняття правових позицій, викладених мною у зазначених висновках, фактично визнав обґрунтованим зроблений мною принциповий висновок, що Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями давати суб’єктам господарювання директиви щодо умов укладення ними господарських договорів, вилучивши із формулювання обвинувачення вказівку на форму (спосіб) перевищення Тимошенко Ю.В. влади та службових повноважень – вчинення одноособово дій, які можуть бути вчинені лише колегіально. Водночас у вироку декілька разів говориться про затвердження Тимошенко Ю.В. одноособово директив делегації НАК «Нафтогаз України» без уточнення, що такі директиви мали бути затверджені колегіально – Кабінетом Міністрів України.
Директиви
У вироку зазначається, що «показання Тимошенко Ю.В. про те, що документ «Директиви делегації НАК «Нафтогаз України» на переговори з ВАТ «Газпром» щодо укладання Контракту купівлі-продажу природного газу в 2009-2019 роках та Контракту про обсяги та умови транзиту природного газу через територію України на період з 2009 по 2019 роки» є додатком та частиною до її доручення міністру палива та енергетики України Продану Ю.В. спростовується дослідженими в судовому засіданні доказами, зокрема дослідженим в судовому засіданні документом «Директиви делегації НАК «Нафтогаз України» на переговори з ВАТ «Газпром» щодо укладення Контракту купівлі-продажу природного газу в 2009-2019 роках та Контракту про обсяги та умови транзиту природного газу через територію України на період з 2009 по 2019 роки», протоколом огляду від 18 квітня 2011 року підтверджується, що Тимошенко Ю.В., в порушення вимог ст.19 Конституції України, затвердивши одноособово ці директиви та скріпивши їх печаткою Кабі
Автор
