10 вересня 2019 року м.Київ №916/2403/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого — ПІЛЬКОВА К.М.,

суддів: ДРОБОТОВОЇ Т Б., ЧУМАКА Ю.Я.,

за участю секретаря судового засідання Жураховської Т.О. — розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю

«Завод «спеціалізованого машинобудування» на рішення Господарського суду Одеської області від 30.01.2019 та постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 2.04.2019 у справі за позовом Державного підприємства «Житомирський бронетанковий завод» до ТОВ «Дівітіс» та ТОВ «Завод «Спецмашбуд» про визнання недійсним договору.

Короткий зміст позовних вимог

23.10.2018 ДП «Житомирський БТЗ» звернулось до ГСОО з позовом до ТОВ «Дівітіс» та ТОВ «Завод «Спецмашбуд» про визнання недійсним укладеного між ними договору від 15.09.2016 №3 про відступлення права вимоги за договором поставки від 1.10.2014 №165, укладеного між позивачем та ТОВ «Дівітіс».

Позовна заява мотивована тим, що договір №3 укладений без надання письмової згоди ДП «Житомирський БТЗ», що є порушенням п.10.10 договору №165.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням ГСОО від 30.01.2019, залишеним без змін постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 2.04.2019, позов задоволено; визнано недійсним договір №3; судовий збір покладено на відповідачів.

Рішення судів мотивовані наявністю підстав для визнання недійсним договору №3 відповідно до стст.203, 215 Цивільного кодексу, оскільки він вчинений відповідачами без попередньої письмової згоди позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

25.06.2019 ТОВ «Завод «Спецмашбуд» звернулося з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення ГСОО від 30.01.2019 та постанову ПЗАГС від 2.04.2019 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Суди безпідставно застосували положення стст.1, 9 закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки вони не регулюють спірних правовідносин. Проте до застосування підлягали положення ст.518 ЦК, оскільки акт звіряння від 30.11.2017 є доказом визнання позивачем ТОВ «Завод «Спецмашбуд» як нового кредитора за договором №165.

Суди помилково застосували до договору №3 положення стст.203, 215 ЦК та не застосували положеннm ст.181 Господарського кодексу, оскільки ДП «Житомирський БТЗ» самостійно вчинив дії, спрямовані на визнання нового кредитора за договором №165.

Суди застосували ст.628 ЦК, тоді як слід було застосувати ст.629 ЦК, а також неправильно застосували ст.516 ЦК, оскільки системний аналіз пп.7.5 та 10.10 договору №165 дає змогу дійти висновку, що постачальник має право передавати третім особам права та обов’язки за цим договором без попередньої письмової згоди покупця, проте в цьому разі у постачальника виникає обов’язок сплатити на користь покупця штраф.

Розгляд справи Верховним Судом

Ухвалою Верховного Суду від 22.08.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Завод «Спецмашбуд»; розгляд справи призначено на 10.09.2019; встановлено строк для подання відзиву до 6.09.2019.

Встановлені судами обставини

1.10.2014 між ДП «Житомирський БТЗ» (покупець) та ТОВ «Дівітіс» (постачальник) укладено договір №165, відповідно до якого постачальник зобов’язується передати, а покупець — прийняти й оплатити продукцію, вказану у видаткових накладних.

У випадку передання постачальником третім особам повністю або частково своїх прав і/або обов’язків за цим договором без попередньої письмової згоди з покупцем постачальник сплачує покупцеві штраф у розмірі 50% від загальної вартості продукції за цим договором (п.7.5).

Жодна зі сторін не має права передавати третім особам повністю або частково свої права та обов’язки за цим договором без попередньої письмової згоди іншої сторони (п.10.10).

15.09.2016 між ТОВ «Дівітіс» (первісний кредитор) та ТОВ «Завод «Спецмашбуд» (новий кредитор) укладено договір №3, за умовами якого первісний кредитор передає новому кредиторові, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредиторові, і стає кредитором за договором №165.

Новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання всіх зобов’язань за основним договором та відповідає за зобов’язання перед постачальниками первісного кредитора (п.1.2).

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов’язань за цим договором (п.5.1).

Укладаючи договір №3, ТОВ «Дівітіс» не отримало письмової згоди від ДП «Житомирський БТЗ» як сторони договору №165 на відступлення права вимоги боргу.

ДП «Житомирський БТЗ» направило на адресу ТОВ «Завод «Спецмашбуд» лист від 27.12.2017 №01-11/4944 з доданим до нього актом звіряння розрахунків.

Позиція Верховного Суду v Згідно з ч.1 ст.11 ЦК цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Відповідно до чч.1 та 2 ст.16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Як унормовано ст.215 ЦК, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч.1—3, 5 та 6 ст.203 цього кодексу. v Відповідно до чч.1—3, 5 ст.203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов’язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Разом з тим сторона оспорюваного правочину, дії якої вказують на її волю зберегти дійсність правочину, не може надалі оспорювати правочин з підстав, про які вона знала або повинна була знати при виявленні цієї волі (естопель), що випливає із вказаної норми та засад добросовісності, на яких ґрунтується зобов’язання (ч.3 ст.509 ЦК). Суд звертається mutatis mutandis до подібного висновку, викладеного у п.47 постанови ВС від 13.11.2018 у справі №910/19179/17.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суди виходили з наявності підстав для визнання недійсним договору №3 відповідно до стст.203, 215 ЦК, оскільки відповідачі, укладаючи спірний правочин, не отримали попередньої письмової згоди позивача на передання прав та обов’язків за договором №165, що прямо передбачено п.10.10 цього договору.

Доводи скаржника, що надіслання позивачем акта з листом на адресу ТОВ «Завод «Спецмашбуд» є доказом письмового погодження ДП «Житомирський БТЗ» відступлення ТОВ «Дівітіс» права вимоги за договором №165, суди відхилили, акт не прийняли до уваги як доказ надання позивачем письмової згоди на відступлення права вимоги.

Разом з тим Суд звертає увагу на те, що закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов’язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов’язків (див. ч.1 ст.11 ЦК). У цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов’язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред’явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено постанові ВС від 9.11.2018 у справі №911/3685/17.

Акт звіряння може бути доказом на підтвердження обставин, зокрема, наявності заборгованості суб’єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звіряння розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Підписання акта звіряння, в якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Відповідно до ч.7 ст.8 закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства, зокрема, забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

Отже, відповідно до вимог закону бухгалтер, який підписав акт звіряння, має такі повноваження в межах здійснення ним бухгалтерського обліку та посадових обов’язків. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові ВС від 5.03.2019 у справі №910/1389/18.

Ухвалюючи судові рішення у справі, суди попередніх інстанцій відхилили лист з доданим актом як неналежні докази, тобто зазначених доказів не дослідили, вказавши, що акт не приймається судом до уваги як доказ наявності заборгованості та доказів надання позивачем письмової згоди на відступлення права вимоги.

Відкинувши акт як неналежний доказ наявності заборгованості та згоди позивача на відступлення права вимоги, суди дійшли суперечливого висновку про те, що акт свідчить про наявність у позивача заборгованості. Дійшовши такого висновку, суди під час розгляду цієї справи уповні не забезпечили дотримання принципу змагальності та найбільш відповідного цьому принципу стандарту доказування — стандарту переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (див. п.12 постанови ВС від 14.08.2018 у справі №905/2382/17). Суди не з’ясували, чи існують між ДП «Житомирський БТЗ» та ТОВ «Завод «Спецмашбуд» інші правовідносини, у яких існує заборгованість, про наявність якої суди зробили висновок.

Враховуючи наведене, Суд вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними та прийнятими за неповного дослідження поданих сторонами доказів.

За змістом чч.1, 2, 5 ст.236 Господарського процесуального кодексу, судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судові рішення у цій справі наведеним вимогам не відповідають.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ст.300 ГПК).

Відповідно до п.1 ч.3 ст.310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

З огляду на викладене прийняті у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа — переданню на новий розгляд до суду першої інстанції, у зв’язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Під час нового розгляду суду необхідно врахувати наведене, перевірити доводи учасників справи, повно дослідити наявні в матеріалах справи докази, на підставі яких встановити істотні для справи обставини, прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Судові витрати

Оскільки розгляд справи не завершено, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись стст.300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ТОВ «Завод «Спеціалізованого машинобудування» задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 30.01.2019 та постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 2.04.2019 у справі №916/2403/18 скасувати. Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Джерело: reyestr.court.gov.ua