Засмаглі після літніх парламентських канікул депутати без усякого видимого бажання заходили до сесійної зали минулого вівторка, блукаючи думками далеко за межами куполоподібної споруди. Вочевидь, за лічені тижні до виборів процедура відкриття останньої сесії цікавила їх найменше.
Депутати з деякою пересторогою поглядали на кришталеву багатотонну люстру під скляним куполом і намагалися зайняти місця подалі від небезпечної зони, тож чимало місць посередині залу виявилися порожніми. Напередодні перший заступник голови Комітету з питань Регламенту бютівець Сергій Сас налякав усіх своїм зловіщим пророцтвом: металоконструкції, що підтримують купол і люстру під ним, нібито остаточно прогнили і от-от тонни скла та металу впадуть на голови бідолашних державних мужів.
“За останні роки не виділяли грошей ані на реставрацію, ані хоча б на ремонт купола. Нам, депутатам, залишається тільки сподіватися, що співробітники, відповідальні за технічну безпеку будівель Верховної Ради, хоча б у курсі проблеми і дають оцінку стану купола”, – навіював апокаліпсичні настрої Сас.
Чому це раптом полохливий нардеп згадав про таку загрозу саме перед відкриттям останньої сесії, можна лише здогадуватися. Та навряд чи він став би без попереднього узгодження зі своїми партійними побратимами ні сіло-ні впало залякувати своїх колег загрозою загибелі на робочому місці прямо під час чергового засідання. А це вже набувало рис антисесійної змови опозиції, мотивом якої цілком могли бути наміри більш продуктивно витратити час у мажоритарних округах, де перемога опозиційних кандидатів з кожним днем стає все більш примарною. Або ж завадити спробам регіоналів протягнути через сесійну залу одіозний законопроект №2450 «Про свободу зібрань» до того, як його оновлена редакція не пройде експертизу Європейської комісії за демократію через право. Або ж іще якісь підступні наміри непредбачуваних політичних опонентів.
Лідер фракції Партії регіонів Олександр Єфремов звинуватив опозицію у намаганні уникнути роботи. “Вчора вони заявили про те, що купол перебуває в аварійному стані, сьогодні вони вимагають не вносити їхнього законопроекту до порядку денного, і це виглядає вже зовсім нелогічно”, – спробував він вивести «змовників» на чисту воду.
Підозра у зумисності навіювання жахів таки мала під собою підгрунтя, бо той же Сас ще у грудні 2010 року вдався до схожого фортелю: мовляв, купол через відсутність бюджетного фінансування у такому жахливому стані, що будь-коли може впасти. Що ж тоді спонукало опозиціонера до аналогічних дій? Які питання мала розглядати ВР у той час? Виявляється, 23 грудня на порядку денному стояли проекти держбюджету, Бюджетного кодексу та пенсійної реформи, про яку мав звітувати Сергій Тігіпко…
Між тим, і того дня Кабмін у пріоритетному порядку намірився прозондувати можливість винесення на обговорення проекту бюджету наступного року. Така бюджетна активність уряду викликала у журналістів не те щоби подив, але певну настороженість, оскільки за всю історію українського парламентаризму бюджетні проблеми зазвичай привертали увагу депутатів у кращому випадку під кінець поточного року і спричиняли міжфракційні баталії ще на стадії Погоджувальної ради. Про які бюджетні пропозиції могло йтися з огляду на ті самі вибори, котрі разом із фінансовими проблемами останнього часу – збільшенням зовнішнього боргу, зменшенням золотовалютного резерву НБУ і колосальних витрат на виборчі перегони разом з отим мільярдом для відеокамер – значно просунули країну до межі давно обіцяного експертами дефолту?
Це питання, схоже, зацікавило не лише представників вищого щабля вітчизняного політичного бомонду, зайнявшого місця в урядовій ложі згідно з протокольним ранжиром, а й зарубіжних спостерігачів, які заповнили «гальорку» в явному розрахунку на якусь «родзинку». Після традиційного виконання хором Григорія Вірьовки Гімну України та очікуваного демаршу опозиції з розгортанням плакату на підтримку Юлії Тимошенко, на трибуни піднявся прем’єр Микола Азаров. Опозиціонери зустріли його криками «ганьба!», та загартованого під критичними стрілами урядовця, котрому додавала впевненості непохитна віра у перемогу його партії на виборах, не так просто було збити з пантелику. Прем’єр кинув у сесійну залу звитяжний заклик «у першу чергу прийняти збалансований, абсолютно реалістичний бюджет на 2013 рік». Звідки ота збалансованість і, особливо, абсолютна реалісничність можуть узятися, не було зрозуміло, мабуть, і самому Азарову, та він завзято переконував нардепів у необхідності ухвалити бюджет… ще цим складом парламенту. Ошелешеними від подібного оптимізму виглядали навіть його прибічники із «затушкованої» більшості.
Мабуть, і сам глава Кабміну втямив, що зерна його впевненості впали на неродючий грунт, і хутенько завершив свій бюджетний спіч. Трохи розгублений спікер Володимир Литвин, який, хоч і запевняв своїх колег у безпідставності апокаліптичних прогнозів Саса, теж тихцем позирав на люстру, за підтримки 256 депутатів закрив сесію. Завершилася вона рекордно швидко – за 19 хвилин.
З усього було видно, які б іще законодавчі потуги упродовж кількох тижнів не здійснив цей парламент – він уже вмер. А гіпотетичне падіння скляного купола разом із люстрою стало лише психологічною крапкою у його скандальній діяльності.
Хай живе парламент?
Володимир ШАРОВ
