Переміщення людей між державами завжди було актуальним питанням, адже з цим пов’язано чимало юридичних наслідків. В умовах повномасштабного вторгнення рф на територію України, українці були змушені втікати від загрози за кордон, що лише посилило міграцію населення.
Одне із нагальних питань в контексті теми є встановлення батьківства, коли батьки або дитина мають різне громадянство чи проживають за кордоном. Складність в тому, що ці правовідносини виходять за межі однієї країни.
У таких ситуаціях важливо розуміти, як між Україною та іноземними державами застосовуються міжнародні договори, норми яких містять положення про юрисдикцію та право, що застосовується, при встановленні чи оспорюванні батьківства.
Спеціальний міжнародний договір про співробітництво у справах про встановлення батьківства відсутній.
Якщо між Україною та іноземною державою укладено двосторонній договір, який містить положення про юрисдикцію та право, що застосовується, при встановленні чи оспорюванні батьківства, то застосовуються положення цього договору.
Наприклад, за ст. 32 Договору між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу в цивільних справах при встановленні чи оспорюванні батьківства застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, громадянство якої дитина набула при народженні. Якщо громадянство дитини не встановлено, діє законодавство тієї держави, на території якої дитина проживає або перебуває. Компетентними органами у таких справах є органи юстиції держави, на території якої дитина проживає або перебуває (в цьому положенні мова йде саме про Чеську Республіку).
У разі відсутності міжнародного договору у цій сфері підлягають застосовуванню норми Закону України «Про міжнародне приватне право» (далі – Закон). Загалом даний законодавчий акт регулює правовідносини з іноземним елементом, тобто коли мова йде про іноземну країну.
Відповідно до ст. 65 Закону встановлення та оскарження батьківства визначається особистим законом дитини на момент її народження, тобто законодавством держави, громадянином якої є дитина. Якщо фізична особа є громадянином двох або більше держав, її особистим законом вважається право тієї з держав, з якою особа має найбільш тісний зв’язок, зокрема, має місце проживання або займається основною діяльністю.
Згідно зі ст. 76 Закону суди України мають право розглядати справи про встановлення батьківства у випадках, якщо позивач у справі має місце проживання в Україні.
Визнання та виконання рішень іноземних судів
Ст. 81 Закону встановлює, що в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин. Такі рішення визнаються та виконуються в Україні, якщо його визнання та виконання передбачено міжнародним договором України або за принципом взаємності у відносинах з іноземною державою, рішення суду якої має виконуватися в Україні.
Клопотання про визнання і виконання рішення іноземного суду може подати зацікавлена особа або уповноважений нею представник безпосередньо до суду України або до іноземного суду, який розглянув справу і ухвалив рішення у першій інстанції і який надсилає іноземне клопотання на розгляд компетентного суду України через Мін’юст (якщо це передбачено міжнародним договором).
Перелік документів, що мають додаватися до клопотання, визначається у відповідному міжнародному договорі України, на підставі якого звертається особа. Якщо договір не встановлює такого переліку або міжнародного договору немає, застосовується ст. 472 Цивільного процесуального кодексу України.
Зокрема,
- засвідчена в установленому порядку копія рішення іноземного суду, про визнання якого порушується клопотання;
- офіційний документ про те, що рішення іноземного суду набрало законної сили, якщо це не зазначено в самому рішенні;
- засвідчений відповідно до законодавства переклад перелічених документів українською мовою або мовою, передбаченою міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо документи відповідають вимогам законодавства України, Мін’юст передає їх до суду України за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника чи його майна. Розгляд іноземного клопотання здійснюється згідно з Цивільним процесуальним кодексом України.
До слова, документи мають відповідати міжнародному договору та Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Державної судової адміністрації України №1092/5/54 від 27.06.2008.
Зверніть увагу, що дійсність документів, складених іноземними компетентними органами (копія рішення та офіційний документ про те, що рішення іноземного суду набрало законної сили), має бути підтверджена шляхом їх консульської легалізації, якщо держава походження документів не є Стороною Конвенції про скасування вимоги легалізації іноземних офіційних документів 1961 року, або шляхом засвідчення апостилем. У деяких випадках додаткове засвідчення документів не вимагається (роз’яснення Мін’юсту).
У задоволенні клопотання про визнання іноземного судового рішення може бути відмовлено з підстав, визначених у ст. 468 ЦПК України.
Рішення українського суду про встановлення батьківства також може бути визнано на території іноземної держави. У такому разу порядок звернення і перелік документів, необхідних для цього, визначається законодавством іноземної держави.
Інформація станом на 02.05.2025
