11 жовтня виповнився рік з дня винесення судом вироку щодо колишнього прем’єр-міністра Юлії Тимошенко у газовій справі.
Нагадаємо, суд визнав, що Тимошенко перевищила свої повноваження, віддавши розпорядження укласти договір з Росією про постачання газу, що призвело до збитків державі в особі “Нафтогазу” у розмірі 1 млрд 516 млн 365 тисяч 234 грн і 94 коп.
У результаті суд засудив Тимошенко до семи років в’язниці, позбавив права обіймати державні посади протягом трьох років після відбуття покарання, а також зобов’язав відшкодувати “Нафтогазу України” завдані збитки.
Річниця стала нагодою для експертів визначити, що змінилося в політичному образі Юлії Тимошенко як головної опозиціонерки. Бі-Бі-Сі приводить висловлення і думки політтехнологів з цього приводу.
11 жовтня 2011 року в житті Юлії Тимошенко змінилося все. До того моменту вона була беззаперечним лідером української опозиції та значною мірою задавала інформаційний порядок денний української політики. Так, вона вже два місяці перебувала у стінах Лук’янівського СІЗО, проте це виглядало радше тимчасовим заходом залякування чи, в крайньому разі, способом не допустити її до участі у парламентських виборах. Зрештою, президент Віктор Янукович на зустрічах з європейськими політиками неодноразово обіцяв знайти вихід з цієї “делікатної” ситуації, і звільнення лідерки “Батьківщини” з-за ґратів зовсім не видавалося нереальним.
Проте рік тому Юлія Тимошенко отримала семирічний вирок, а разом з ним – і нову політичну реальність, у якій їй довелося діяти. Камера столичного СІЗО для неї змінилася на інтер’єри харківської лікарні, а замість гучних заяв перед камерами, котрими була заповнена зала Печерського райсуду, Тимошенко стикнулася з необхідністю комунікувати з зовнішнім світом через нечисельну групу захисників та похапцем написані у в’язничній камері записки. Ця нова політична реальність помітно вплинула на сприйняття образу Тимошенко у масовій свідомості.
“Згадаймо про те, яким цей образ був, – каже ВВС Україна соціальний психолог Олег Покальчук. – Це була така цікава емоційна конструкція, яка складалася з кількох параметрів: героїчність, самовідданість, велика життєва енергія, безмежний патріотизм. Всі складові цього образу мали максимальний характер. Через те, що він був таким яскравим, коміксовим, він дуже яскраво запам’ятовувався масовою свідомістю. Зараз всі фарби цього образу трохи поблякли. Ми чуємо відгомін інформації про людину-в’язня, яка постійно бореться з тюремною адміністрацією, відстоює свої права. Що залишилося зараз? Вона страждає, от і все. З образу борця і героїні зараз залишився образ страдниці”.
З такою оцінкою не погоджується керівник Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов: “Тимошенко не перетворилася на великомученицю. Вона навіть з тюрми намагається керувати, створювати інформаційні приводи, управляти процесами, що відбуваються в опозиції, впливати на виборчу кампанію. Вона не розглядається українським виборцем як сакральна жертва, жалю вона теж не викликає: вона – не той персонаж, якого жаліють”.
На думку політолога, головна зміна, яка відбулася з образом Тимошенко за цей рік – це зниження віри суспільства в те, що вона зможе повернутися і скласти ефективну конкуренцію нинішньому режиму. “Рік насильного відлучення від політики призвів до того, що рейтинг Тимошенко знижується. Вона дедалі більше сприймається як політик епохи, що відходить. Власне, в цьому і полягає феномен Кличка: він набирає бали на почутті того, що Тимошенко – це політична натура, що відходить”, – каже він.
Як вказують політологи, чи не головна проблема Тимошенко на сьогодні полягає у тому, що, перебуваючи у в’язниці, вона продовжує транслювати назовні – як виборцям, так і власним соратникам, – свій образ, який не зовсім відповідає нинішній політичній реальності та очікуванням зовнішнього світу.
“Мені здається, що Юлія Володимирівна наполягає на певному інформаційному ставленні до себе з боку опозиції, і я думаю, що це неправильно, – каже Олег Покальчук. – Найбільша проблема всіх людей, не тільки політиків – це правильно розуміти своє розташування у просторі, що їх оточує: чим вони є і чим вони могли б стати. Юлія Володимирівна, на жаль, зараз повторює долю Наталії Вітренко – політика з великими амбіціями і дійсно непоганими можливостями, але який абсолютно не хотів рахуватися з реальністю і намагався змінити її під себе. Так само, як Людовік XIV говорив “Держава – це я”, Тимошенко каже: “Реальність – це я”. Проте зараз вона не є реальним лідером опозиції. Вона мала б стати для опозиції такою мудрою матір’ю-наставницею, яка би дораджувала своїм соратникам. В БЮТ зараз мала б бути конституційна монархія, натомість там залишилася абсолютистська модель правління, тільки без королеви, бо королеву посадили”.
А тим часом соратники Тимошенко не збираються привертати зайвої уваги до річниці засудження свого лідера. У всякому разі, за даними ВВС Україна, ані в Києві, ані в Харкові на сьогодні не заплановано жодних масових опозиційних акцій з цієї нагоди.
