Верховний Суд, приборканий владою
У Верховному Суді після буремних років політичного протистояння діючій владі, наслідком якого стала втрата багатьох повноважень, таки дочекалися змін на краще. Підтвердженням цього може стати не лише повернення до звичної роботи у межах судових палат, розділених за юрисдикцією, але й збільшення у найвищому суді України кількості адміністративних посад. Відтак і засідання Пленуму ВСУ почали проводитися у більш спокійній обстановці, без запеклих дискусій та висунення ультиматумів реформаторам.
Олександра Тимощук
Компромісний закон
У цьому можна було переконатися ще 23 грудня минулого року, коли верховні судді обирали не лише Голову суду, а і його заступників. Таку можливість вони отримали після підписання Президентом України Віктором Януковичем Закону № 3932-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розгляду справ Верховним Судом України», яким було повернуто частину повноважень найвищого судового органу, відібраних у ході судової реформи. Тому не дивно, що навіть під час вирішення питання щодо висунення кандидатури на посаду Голови ВСУ, навколо якого з кінця вересня 2011 року точилося дуже багато суперечок, члени Пленуму не висловили жодної претензії до компромісної фігури Петра Пилипчука та його першого заступника, вподобаного владою, Ярослава Романюка. Складалося враження, що вони ніби забули про свою непорушну позицію у справі захисту посади за опальним Головою ВСУ Василем Онопенком, яку не так давно відкрито демонстрували у розріз планам провладних юристів.
Ще менше запитань у них виникло під час обрання на Пленумі 12 січня цього року заступників секретарів судових палат. Воно відбувалося у цілковитій злагоді і тиші. Ніхто з присутніх навіть не намагався відкрито висловити суттєві зауваження до заздалегідь визначених кандидатур. У результаті таємного голосування заступником секретаря Судової палати в адміністративних справах було обрано Олександра Терлецького, заступником секретаря Судової палати у господарських справах – Павла Колесника, заступником секретаря Судової палати у кримінальних справах – Михайла Гриціва, а заступником секретаря Судової палати у цивільних справах – Миколу Патрюка.
Традиційний розподіл
Таким же спокійним виявилося і формування чотирьох судових палат, що стало можливим завдяки згаданому Закону № 3932-VI Хоча у цьому випадку не варто шукати політичних компромісів верховних суддів із владою, оскільки їхній розподіл за юрисдикцією відбувався за старим принципом: судові палати формувалися з тих служителів Феміди, які здебільшого числилися там і раніше, до прийняття реформаторського закону.
У наслідок чого до складу Судової палати в адміністративних справах увійшли Микола Гусак, Віктор Кривенко, Віктор Маринченко, Петро Панталієнко, Олександр Терлецький, Юрій Тітов, Ігор Самсін, Микола Пінчук, Олег Кривенда, Олександр Прокопенко, Олександр Коротких. Судова палата у господарських справах об’єднала таких суддів, як Валентин Барбара, Інна Берднік, Володимир Гуль, Павло Колесник, Олександр Потильчак, Іван Шицький, Микола Балюк, Анатолій Ємець. Верховними суддями-«криміналістами» стали Світлана Вус, Леонід Глос, Тетяна Гошовська, Михайло Гриців, Володимир Заголдний, Марина Кліменко, Галина Канигіна, Єлизавета Ковтюк, Микола Короткевич, Валентин Косарєв, Олена Кузьменко, Володимир Пивовар, Петро Пилипчук, Богдан Пошва, Анатолій Редька, Анатолій Скотарь, Тетяна Таран, Віктор Школяров, а «цивілістами» – Василь Гуменюк, Лілія Григор’єва, Тетяна Жайворонок, Наталія Лященко, Людмила Охрімчук, Василь Онопенко, Микола Патрюк, Ярослав Романюк, Юрій Сенін, Анатолій Ярема.
Щоправда, чисельність представників судових палат зменшилася майже удвічі. Адже після проведення судової реформи значна кількість верховних суддів, не бажаючи миритися із «новими правила гри», нав’язаними діючою владою, добровільно пішли у відставку або ж перевелися до новоствореного Вищого спецiалiзованого суду України з розгляду цивiльних i кримiнальних справ. Ті, що залишилися, таки дочекалися кращих часів, отримавши можливість працювати майже так, як і раніше, однак значно меншим складом. Хоча і роботи із прийняттям Закону «Про судоустрій і статус суддів» у них поменшало, тому що значно скоротилася кількість підстав для перегляду рішень ВСУ. Серед них – неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї ж самої норми матеріального права щодо подібних суспільних відносин, якщо таке застосування призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень, а також встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. Щоправда, остання підстава є актуальною для ВСУ лише у випадку недотримання норм матеріального права. Якщо у рішенні міжнародної судової установи йдеться про порушення національними судами норм процесуального права, то такі справи переглядаються у вищих спеціалізованих судах.
«Приборкання» верховних суддів
Слід також зазначити, що донедавна верховні судді були навіть позбавлені права винесення самостійного рішення. У разі виявлення неоднакового застосування норм матеріального права судом, що призвело до прийняття незаконного рішення, вони були зобов’язані передавати справу на новий розгляд. Такий порядок значно подовжував процедуру захисту законних прав та інтересів учасників процесу, про що йшлося у висновку Венеціанської комісії. Тому парламентом восени минулого року були внесені зміни до чинного законодавства (Закон № 3932-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розгляду справ Верховним Судом України»), завдяки яким ВСУ повернули повноваження ухвалювати власні рішення, зміст яких повинні враховувати українські суди задля встановлення єдності судової практики в Україні.
Звісно, такі поступки влади у вигляді повернення частини повноважень не можна вважати достатніми для відновлення статусу найвищого в ієрархії судової влади суду. Однак здається, що верховні судді й цьому раді. Інакше, як можна пояснити той факт, що під час вирішення питань із обранням колег на адміністративні посади вони не бажають наражатися на конфлікт із владою. Задля цього колишній Голова ВСУ Василь Онопенко, а тепер просто суддя Судової палати у цивільних справах, навіть вирішив проміняти суддівську мантію на депутатський мандат. Таким чином, він не дратуватиме око провладних юристів і заручиться рятівною недоторканністю.
Водночас його наступник Петро Пилипчук після свого обрання на посаду Голови ВСУ не висловлював жодних претензій до нинішньої влади, вказавши лише на те, що готовий вирішувати проблемні питання на законодавчому рівні, шляхом задіяння політичної волі вищих посадових осіб держави. З огляду на це, цілком можна спрогнозувати, що за його каденції верховні судді не йтимуть наперекір правлячому режиму. Відтак можна дійти висновку, що «останній бастіон» у судовій системі владою був подоланий.
Інформація до роздумів
У музеї ВСУ зберігається копія унікального історичного документа – першого списку особового складу Верховного Суду УРСР, складеного станом на 1 червня 1923 року. Судячи з нього, усі одинадцять суддів, включаючи Голову Суду, були комуністами і мали загальний суддівський стаж лише від 3 до 5 років (в одного судді він становив 2 місяці). З графи «національність» довідуємося, що з одинадцяти суддів лише двоє були українцями, які й володіли українською мовою. Українську мову знали лише п’ятеро, вищу освіту будь-якого фаху мали 12 осіб. Таким був авангард судочинної системи тодішньої України.
Для порівняння у 2008 році у ВСУ працювало 75 суддів (за штатом – 95), 70 із них мали вищий кваліфікаційний клас судді. 10 суддів ВСУ було обрано суддями Конституційного Суду України. 58 суддів і 6 працівників апарату мали почесне звання “Заслужений”, 7 суддів і 9 працівників апарату – науковий ступінь кандидата наук, один працівник апарату був доктором юридичних наук, професором. Виконуючи на високому професійному рівні своє основне завдання – здійснення правосуддя, верховні судді одночасно мали колосальне додаткове навантаження – це робота аналітичного, експертного характеру, викладацька, а також участь у діяльності органів суддівського самоврядування, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України тощо.
Сьогодні, після проведення судової реформи, чисельність суддів ВСУ скоротилася майже вдвічі й складає 47 осіб. Щоправда, Законом № 3932-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розгляду справ Верховним Судом України» передбачено збільшення складу верховних суддів, однак не набагато – всього лише до 48 чоловік.
Теги:
