Україна як людиноцентрична держава завжди стоїть на захисті прав і свобод своїх громадян. Здавалось би, коли мова заходить за протиправність дій особи – все однозначно. Але це не так, бо розуміння обставин, які впливають на злочинність дій, є ключовим аспектом в правовому врегулюванні.
Кримінальний кодекс України має перлік обставин, які виключають кримінальну відповідальність. Зокрема, це необхідна оборона; уявна оборона; затримання особи, що вчинила кримінальне правопорушення; крайня необхідність; фізичний або психологічний примус; виконання наказу або розпорядження; діяння, пов’язане з ризиком…( ст. ст. 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42 КК України).
Як роз’яснює Міністерство юстиції України, відповідно до ст. 40 Кримінального кодексу України, не є кримінальним правопорушенням дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками. При цьому фізичний примус – це застосування до особи фізичного насильства з метою примусити її вчинити певні протиправні дії або не вчиняти певні дій, які особа повинна була б вчинити (бездіяльність) всупереч її волі.
Розрізняють два види фізичного примусу. Перший позбавляє особу, до якої застосовується, фізичної можливості вчинити на власний розсуд дії (наприклад, зв’язування, позбавлення волі, заподіяння тілесних ушкоджень, що призвели до втрати свідомості тощо). Другий спрямований на те, щоб психологічно зламати особу та змусити її вчинити протиправне діяння (наприклад, мордування, катування).
Якщо було застосовано фізичний примус, який повністю виключає можливість особи діяти на власний розсуд, кримінальна відповідальність такої особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам повністю виключається на підставі частини першої статті 40 КК України. Але у разі, якщо соба зберігала можливість керувати своїми діями, як визначено частиною другою статті 40 КК України, особа не підлягає такій відповідальності за тих самих умов, що і при крайній необхідності.
Крайня необхідність – це заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами (частина перша статті 39 КК України). В такому випадку відповідальність за завдання шкоди правоохоронюваним інтересам настає тільки у випадку перевищення меж крайньої необхідності. Перевищення меж крайньої необхідності має місце, коли заподіяна шкода є більшою, ніж відвернена шкода.
Поряд із фізичним примусом в ст. 40 КК України згадується й психічний. Психічний примус – вплив на психіку особи з метою змусити її всупереч власній волі вчинити або утриматись від вчинення певних протиправних дій.
Відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у випадках застосування психічного примусу вирішується за правилами крайньої необхідності (стаття 39 КК України), а психічний примус у даному разі є обставиною, що виражає небезпеку.
Підлягає кримінальній відповідальності особа, яка, перебуваючи під впливом фізичного чи психічного примусу, зберігала можливість керувати своїми діями, при цьому не перебуваючи в стані крайньої необхідності.
У разі якщо особа визнається винною у вчиненні кримінального правопорушення, застосування щодо неї фізичного чи психічного примусу з метою змусити її вчинити це кримінальне правопорушення є обставиною, що пом’якшує відповідальність (пункт 6 частини першої статті 66 КК України).
Джерело: https://minjust.gov.ua/news/
