Постанова ККС ВС щодо незаконного звільнення працівника з роботи з особистих мотивів

Колегія суддів Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду залишила без задоволення касаційну скаргу засудженого, який був визнаний винуватим у грубому порушенні законодавства про працю. У цій скарзі засуджений вказав, що в його діях відсутній склад кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1 та 2 ст. 172 КК України, оскільки обов’язковою ознакою їх складу є звільнення з особистих мотивів. Однак, на його думку, в суді не було доведено, що потерпілий був звільнений саме з особистих мотивів. Скаржник стверджував, що звільнення потерпілого відбувалося через невиконання ним своїх професійних обов’язків.

Як установили суди, директор ТОВ, будучи посадовою особою, на яку покладено організаційно-розпорядчі та керівні функції, умисно, грубо порушуючи законодавство про працю та вимоги ст. 43 Конституції України, усвідомлюючи можливість безпосереднього впливу на особу, з особистих мотивів, зокрема через неприязні стосунки з останнім та бажання влаштувати на звільнене місце свою дружину, тричі незаконно звільняв потерпілого з посади бухгалтера, а суд тричі поновлював його на посаді.

У постанові ККС ВС зазначено, що в цьому кримінальному провадженні обов’язковому встановленню підлягало вирішення питання про те, чи були звільнення потерпілого незаконними та чи були вони вчинені з особистих мотивів.

Трьома рішеннями місцевого суду підтверджено, що директор ТОВ протягом менш ніж двох років тричі незаконно звільнив потерпілого із займаної посади. Зокрема, в одному з цих рішень суд встановив, що в наказі про звільнення взагалі не було зазначено, який саме проступок бухгалтера став підставою для розірвання трудового договору, укладеного сторонами, а також не було дати його вчинення. Ще одним рішенням встановлено, що звільнення бухгалтера відбулося в той самий день, коли був виданий наказ про його поновлення.

Водночас під час розгляду судами в порядку цивільного судочинства справ, які стосуються незаконного звільнення та поновлення на посаді, не є обов’язковим установлення факту наявності чи відсутності мотиву такого звільнення, в тому числі особистого мотиву, оскільки суди в таких справах повинні лише констатувати законність або ж незаконність звільнення працівника з посади.
Що стосується наявності особистого мотиву в директора ТОВ при звільненні бухгалтера, то суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що цей мотив підтверджується, окрім показань потерпілого, показаннями допитаних у судовому засіданні свідків і дослідженими документами.

Так, п’ятеро свідків зазначили, що в ТОВ конфлікти виникали виключно між директором та бухгалтером, останній на зборах критикував директора, який, у свою чергу, говорив про те, що бухгалтер не виконує своїх посадових обов’язків, хоча в інших працівників претензій до роботи бухгалтера не було.

Матеріалами кримінального провадження встановлено, що директор ТОВ звільнив бухгалтера з метою влаштувати на його місце свою дружину, яка після звільнення потерпілого і зайняла вакансію. Даних про те, що директор намагався знайти іншого спеціаліста на посаду бухгалтера, матеріали кримінального провадження не містять (директор не звертався до районного центру зайнятості з інформацією про наявну в ТОВ вакантну посаду бухгалтера).
З огляду на викладене висновки судів про наявність у засудженого особистого мотиву при незаконному звільненні потерпілого з посади бухгалтера є правильними.

Отже, Верховний Суд погодився із судовими рішеннями місцевого та апеляційного судів щодо винуватості особи у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1 та 2 ст. 172 КК України, яка доведена поза розумним сумнівом, а також визнав доводи, викладені засудженим у касаційній скарзі, безпідставними.

Із повним текстом постанови ККС ВС у справі № 321/1753/16-к (провадження
№ 51-3755км19) можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/88857313.