Передумовою американської зовнішньої політики щодо України сьогодні є образа. Як постійно повторюють американський президент, віце-президент і радник з національної безпеки, Україна, яка стала жертвою широкомасштабного та злочинного російського вторгнення, має «відшкодувати витрати» платникам податків США за допомогу, отриману за часів адміністрації Байдена.
Варто терпляче розглянути цю пропозицію. Він мало розкриває про Україну, але багато про Америку в лютому 2025 року.
1. Американський попит має надзвичайний масштаб. У Києві та знову в Мюнхені американці запропонували, щоб Україна віддала половину прибутку від своїх прав на корисні копалини назавжди, а також з інших національних ресурсів і своїх портів назавжди із заставою на все важливе — в обмін, по суті, ні на що. Насправді це не грошова пропозиція, не кажучи вже про «угоду», а радше вимога, щоб Україна стала постійною американською колонією. Це рівнозначно шантажу, спричиненому триваючим російським вторгненням. По суті, Сполучені Штати кажуть Україні поступитися своїми ресурсами Сполученим Штатам під загрозою, що в іншому випадку американська допомога буде відкликана, і ці ресурси забере Росія.
2. Зараз Україна зазнає атаки з боку Російської Федерації, яка вторглася на її південь і південний схід у 2014 році, а потім розпочала повномасштабне вторгнення у 2022 році. Протягом трьох років Україна протистояла найбільшому наступу в сучасній історії. Американські вимоги зводяться до надзвичайно суворих військових репарацій Україні, набагато суворіших, ніж вимагали (наприклад) Німеччина після будь-якої світової війни. Але ця вимога спрямована проти України, а Україна не є агресором. Росія – агресор. Україна – жертва. Досі дискусія в Сполучених Штатах та інших країнах йшла про репарації, які має сплатити Росія як держава-агресор. Це була б історично нормальна дискусія. Це було б також стратегічно нормальною дискусією, оскільки вона підвищує вартість війни для нинішнього агресора та майбутніх агресорів.
3. Вимога, щоб Україна заплатила величезну суму Сполученим Штатам, суперечить будь-якій логіці припинення війни. Щоб війна закінчилася, необхідно послабити агресора – Росію, і зміцнити захисника – Україну. Якби Сполучені Штати вимагали серце української економіки в розпал війни, було б досягнуто протилежного. Україна ослабла б, а Росія зміцнилася. Це загострює та подовжує поточну війну, а також робить більш імовірною війну більшого масштабу.
4. Навіть якщо ми розглядатимемо американську вимогу в інших термінах, ніж як колоніалізм, скасовані воєнні репарації чи розпалюючу війну проросійську інтервенцію, навіть якщо ми розглядатимемо її на власних умовах як відплату американської допомоги, це суперечить звичайній практиці. Коли одна країна вирішує допомогти іншій країні, розуміється, що це ґрунтується на інтересах першої країни. У будь-якому випадку не можна надавати допомогу, а потім стверджувати, що це кредит, який потрібно повернути.
5. Ціна, яку американці використовують, щоб охарактеризувати те, що їм заборгували – 500 мільярдів доларів – є водночас занадто низькою та занадто високою. Це набагато менше, ніж вартість безперервної претензії на українські ресурси, яку вони висувають прямо зараз. І це набагато більше, ніж Сполучені Штати дали Україні. За три роки США виділили близько 66 мільярдів доларів гуманітарної допомоги та близько 119 мільярдів доларів військової допомоги. Цю другу цифру слід розглянути трохи критично. Більша частина цих грошей залишилася в Сполучених Штатах, фінансуючи американські заводи в Америці та оплачуючи американським робітникам. Решта зазвичай були зовсім не грошима, а зброєю, якій для бухгалтерських цілей призначалася сума в доларах. Більшість зброї, яка фактично була відправлена в Україну, застаріла і ніколи б не була використана Сполученими Штатами в конфлікті. Натомість вони були б демонтовані та викинуті на сміття платникам податків Сполучених Штатів. Навіть якщо взяти американський офіційний цінник, ми дивимося на 185 мільярдів доларів, а не на 500 мільярдів. І справжня цифра, ймовірно, буде ближчою до загальних 100 мільярдів доларів, розподілених на три роки.
 |
6. Важливо тримати ці цифри в перспективі. 185 мільярдів доларів або 100 мільярдів доларів – це великі гроші. Але за три роки найбільшої війни, що точилася з 1945 року, це не велика сума. Це набагато менше, ніж заплатили собі українці. Це помітно менше, ніж європейці надали Україні (і вони, звісно, зараз не вимагають відплати). Це приблизно один нікель на долар міністерства оборони. (І це, безперечно, найефективніший нікель у доларі міністерства оборони). Це приблизно один пенні на бюджетний долар США. Витрати Сполучених Штатів війни в Іраку були принаймні в двадцять разів вищими. Сума американської допомоги Україні, країні з сорока мільйонами людей, яка самотужки веде найбільшу війну з 1945 року, становить менше половини особистого капіталу одного платника податків США Ілона Маска. Насправді, зростання статків Маска після обрання Трампа президентом три місяці тому більше, ніж уся американська допомога, надана Україні за останні три роки. Маск міг би особисто сплачувати річну частку допомоги США Україні і залишатися найбагатшою людиною у світі. Як показують ці різні порівняння, Сполучені Штати — це величезна економіка з величезним державним бюджетом. Ми можемо бути щедрими і зробити вирішальний позитивний вплив у світовій історії ціною, яку навіть не помічаємо.
7. З боку адміністрації Байдена та демократів і республіканців у Конгресі протягом останніх трьох років було розумно вірити, що допомога Україні служить американським інтересам, незалежно від того, наскільки вузько ці інтереси можна тлумачити. Жоден американський солдат не воював у війні такого масштабу проти ворога такого роду. Українці багато чого навчили американців тому, як ведеться сучасна війна. І українці використовували американські системи зброї для більших і інших цілей, ніж їх оригінальний дизайн. Замість того, щоб лежати на полицях на складах США та бути викинутими, ці системи озброєння пройшли перевірку на полі бою, створюючи надзвичайно цінну інформацію для американців. Українці також розробили власні системи зброї, яких немає в Сполучених Штатах, але якими в майбутньому (за умови перемоги України та союзу зі Сполученими Штатами) будуть ділитися. Навіть у найвужчому військовому плані інвестиції в Україну з лишком окупили свої витрати.
8. Проте безпека та економічні вигоди для США від їх інвестицій в Україну були набагато ширшими. Україна зберегла конфлікт на локальному рівні, тим самим запобігши глобальній економічній нестабільності та фінансовим втратам, які були б незлічено більшими за суми, про які тут йдеться. Український опір Росії, як і наприкінці епохи ковіду, був однією з передумов відновлення світової економіки. Українці, по суті, виконали всю місію НАТО, самостійно поглинувши силу всієї російської армії та позбавивши інших, у тому числі Сполучених Штатів, значно більших витрат на більшу війну. Стримуючи Росію, українці також стримували китайську агресію в Тихому океані, демонструючи, наскільки дорогими та складними можуть бути наступальні операції. До 2022 року це був найстрашніший сценарій глобальної війни, вартість якої в людському та фінансовому плані була б на порядки більшою, ніж допомога США Україні. Якщо Сполучені Штати продовжуватимуть свою політику послаблення України та зміцнення Росії, усі ці витрати, які значно перевищують вартість допомоги Україні, доведеться заплатити американцям.
9. Під час цієї війни морально гротескно ставити уявні образи Америки на перше місце. Американський платник податків надзвичайно допоміг Україні і має всі підстави пишатися цим. Дуже скромна сума допомоги змінила історію світу. Американці мають повне право пишатися гуманітарною допомогою, яка дозволила українцям жити та відновлюватися, а також пишатися ефективністю своїх систем озброєння та значним успіхом, який вони зробили у цій війні. Українці вдячні, а їхні чиновники завжди публічно визнають цінність допомоги США; в самій Україні цивільні люди аплодують, коли бачать те, що вони вважають системою США. Але витрати на це для американців були лише фінансовими, і ці витрати вже тисячу разів окупилися економічною стабільністю та національною безпекою. Проте ціна війни для українців має зовсім інший характер. Вони втратили десятки тисяч дітей, викрадених Росією. Сотні тисяч українських військових отримали поранення. Десятки тисяч були вбиті. Люди під окупацією зазнають масових тортур. Міста були повністю зруйновані. І в той же час українці відбудовуються. І вони борються, як можуть, проти труднощів, які вважаються неможливими. Українці відбудовуються, у чому я переконався на власні очі під час п’яти поїздок у країну з початку повномасштабного вторгнення. Вони беруть на себе відповідальність у неможливій ситуації. За це вони заслуговують нашої поваги та підтримки.
10. Я боюся, що вся ця справа «витрат» є ретельно розробленою інформаційною операцією. Широко відомий і широко використовуваний факт, що Дональд Трамп особисто боїться бути «обдуреним». Ця відома вразливість помітна, коли він говорить про Україну з почуттям особистої образи чи з іншими високими емоціями. Треба побоюватися, що цією слабкістю користується Путін та інші, хто хоче керувати американською політикою. На жаль, в олігархічній системі, в якій емоції можуть мати вирішальний вплив на політику, цей підхід виявився дуже ефективним. Цілком можливо, що Трамп також був переконаний, у більш широкому сенсі, що Україна є просто вразливою колоніальною територією, яку можна розділити, як у разі перерозподілу ділянки власності під час операції з нерухомістю. Спроба керувати світом таким чином, хоч і може сподобатися особистому світогляду Трампа, загалом призведе до значно меншої американської влади. Якщо це призведе до перемоги Росії в агресивній війні Росії проти України, це стане моментом історичної слабкості, незгладимої прив’язки до Трампа та інших, які проводять поточну політику воєнного садизму проти вірного та важливого союзника.
Автор Тімоті Снайдер
