Першого жовтня в Мінську на засіданні Тристоронньої контактної групи українська делегація таки підписала «формулу Штайнмайера». Про це повідомляють як російські, так і офіційні джерела.
Інформація українських ЗМІ з цього приводу досить суперечлива. Проте віднайти юридичну складову цієї «формули» не так уже й складно. Хоча деякі розбіжності все ж заважають зробити остаточні висновки.
Як відомо, «формула Штайнмайєра» прийшла на зміну плану француза Мореля. Наприкінці 2015 року голова Міністерства закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр запропонував алгоритм імплементації Мінських угод, що передбачав би паралельне виконання ряду пунктів мінських домовленостей. Тоді ж французький дипломат П’єр Морель запропонував легалізувати незаконні збройні формування (НЗФ) самопроголошених республік і тільки після цього провести вибори на непідконтрольних територіях. Звісно, що «план Мореля» не був підтриманий українською стороною. А згідно з «формулою», спочатку Україна повинна була ввести в дію закон про вибори на Донбасі і тільки потім сторони можуть відвести війська.
Наступний крок — проведення виборів, і після визнання їх з боку ОБСЄ, Україна повинна була надати Донбасу особливий статус. Далі реалізується пункт про повне виведення незаконних збройних формувань та повернення контролю над державним кордоном України.
За часів Петра Порошенко реалізовувати «формулу Штайнмайєра» не збиралися. І цьому було декілька причин. Головна з них — реалізація «формули» вигідна російській стороні — спочатку вибори, потім кордон. Про неї згадали після останнього обміну полоненими між Україною і Росією та приготуванням до великих переговорів у рамках «Нормандської четвірки». А отже, рано чи пізно ВРУ має імплементувати цю «формулу» в українське законодавство. Нинішній закон про особливий статус Донбасу ж розрахований до кінця року.
Варто зазначити, що прийнаймні три з опозиційних фракцій висловилися проти цієї формули «Європейська солідарність», «Батьківщина» і «Голос»). А екс-представник України в контактній групі Роман Безсмертний («Європейська солідарність») вважає згоду на «формулу Штайнмайєра» величезною помилкою. Схожу позицію займає й екс-міністр закордонних справ Павло Клімкін, який переконаний, що дана формула не має жодного сенсу без дорожньої карти її імплементації та виконання умов безпеки.
Мусимо визнати, що юридична природа самих документів Мінського процесу навряд надає нам можливість визнати їх джерелами міжнародного права, що утворюють для України певні юридичні зобов’язання. Резолюція Радбезу ООН 2205 (2015 року), якою було політично схвалено Мінські документи є рекомендаційним за формою та змістом актом і відповідно до норм Статуту ООН він не може мати інших тлумачень. Жодної юридичної відповідальності за офіційну відмову виконувати Мінські домовленості Україна не нестиме, жодних міжнародних механізмів примусити нашу країну це зробити не існує. А передбачений декларацією чотирьох лідерів 2015 року «Нормандський формат» — це виключно механізм відстеження реалізації Мінських угод.
Суттєва правова роль Мінських угод — це відображення стану припинення вогню згідно Женевських конвенцій. Про те ці конвенції не стосуються ані безпеки, ані виборів, ані конституції. Мінські угоди можуть бути реалізовані виключно через спеціальні рішення РНБО, відповідно до яких Президент може схвалювати укази та подавати законопроекти, як той, в якому йшлося про «окремі райони». Тому важливо кого саме буде призначено новим секретарем РНБО, як особу, персонально відповідальну за юридичну реалізацію чергового раунду міжнародних домовленостей. А далі вже відбуватиметься нормативне наповнення такої реалізації.
У той же час слід нагадати, що посилання на Мінські угоди міститься в резолюції Ради Безпеки ООН. При цьому, зрозуміло, Росія тлумачить текст цих угод по-своєму. Разом із тим, в Мінських угодах міститься положення, яке дає в руки України юридичний аргумент, який може бути використаний в будь-який момент.
Ідеться про пункт 10 другої Мінського угоди, прийнятої, до речі, в «Нормандському форматі». Цей пункт говорить: «10. Вивід всіх іноземних збройних формувань, військової техніки, а також найманців з території України під наглядом ОБСЄ. Роззброєння всіх незаконних груп». Зрозуміло, що будь-який юрист розуміє, що в даному пункті під «територією України» мається на увазі саме вся територія країни в її міжнародно визнаних кордонах, тобто, включаючи, зрозуміло, й Крим. Іншого тлумачення цього терміну бути не може, оскільки системне тлумачення тексту повинно бути здійснено в світлі критичного праворозуміння. Таким чином, можна розуміти, що Мінські угоди вимагають виведення російських військ і військової техніки з усієї території України, включно з Кримом. І на цьому треба стояти. При тому ніякого «особливого статусу» для Донбасу.
Віктор Ковальський, ЮВУ № 40 від 04.10.2019
