КАС ВС розглянув спір між релігійними громадами щодо порядку користування культовими спорудами, які перебувають у власності держави

Культова будівля і майно, що є державною власністю, можуть передаватися у почергове користування двом або більше релігійним громадам за їх взаємною згодою, а за відсутності такої згоди державний орган визначає порядок користування культовою будівлею і майном шляхом укладення з кожною громадою окремого договору.

Зокрема, на це положення ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» вказав Верховний Суд у постанові, винесеній за результатом касаційного перегляду справи, у якій  позивач (релігійна громада) оскаржила розпорядження Рівненської обласної державної адміністрації від 21 березня 2019 року № 232 «Про порядок почергового користування Покровською церквою в с. Мнишин Гощанського району».

Спір виник у зв’язку з тим, що з 2015 року в селі діють дві православні релігійні громади, між якими існує спір щодо користування культовою спорудою – Покровською церквою цього села. Іншої культової споруди для проведення релігійних обрядів у цьому населеному пункті немає, а взаємної згоди між зазначеними релігійними громадами села щодо почергового користування церквою не досягнуто. За таких обставин відповідач видав спірне розпорядження, яким затвердив порядок почергового користування релігійними громадами культовою будівлею, що належить до державної власності.

Позивач доводив, що Покровська церква перебуває в його користуванні на підставі Охоронного договору на передачу пам’ятки архітектури Покровської церкви 1876 року від 29 вересня 1988 року, а також те, що він (позивач) є належним правонаступником релігійної громади цього села, створеної ще в 1876 році. Також позивач вважає, що прийняття спірного розпорядження прямо суперечить рішенню Рівненської обласної Ради народних депутатів від 3 грудня 1991 року № 221, оскільки вказаним державним органом вже встановлений єдиний належний користувач культової споруди.

Суди першої та апеляційної інстанцій вказали на відсутність підстав для задоволення позову, з цим рішенням погодився Верховний Суд з огляду на таке.

У ході розгляду справи суди з’ясували, що власником культової будівлі є держава. Позивач не довів укладання на виконання рішення Рівненської обласної Ради народних депутатів від 3 грудня 1991 року № 221 охоронно-орендного договору щодо використання ним культової будівлі з додержанням установлених правил охорони і використання пам’яток історії та культури.

Аналізуючи законодавчі норми, Верховний Суд вказав, що ст. 35 Конституції України кожному гарантується право на свободу світогляду і віросповідання. Правовідносини, пов’язані зі свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, регулюються, зокрема, Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду також керувався висновком Верховного Суду у справі № 817/1950/16, в якій розглядалися аналогічні обставини. Аналізуючи положення ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», Верховний Суд вказав, що надання у користування або передача у власність релігійним організаціям культових будівель, які були визнані державною власністю за радянських часів, здійснюється шляхом прийняття окремого рішення органу державної влади, який є власником відповідної культової будівлі. При цьому у випадку, коли на відповідній території існує дві і більше релігійні громади, які виявляють бажання користуватись культовою будівлею, за відсутності їх згоди щодо порядку такого користування державний орган самостійно визначає порядок користування культовою будівлею і майном шляхом укладення з кожною громадою окремого договору.

Постанова Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 460/939/19 (адміністративне провадження № К/9901/34437/19) –https://reyestr.court.gov.ua/Review/92482718.