Міністру освіти, науки, молоді та спорту України
Д. В.Табачнику,
Міністру юстиції України,
Голові Всеукраїнської
міжвідомчої координаційно-методичної ради
з правової освіти населення
О. В.Лавриновичу
Голові Фонду державного майна України
О. В.Рябченку
Голові Державного комітету телебачення і
радіомовлення України
О. В. Курдіновичу
Голові Київської міської державної
адміністрації
О. П.Попову
Колегам по видавничій справі
Відкритий лист
Чому український чиновник не читає книжок?!
Відповідь на це запитання може бути простою – його не хвилює книжка як така, його хвилює почуття власної безпеки, корпоративна солідарність, матеріальний статок. А книжку йому принесуть у подарунок. Про це доводиться нагадувати, адже чиновництво є чисельним прошарком українського суспільства. Можливо тому імідж України як культурної держави нас не стосується. Стосується всіх інших країн, керівники яких знайшли час і побували на Франкфуртському книжковому форумі цього року. До речі, як і минулого. На жаль, наших можновладців там не бачили. А український стенд виглядав найгіршим, про що відверто говорили поляки, угорці, румуни, словаки, росіяни, білоруси, казахи, стенди яких розміщувалися поруч.
Давайте замислимося над тим, чому в нас таке відбувається? У радянські часи в Києві налічувалося близько п’ятисот книгарень, не кажучи про книжкові крамнички та газетні кіоски. Зараз їх – у десять разів менше. Кажуть, ринкова економіка всіх зрівняла – книгороба і хлібороба, лікаря і вчителя. Та ні, економіка тут ні до чого. Установи культури, якими є видавництво, редакція, книгарня, газетний кіоск, не можуть бути комерційним проектом, адже вони є соціальними проектами гуманітарного напряму. Доходи тут малі, сплачувати велику орендну платню книговидавці не в змозі і тому захищати їх держава має ретельно. Бо без культури, без книгорозповсюдження держава стає диким полем.
Однак державі нині, судячи зі всього, байдуже. Про це свідчать певні події і факти, що відбуваються й безпосередньо довкола нас. За майже двадцять років існування видавничої організації «Юрінком Прес» нам доводилося постійно стикатися з відвертим позуванням і бюрократизмом з боку чиновництва. Так, на початку червня ц.р. наше видавництво разом зі всесвітньо відомим Національним університетом «Києво-Могилянська Академія», за підтримки Міністерства освіти, науки, молоді та спорту передало до Київського міського управління Фонду державного майна України пакет документів для укладення договору оренди на відкриття книжкової крамниці «Могилянська книгарня» за адресою Контрактова площа, 4, торговельна площа якої 33,52 кв.м. За чотири місяці сподівалися оформити всю необхідну документацію й відновити роботу магазину, невеличке приміщення якого не експлуатувалося майже два роки. Зараз воно доведено до належного стану, але офіційно розпочати роботу книгарня не має можливості, оскільки відсутній договір оренди. Фонд держмайна, що має ефективно експлуатувати державну власність, ніяк не наважиться цього зробити, посилаючись на законодавчі вимоги (хоча всі вони були дотримані), щоразу відкладаючи вирішення питання по суті. Не допомагають ані особисті візити до керівництва, ані постійні нагадування про потребу відкриття студентської книгарні, оскільки заняття вже йдуть другий місяць. Усе марно, є лише одна відповідь – не можна порушувати законодавство. За формою ці відмовки ніби вірні, а по суті – знущання. Бо кожного разу чиновництво нагадує про те, що, можливо, знайдеться іншій претендент на згадане приміщення, що не можна надавати оцінку майна, зроблену особою, яка є сертифікованим оцінювачем, але не є зареєстрованою у Фонді держмайна як власний оцінщик об’єктів державної власності (нині вже й така монополія існує). Абстрактна конкуренція чомусь стала підставою для відкладення друку (вже більше місяця) об’яви про оголошення конкурсу про оренду приміщення. І вирішення справи штучно затягується ще на кілька місяців. Викладачі та студенти у черговий раз бачать лише зачинені двері книгарні.
Нам говорять про дотримання законодавства. Тоді слід нагадати, що державне регулювання діяльності Фонду державного майна України має ґрунтуватися на принципах верховенства права, законності, безперервності, відкритості, прозорості та відповідальності (ст. 2 Закону «Про Фонд державного майна України»). А сам Закон «Про оренду державного та комунального майна» спрямований на підвищення ефективності! використання державного та комунального майна шляхом передачі його в оренду фізичним та юридичним особам (преамбула).
Відтак цілі регулювання діяльності вказаної державної установи та її реальні результати розходяться практично у протилежних напрямах. І це є очевидним навіть на такому нібито незначному прикладі. Не хочеться узагальнювати й подавати все, що стосується Фонду державного майна, у чорних тонах, але відомо, як прореагувала громадськість і пасажири літаків на припинення роботи підприємств, що обслуговують пасажиропотоки в аеропорту «Бориспіль», після раптового припинення оренди у зв’язку з необхідністю проведення повторної оцінки майна за новими вимогами. Що треба було зробити, аби не впасти обличчям у бруд перед іноземцями? Можна не мати великих успіхів у спорті, економіці, військовій справі, соціальній сфері тощо, але за це не осудять, лише поспівчувають. Але бути неосвіченою нацією не можна, як і не читати книжок, заважати книгорозповсюдженню. Ми прирікаємо себе на застій, на роль соціального аутсайдера. Ймовірно, чиновників це не хвилює як у випадку із згаданою книгарнею, коли закон використовують не на користь суспільному прогресу.
Читання книги кожного разу нагадує про гідність, культуру, інтелект людини. Той, хто читає, той дійсно стане гідним громадянином своєї держави, її свідомим захисником, який має право знати свої права. Чому це визнає весь світ, але лише не наше чиновництво?! Давайте не будемо забирати це право в українських громадян!
Віктор КОВАЛЬСЬКИЙ,
доктор юридичних наук,
президент видавничої організації
«Юрінком Прес»,
шеф-редактор газети
«Юридичний вісник України»,
член Всеукраїнської
міжвідомчої координаційно-методичної ради
з правової освіти населення
