Українці платять багато податків – і за кількістю, і відносно розміру своїх доходів. Проте державні та медичні послуги, освіта та пенсії, що отримують українці за свої податки, є дуже далекими від того, що можна було б очікувати за такі гроші.
За даними Світового банку, у 2012 році підприємці перерахували до бюджету 55,5% доходів, із яких 43,3% становлять податки на працю.
Загалом за показником “оподаткування”, що визначається Світовим банком при складанні рейтингу Doing business, Україна нині посідає 165 місце із 194. При цьому у банку відзначають, що завдяки скороченню кількості податків Україна за рік навіть покращила свою позицію – аж на 20 сходинок.
Згідно із опитуваннями, проведеними Центром Разумкова, майже 38% опитаних вважають, що сплачені українськими платниками податки розкрадають чиновники. Ще 28% вважають, що у них просто відбирають чесно зароблені гроші. Третя за чисельністю група – 17,6% – це ті, хто вважають, що податки хоч і не розкрадаються, але все одно використовуються неефективно.
Лише 6,9% опитаних вважають, що за рахунок податків їх платник підтримує тих, хто потребує цього більше, і лише 4,3% опитаних упевнені, що сплачені податки повернуться до них чи їхніх близьких.
Скільки ми платимо?
У Центрі соціально-економічних досліджень CASE підрахували, що від кожного громадянина, що отримує місячну зарплату у 2 157 гривень, держава отримує 2092 гривні податків. За рік ця сума сягає понад 25 тисяч гривень.
Із них понад 17,3 тисячі гривень – це податки та соціальні внески. 15% податку на доходи фізичних осіб та 3,6% соціального внеску сплачує сам працівник, і ще 36,75% – єдиний соціальний внесок, який сплачує роботодавець. Левова частка цих платежів іде на фінансування Пенсійного фонду. Утім, навіть такі величезні, у порівнянні із іншими країнами, відрахування у Пенсійний фонд, забезпечують лише дві третини від його реальної потреби. Решта – так званий дефіцит Пенсійного фонду – також фінансується із бюджету – через перерозподіл інших податків.
Ще майже 8 тисяч гривень, за розрахунками експертів CASE, – це так звані “непрямі податки”, або податки, сплачені в магазині – ПДВ (20% від собівартості товару), а також акцизи та імпортні мита.
Виходить, що працівник в Україні отримує в середньому стільки ж, скільки сплачує податків, але, як каже автор дослідження Дмитро Боярчук, практично нічого за це не отримує від держави:
“Якщо подивитися відносні показники того, що ми сплачуємо, то я, напевне, не пригадаю жодної іншої країни, де б податки на зарплату сягали б майже 50%. Але є ще й абсолютні величини. І якщо подивитися ті абсолютні суми, що ідуть на фінансування медицини чи освіти, то нам до європейського рівня ще досить довго іти”, – каже експерт.
Директор економічних програм Центру Разумкова Василь Юрчишин також радить дивитися на абсолютні цифри, і враховувати, що праця українців сильно недооцінена, а відтак, і податки, які платять українці, також є порівняно невеликими в абсолютному вимірі. Але треба враховувати і зворотній бік цього замкненого кола – відносно великі податки змушують підприємців та працівників “не світити” усі свої доходи:
“З одного боку, в Україні праця є вкрай недооціненою, і зарплати кваліфікованих працівників є дуже низькими. А відтак, не можна розраховувати, що і податкові платежі та відрахування до соціальних фондів будуть значними. З іншого боку, розподіл коштів, що вже надійшли до бюджету, не є зрозумілим та прозорим. А кількість податків, які ми платимо, взагалі підштовхує до тінізації доходів, бо нормальне життя на ті кошти, що залишаються після сплати податків – просто неможливе”, – каже Василь Юрчишин.
За даними CASE Україна, із зарплати у 3601 гривню, яку працедавець має нарахувати, аби сплатити “чистими” працівникові 2157 гривень, на руках у цього працівника для “чистого” споживання залишається 1670 гривень.
На що витрачаються податки?
Більше половини від того, на що витрачаються податки – 58,1% – становить виплата пенсій. При цьому середня пенсія в Україні складає менше 1500 гривень на місяць.
Серед інших головних напрямків, на які витрачаються гроші платників податків – освіта та медицина (понад 10% та 5,8% відповідно). При цьому зарплати українських лікарів та вчителів – одні із найменших загалом в економіці і складають близько 2 500 гривень на місяць.
По 3,9% та 3,1% витрат іде на забезпечення правоохоронної системи та державний апарат відповідно. Прикметно також, що всі ці галузі – державне управління, правоохоронна система, освіта та медицина – також регулярно фігурують на найвищих місцях у рейтингах корумпованості.
“Якщо подивитися на міліцію, яка нам коштує набагато більше, ніж армія, то виникає запитання: від кого ми захищаємося? Якщо говорити про освіту, то ми витрачаємо відносно багато, але ці кошти розмиваються, і жоден український ВУЗ не входить у жоден із світових рейтингів. Що стосується медицини, то за ті податки, що ми платимо, ми б мали отримувати медичні послуги безкоштовно. А в реальному життя ми у кращому випадку маємо приміщення, де сидять лікарі, які беруть за свої послуги додаткові гроші, не кажучи вже про те, скільки коштують ліки”, – каже Дмитро Боярчук.
Що робити?
Серед розвинених країн чи не найвищий рівень податків спостерігається у країнах “нордичного соціалізму”. Там податки є на порядок вищими, аніж в інших європейських країнах. Якщо частка податків у ВВП становить у Швеції, Данії, Норвегії та Фінляндії перевищує 50%, то у найбільшій європейській економіці – Німеччині – цей показник є трохи більшим за третину.
Український показник співвідношення податків до ВВП близький до німецького, але у ньому не враховуються податки на фонд оплати праці і відрахування у соціальні фонди. Разом із ними, очевидно, Україна за відносним показником відрахувань наближалася б до “нордичного соціалізму”. За оцінками Організації економічного співробітництва та розвитку(ОЕСР), Україна належить до країн із найвищими податками, – разом із державами Північної Європи. Проте ефективність того, як ці податки витрачаються в Україні і у країнах Північної Європи – абсолютно різна.
Є ще один варіант, яким, наприклад, послуговуються США, де податки складають менше 16% від ВВП. Він полягає у тому, що держава збирає зі своїх громадян мінімальну кількість податків, а громадяни, натомість, мають можливість самі потурбуватися про себе та, через благодійність, про інших.
Україні, попри відносно великі податки, навряд чи наздогнати скандинавські країни за рівнем якості державних послуг, – каже Василь Юрчишин. Головна перешкода – такий великий перерозподіл грошей через державний бюджет у вигляді податків та виплат можуть робити лише ті країни, де рівень корупції традиційно є дуже низьким, а рівень прозорості – високим: “Скандинавський варіант дуже привабливий, але він вимагає великої довіри населення до влади, мінімальну корупцію та прозорість бюджету. На жаль, по жодній із цих позицій Україна не досягла якогось прийнятного рівня, і саме за цими показниками програє всім європейським країнам. Інший варіант, коли всі платять мало, і кожен сам за себе, також навряд чи приживеться у нас через виховані Радянським Союзом патерналістські настрої. У нас все ще велика частина населення вірить, що держава має турбуватися про своїх громадян”, – каже Василь Юрчишин, і радить рухатися в обох напрямках – намагатися зменшити корупцію і одночасно зменшувати у громадян почуття залежності від держави разом із зменшенням податкового навантаження.
Водночас Дмитро Боярчук твердить, що змінити ситуацію з податками можуть лише кардинальні реформ та скорочення неефективних бюджетних витрат. Але на першому етапі, каже експерт, було б корисно, якби українці самі почали сплачувати податки, а не лише бачили їх у бухгалтерській звітності. Тоді вони б краще розуміли, що можуть і повинні вимагати від держави за сплачені податки: “У наші пострадянській ментальності немає розуміння того, що бюджет – це не лише те, що людина отримує, це і те, що вона сплачує. Люди мають розуміти, що вони нічого не винні державі за безкоштовну медицину, освіту, а також за те, що їх не чіпає міліція. Звичайно, добре було б, коли громадяни власноруч сплачували податки, як це відбувається у переважній більшості цивілізованих країн, – каже Дмитро Боярчук, і як приклад “зміни свідомості” наводить малих підприємців. – Ми бачимо, що у приватних підприємців, які самі сплачують щомісяця 200 гривень, у них ставлення до держави, до чиновників, до системи – зовсім інше”.
