Як відбувається тлумачення заповіту
Заповіт – це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Укладання та інші положення щодо заповіту визначені у главі 85 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).
Так, відповідно до статті 1234 ЦК України право скласти заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Таке право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.
Заповідач має право охопити заповітом права та обов’язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов’язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповіт можна скласти як щодо усієї спадщини, так і її частини.
В житті трапляються ситуації, коли положення заповіту викликають сумніви чи суперечливе розуміння. Тому законодавство передбачає механізми його тлумачення, аби максимально точно виконати волю спадкодавця.
Стаття 1256 ЦК України передбачає, що тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями.
Якщо між спадкоємцями виникає спір, тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до ст. 213 ЦК України
Зокрема, ця стаття встановлює, що на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.
При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з’ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.
Якщо за вказаними правилами неможливо визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
У постанові від 23.09.2019 № 335/4131/18 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що тлумачення заповіту судом не повинно змінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Також суд не може брати на себе права власника щодо розпоряджання його майном на випадок смерті.
Тлумачення заповіту є лише інструментом з’ясування волі заповідача після його смерті. Отже, суд, здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача. Метою тлумачення правочину є з’ясування того, що в ньому дійсно виражено, а не того, що малось на увазі.
Тлумачення заповіту може здійснюватися як при розгляді власне позовної вимоги про тлумачення змісту заповіту, так і розгляді позовної вимоги про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
