Юрінком Прес
“Юрiнком Прес” – провiдне українське видавництво, що забезпечує юридичною лiтературою, журнальними виданнями правоохороннi, судовi та правозахисні органи та організації, навчальнi заклади та науковi установи, а також юристiв, якi працюють в установах i органiзацiях та на пiдприємствах рiзних форм власностi.

Невиплачені на виконання судових рішень кошти не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню державою – КЦС ВС

0 119

Позивач просив суд відшкодувати із державного бюджету майнову шкоду, спричинену тривалим невиконанням державною виконавчою службою судового рішення, у розмірі нестягнутої з боржника суми, індексу інфляції, трьох процентів річних та упущеної вигоди, а також відшкодувати моральну шкоду в розмірі 50 тис. грн.

Місцевий суд відмовив у задоволенні позову, оскільки законодавство не передбачає можливості покладення на державу виконання судового рішення замість сторони виконавчого провадження – боржника.

Апеляційний суд скасував це рішення та відмовив у задоволенні позову з інших підстав, уважаючи, що належним відповідачем у спірних правовідносинах є Державна казначейська служба України, яка не була залучена до участі у справі як співвідповідач.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду скасував постанову апеляційного суду та стягнув з державного бюджету на користь позивача 10 тис. грн моральної шкоди, у задоволенні решти вимог відмовив з огляду на таке.

Сам факт стягнення коштів із Державного бюджету України не може бути підставою для обов’язкового залучення до участі у справі відповідачем ДКСУ чи її територіального органу. У разі сприйняття подібного підходу до участі у справах про стягнення коштів, відшкодування шкоди завжди необхідно було б щоразу залучати суб’єкта, який здійснює управління рахунком, на якому розміщені грошові кошти відповідача.

Факт тривалого невиконання рішення суду внаслідок неправомірних дій посадових осіб державної виконавчої служби не є підставою для висновку про наявність причинного зв’язку між несвоєчасним виконанням рішення, яке набрало законної сили, та завданою шкодою.

Тобто невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржника. Невиплачені позивачеві кошти на виконання судових рішень, ухвалених на його користь, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Наслідком такого відшкодування буде подвійне стягнення коштів.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами у цій справі, пов’язані з примусовим виконанням судових рішень, у яких державна виконавча служба виступає суб’єктом примусового стягнення коштів, а не боржником у грошовому зобов’язанні, є відповідальною за свої дії чи бездіяльність у межах і у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Інфляційні втрати за своєю правовою природою є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов’язання, саме з боржника можуть бути стягнуті відповідні суми, а не з державної виконавчої служби.

Водночас у справі, яка переглядається, установлено, що місцевий суд у низці преюдиційних рішень визнавав неправомірними дії посадових осіб державної виконавчої служби при проведенні виконавчих дій із примусового виконання судового рішення про стягнення з боржника на користь позивача грошових коштів.

Цими судовими рішеннями встановлено бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби в частині належного та ефективного виконання судового рішення.

Тому Верховний Суд дійшов висновку, що наявні усі складові цивільно-правової відповідальності, що є підставою для задоволення вимог позивача в частині відшкодування моральної шкоди, при визначенні розміру якого враховано вимоги розумності та справедливості.

Постанова Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 761/7165/17 (провадження № 61-20203св19) – http://reyestr.court.gov.ua/Review/90985736.

Автор

  • Вищу юридичну освіту Віктор Семенович Ковальський отримав у 1977 році на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка. У 1980 році завершив навчання в аспірантурі, отримав звання кандидата юридичних наук. Згодом отримав звання доктора юридичних наук. Життєве кредо: «Казати правду і нічого крім правди». Говорячи про професійні інтереси, він називає книги: не лише фахові, а просто змістовні й корисні. Серед його наукових інтересів: теорія права і держави; права людини; правоохоронна діяльність; трансформації правого мислення. Цій науковій тематиці присвячено майже 500 наукових, науково-практичних, публіцистичних публікацій. Педагог і науковець має численні державні нагороди. Зокрема, почесні грамоти Кабінету Міністрів України та Верховної Ради України, відзнаки юридичних відомств, установ та організацій. Головним досягненням Віктор Семенович вважає своїх дітей, які пішли батьківським шляхом. На другому місці – створення першого українського юридичного видавництва «Юрінком Інтер» та газети «Юридичний вісник України». Він вдячний за підтримку колегам та авторам, а також читачам, кількість яких за майже 30 років діяльності видавництва та газети щороку збільшується. Під час цьогорічного конкурсу «Учитель року» Віктор Семенович очікує віднайти кращих знавців-педагогів з основ правознавства в українській школі, а ще – інтерв’ювати переможців та поширити їхній досвід через соціальні мережі та газету «Юридичний вісник України».

    Переглянути мареріали

Залиште коментар