Верховний Суд підтримав рішення господарських судів про повернення у державну власність нерухомого майна, яке має статус майна Збройних Сил України
Рішенням Господарського суду Полтавської області у справі № 917/154/15, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду, позов заступника військового прокурора Полтавського гарнізону (м. Полтава) задоволено частково: визнано за державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно (нежитлові приміщення); витребувано його шляхом вилучення від ТОВ «Укрінвест-груп» та ПАТ «Діамантбанк» і передано ДП МОУ «Укрвійськбуд» в експлуатацію.
Суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що всупереч вимогам ч. 2 ст. 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» та п. 4.4 Статуту ДП «Укрвійськбуд» останнє незаконно самовільно відчужило державне нерухоме майно (без згоди Міністерства оборони України та без рішення Кабінету Міністрів України), у зв’язку з чим спірне нерухоме майно є таким, що вибуло з державної власності незаконно та поза волею власника, оскільки державне підприємство, за яким майно було закріплено на праві господарського відання, не може самостійно розпоряджатися ним.
Крім того, суди встановили, що відчуження спірного нерухомого майна відбулося у процедурі банкрутства ДП «Укрвійськбуд», яке вироком Подільського районного суду м. Києва визнано фіктивним. Це, за висновком судів, безумовно свідчить про відсутність волі власника на таке відчуження і про вибуття майна з володіння держави внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Ураховуючи зазначені обставини, Верховний Суд визнав правомірним висновок судів попередніх інстанцій про те, що укладення біржової угоди у процедурі фіктивного банкрутства поза волею власника не призвело до припинення права власності держави на спірне майно. Оскільки наразі наявність у держави відповідного права власності не визнається відповідачами, то воно потребує захисту шляхом задоволення вимог про визнання права власності на спірне майно та його витребування в порядку статей 392, 388 ЦК України.
Водночас Верховний Суд зауважив, що повернення у державну власність нерухомого майна, незаконно відчуженого в процедурі фіктивного банкрутства, що було наслідком вчинення кримінального правопорушення, має легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом цього майна як майна Збройних Сил України.
У спорах стосовно майна Збройних Сил України держава, втручаючись у право мирного володіння відповідним майном з боку приватних осіб з огляду на проведення в Україні антитерористичної операції (АТО) та операції об’єднаних сил (ООС), може захищати загальні інтереси, зокрема, у підтриманні обороноздатності, суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності кордону, захисту життя і здоров’я людей (статті 1–3 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління майном Збройних Сил України (Закон України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»). Заволодіння приватними особами таким майном всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на це органу та внаслідок продажу майна під час фіктивної процедури банкрутства, може зумовлювати конфлікт між гарантованим ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на забезпечення суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності кордону держави Україна, захисту життя і здоров’я людей, які проживають на її території.
З огляду на об’єктивне цільове призначення зазначеного майна набувач такого майна, проявивши розумну обачність, міг та повинен був знати про те, що воно належить до майна Збройних Сил України.
Зважаючи на викладене, загальний інтерес всього суспільства на забезпечення суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності кордону держави Україна, захисту життя і здоров’я людей, які проживають на її території, у цій справі переважає приватний інтерес відповідачів у збереженні права на зазначене нерухоме майно.
Крім того, враховуючи особливості принципів диспозитивності та змагальності у цивільному процесі України (згідно з якими сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами, зокрема щодо подання зустрічного позову, а суд не має можливості розглянути неініційовані сторонами питання) і приписи частин 3 та 4 ст. 390 ЦК України, відповідачі не позбавлені можливості заявити до власника майна позов про відшкодування необхідних витрат на його придбання.
Отже, втручання у право відповідачів на мирне володіння майном мало легітимну мету і такий захід є пропорційним визначеним цілям.
Судові рішення у справі залишено без змін як такі, що ухвалені відповідно до норм матеріального та процесуального права.
Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 18 лютого 2020 року у справі № 917/154/15 можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/87891126.
