На 21-у річницю Дня незалежності України все частіше лунають бентежні скептичні прогнози політологів щодо подальших перспектив незалежного поступу нашої держави. Законодавчі зусилля парламентської більшості, зцементованої регіоналами з тонким прошарком політичних повій-«тушок», аж ніяк їм не протирічать.
І справа навіть не тільки і не стільки у самих законах, як у правовій природі їх ухвалення. Точніше, у цілковитій відсутності такої природи. «Кнопкодавство» всупереч вимогам Конституції, свідками якого неодноразово ставали іноземні спостерігачі з парламентської «гальорки», зробило наших депутатів посміховиськом для всього світу. Хронічні порушення законів, які депутати самі ж і ухвалюють, заради «політичної доцільності» перетворило Верховну Раду впродовж останніх кількох років на технічну філію президентської адміністрації, завжди запопадливо готової за її вказівкою проштампувати будь-який закон на догоду олігархічним кланам. Навіть перший віце-спікер Адам Мартинюк у нападі відвертості якось визнав: ««Верховна Рада практично не приймає жодного нового закону, а лише зміни до діючих законів, часто лобіюючи вигідні бізнесу закони».
Корпоратизація законодавчого процесу, коли законодавчі рішення приймаються на догоду груповим, корпоративним уподобаннням, набула особливого масштабу під диригентськими помахами правиці заступника голови фракції ПР Михайла Чечетова. У вервечці останніх законодавчих звершень особливе місце займає так званий мовний закон. Його корпоратизація має виразний політичний підтекст, і разом обидві складові спрямовані на розкол громадянського суспільства за давньоримським принципом «розділяй і володарюй».
Чи розуміли автори закону регіонали Колесніченко і Ківалов розкольницькі властивості свого нормотворчого дітища? Безумовно. Саме заради них і старалися. І навряд чи мають рацію аналітики, котрі вважають рушійною силою цієї нормотворчості бажання виконати обіцянки регіоналів напередодні парламентських виборів і, таким чином, додати своєму рейтингу кілька відсотків. Навпаки, залаштунковий режисер, який керував цієї ганебною п’єсою, чудово розумів – закон може спричинити навіть деяке падіння рейтингу, але подібне міркування турбувало його найменше. Бо був упевнений – адмінресурс і витончені фальсифікації під час підрахунку голосів надолужать згаяне. А от для гарантованої перемоги необхідно зіткнути лобами Схід і Захід, дарма що це несе в собі потенційну небезпеку незалежності України. Парадокс психологічного сприйняття владою ситуації: разом із думками на кшталт «Розділеним стадом легше керувати» дивним чином уживаються сподівання зберегти свої маєтки та статки, наражаючи державу на таку небезпеку.
Одначе мовного «джина» вже випустили з пляшки і загнати його туди назад обіцянками підкоригувати, дописати чи виправити закон навіть за палкого бажання вже не вдасться. Втім, судячи з того, як лихоманково заповзялися регіонали впроваджувати його положення у життя, робити цього попри гучні заяви ніхто й не збирається. З Адміністрації Президента, за даними джерела ЮВУ, керівникам Закарпатської та Чернівецької обласних рад та адміністрацій відправлена сувора вказівка не розглядати на сесіях з мовного питання надання статусу регіональної іншим мовам крім російської. Хоча серед населення Чернівецької області більше 13% складають румуни і більше 10% – молдавани, отже, згідно мовного закону ці дві мови мали би бути оголошені регіональними. А в Закарпатті кількість етнічних угорців складає більше 12%, що є підставою для визнання угорської мови регіональною на території області. Так само і кримські татари складають більше 13% місцевого населення. Але й там визнати її регіональною не поспішають. Між тим, у декількох південних областях відповідні сесії вже відбулись і російська мова стала там домінуючою, хоча іншим мовам, які мають 10-відсотковий рівень розповсюдження, у відповідному статусі відмовлено. Не важко уявити, яким вибуховим резонансом це може обернутися.
Мовний закон стимулює сепаратизм. У Криму створена робоча група, яка має урівняти Конституції АРК і Конституції України заради збільшення повноважень автономії. Ініціатор – голова Ради міністрів Анатолій Могильов. Мета — повернутися до Конституції автономії від 6 травня 1992 року, яка визначала Крим майже самостійною державою, котра знаходиться з Україною у договірних стосунках. Навіть голова Конституційної асамблеї екс-президент Леонід Кравчук назвав це прямим порушенням Конституції України, зазначивши, що Україна є унітарною державою і будь-які подібні кроки спрямовані на її розкол за ознакою федералізації. «Такі заяви свідчать про те, що або ці люди не розуміють елементарних процесів державного будівництва, або розуміють, але мають інші завдання, — сказав найстаріший «лис» української політики. І, всупереч звичайній поміркованості, не втримався від прозорого натяку: «Мабуть, ці завдання формулюються не лише в Україні».
Остання його фраза з цього монологу була взагалі вражаючою: «Повинна ж бути якась совість і честь у цих людей!». Кого він конкретно мав на увазі, залишається лише здогадуватись. Але чомусь пригадується його славослів’я на адресу Президента Віктора Януковича, якого він називав видатним реформатором і мало не надією нації. Втім, навряд чи цей емоційний докір сягав аж такої висоти. Ну, не може ж, насправді, Президент, який хоч і посприяв розколу України, підписавши мовний закон, поділяти сепаратистські настрої як варіацію незалежності!
Хоча би з огляду на збереження Межигір’я…
Володимир ШАРОВ
