Під завісу свого президентства Віктор Ющенко, ніби позбавляючись від докорів сумління та бажаючи залишити по собі добру згадку в свідомості широкої юридичної громадськості, заснував своїм указом День нотаріату.
Важко сказати, що завадило йому зробити це в червні 2009 року, коли наполегливе клопотання Української нотаріальної палати підтримало Міністерство юстиції. Пригадаємо, адже 10 червня глава держави підписав інший указ – про заснування Дня судового експерта, святкування якого призначене на 4 липня. Чому би не підписати ще один? Чи то погано спрацювала відповідна юридична служба президентської канцелярії, чи гарант укотре відволікся на чергові обміни люб’язностями зі своєю «найбільшою помилкою» прем’єр-міністром Юлією Тимошенко, але нотаріусам довелося чекати на своє професійне свято ще цілих вісім місяців.
У переліку таких свят День нотаріату став чотирнадцятим, розбавивши «чортову дюжину». Головним із них, звичайно, залишається День юриста, який своїм указом від 16 вересня 1997 року ввів до календаря Леонід Кучма і призначив його святкування на 8 жовтня. Саме цього дня представники всіх юридичних професій урочисто відзначають свою приналежність до обраного фаху та звітують про вірність лозунгу «Знати право, служити праву, захищати право».
Це, так би мовити, об’єднуюче свято. Одначе його виявилося замало, і поступово воно ніби розслоїлося на складові частини – кожна для окремої юридичної професії. Корпоративні свята відзначаються у вузькому колі «своїх» колег: адвокати не святкують з прокурорами, суддями й поготів, а ті, в свою чергу, відзначають День працівників суду окремо від адвокатів, податківців чи співробітників СБУ. І всі трішечки заздрять митникам, бо їм випало святкувати аж двічі на рік – 26 січня у Міжнародний день працівників митної служби та 25 червня – у свій, український, День митної служби.
Але ось що цікаво. В Україні спочатку виникло єдине юридичне свято, а потім уже корпоративний дух різних професій створив окремі свята для кожної з них. А в сусідній Росії, наприклад, усе навпаки: День юриста, який відзначається там 3 грудня, був установлений указом Російського президента лише 4 лютого 2008 року, коли вже існували і День працівника прокуратури РФ, і День спеціаліста юридичної служби (лише для військових), і День російської адвокатури.
До речі, День нотаріату як професійне свято був заснований у Росії 13 квітня 2007 року і не офіційним указом президента, а рішенням Зборів представників нотаріальних палат суб’єктів РФ. І датою святквування був обраний день затвердження імператором Олександром I I Положення про нотаріальну частину – 14 квітня 1866 року. Саме відтоді в Росії виникло не лише визнання нотаріату як самостійного правового інституту, але й заснована структурована система нотаріальних органів. Одначе відзначають російські нотаріуси своє свято за новим календарем – 27 квітня.
Є у них ще одна урочиста і зовсім не святкова, скорше скорботна дата – 8 серпня, День памяті нотаріусів, які постраждали від злочинів. Нотаріальна спільнота Росії заснувала її самотужки, не очікуючи офіційної підтримки з боку влади, після трагічної загибелі 3 липня 2008 року від рук найманих убивць у Солнечногорську Московської області двох своїх колег – президента Московської обласної нотаріальної палати Володимира Челишева та виконавчого директора цієї палати Олега Петринського. На переконання їхніх колег, нотаріусів убили за непідкупність і чітке дотримання законів. Обидва загиблих увійшли в Росії до пантеону правників і правозахисників, котрі стали жертвами найманих убивць за вірність професійному обов’язку. Хочеться сподіватися, в Україні не виникне потреби в заснуванні подібної дати скорботи.
Є в сусідній північній країні одне професійне свято, яке своїми коренями тягнеться до спільної нашої «Батьківщини» – Радянського Союзу, а саме День слідчого (День працівників та співробітників слідчих органів), заснованого в 1963 році. Його і досі відзначають в Росії 6 квітня. А у нас – 1 липня, хоча й називається це свято трохи інакше – День слідства.
Нотаріусам, звичайно, було прикро спостерігати за чужими корпоративними святами. Нарешті, вони дочекалися: два роки тому 2 вересня стало ще одним червоним днем у нашому юридичному календарі.
Втім, радість від нього була б набагато більшою, якби довгостраждальний проект Закону України «Про нотаріат», який за довгі роки вкрився товстим шаром парламентської пилюки, нарешті пройшов усі фракційні фільтри та став довгоочікуваним нормативним підгрунтям для діяльності українського нотаріату. Хоча нотаріуси не втрачають надії, що принаймні до цього 2 вересня – гарний привід ! – закон таки з’явиться.
Хотілося б і нам бути оптимістами, але одіозний мовний закон був, мабуть, останньою цієї сесії «звитягою» регіоналів, яких пече бентежна думка – виграти вибори, бо це єдина умова збереження ними влади, до котрої вже й у нотаріусів виробилася стійка алергія…
Володимир ШАРОВ
