Постанова ККС ВС щодо конфіскації автомобіля, який не є власністю засудженого, та неприпустимості вирішення спору про право власності на майно в кримінальному провадженні
Розглянувши касаційні скарги засудженого та його дружини на судові рішення, Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду повернув речові докази (автомобіль та свідоцтво про його реєстрацію) останній як власниці транспортного засобу, яка не знала, що її чоловік незаконно його використовував. ККС ВС також вказав, що апеляційний суд, який установив, що автомобіль на праві власності зареєстрований за особою, котра не знала про незаконне його використання, та конфіскував на користь держави частину цього транспортного засобу і свідоцтво про його реєстрацію, допустив неправильне застосування кримінального закону.
Згідно з вироком місцевого суду чоловік був визнаний винним у тому, що він умисно, з корисливих мотивів, таємно викрав з території підприємства майно на загальну суму 2284,50 грн, завантажив його в багажник автомобіля та розпорядився ним на власний розсуд, спричинивши майнову шкоду на зазначену суму. Особі було призначено узгоджене сторонами покарання у виді штрафу в розмірі 850 грн, відповідно до затвердженої угоди про примирення, укладеної між представником потерпілого та обвинуваченим.
Вироком також вирішено питання про речові докази, зокрема на підставі статей 96-1, 96-2 КК України конфісковано в рахунок держави знаряддя вчинення кримінального правопорушення – автомобіль і свідоцтво про його реєстрацію.
Апеляційний суд змінив вирок, конфіскувавши у власність держави частину автомобіля, а другу його частину залишивши під арештом. У решті вирок залишив без зміни.
У касаційних скаргах особи ставили питання про скасування судових рішень у частині конфіскації в рахунок держави автомобіля і свідоцтва про його реєстрацію. Вони зауважили, що, порушуючи вимоги закону, суд конфіскував автомобіль, який є власністю не засудженого, а його дружини. При цьому жодних даних про те, що остання знала про незаконне використання автомобіля, в матеріалах провадження немає. Крім того, скаржники вказали, що апеляційний суд у кримінальному провадженні поділив майно подружжя, що є неприпустимим.
Як зазначено в постанові ККС ВС, з огляду на норми статей 96-1 та 96-2 КК України спеціальна конфіскація може бути застосована до майна засудженого чи в передбачених КК України випадках – до майна іншої особи, яке використовувалося як знаряддя вчинення злочину, лише у випадках, якщо власник знав про їх незаконне використання.
Проте, конфісковуючи в рахунок держави автомобіль та свідоцтво про його реєстрацію, місцевий суд не врахував зазначених вимог закону, оскільки не з’ясував, хто є власником вказаного автомобіля та чи знав він про його незаконне використання.
Апеляційний суд, вирішуючи питання про долю речових доказів, не звернув уваги на вимоги ч. 5 ст. 96-2 КК України, якими передбачено, що спеціальна конфіскація не застосовується до грошей, цінностей та іншого майна, зазначених у цій статті, які згідно із законом підлягають поверненню власнику (законному володільцю).
Посилання апеляційного суду на відсутність доказів, що автомобіль – особиста власність дружини обвинуваченого, є неспроможними та суперечливими, оскільки цей суд установив, що вказаний транспортний засіб зареєстрований на праві власності за його дружиною, що підтверджується свідоцтвом про його реєстрацію. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що прокурор не довів, що власниця знала чи могла знати про незаконне використання автомобіля.
Крім того, ухвалюючи рішення про конфіскацію 1/2 автомобіля, колегія суддів апеляційного суду зазначила, що спірний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя, яке набуте під час шлюбу, а тому обвинувачений і його дружина володіють цим майном у рівних частках. Тобто апеляційний суд у кримінальному провадженні вирішив спір про право власності на майно, поділивши його з виділенням часток, що неприпустимо. Такі висновки апеляційного суду не є обґрунтованими, не підтверджуються наявними в матеріалах провадження доказами, які були досліджені судом.
Апеляційний суд також залишив поза увагою вимоги ч. 12 ст. 100 КПК України, якими передбачено, що спір про належність речей вирішується в порядку цивільного судочинства. Не звернув уваги апеляційний суд і на положення вимог ст. 183 ЦК України, якими визначаються речі на подільні і неподільні. Зокрема, неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення. Тобто виділити частину автомобіля для спеціальної конфіскації без втрати його цільового призначення неможливо.
Детальніше з постановою ККС ВС у справі № 676/2199/19 (провадження № 51-5641км19) можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/88749307.
