Більше року повідомлення про стан судової влади в Україні викликають велике занепокоєння. Новий закон «Про судоустрій і статус суддів», прийнятий минулого року, істотно скоротив повноваження Верховного Суду України, і гучні судові переслідування лідерів опозиції говорять про спектр політичних переслідувань у державі. Як нещодавно підкреслив народний депутат Григорій Омельченко, тенденція в Україні – знищити судову владу як окрему гілку державної влади і підпорядкувати її виконавчій владі. Таке нівелювання статусу Верховного Суду України суперечить принципу поділу влади. Підірвана судова влада не може ефективно функціонувати і захищати права українського народу.

Богдан ФУТЕЙ,

суддя Федерально суду

представник США

Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року, визнає важливість принципу верховенства права. Верховенство права означає, що всі особи мають бути рівними перед законом, який повинен базуватися на стандартах та універсальній процедурі. Необхідною умовою забезпечення принципу верховенства права є сильна та незалежна судова система, що має функціонувати як самостійна гілка влади в системі розподілу владних повноважень. Відповідно до Конституції Верховний Суд є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції.

Конституційні положення щодо системи судоустрою були деталізовані у законі, який був прийнятий у 2001 і набрав чинності 2002 року. Останні вагомі зміни в судовій системі, Закон України «Про судоустрій і статус суддів», (№2453-VI), був прийнятий Верховною Радою 7 липня 2010 року та підписаний Президентом 27 липня 2010 року. Хоча зауваження до проекту цього закону були представлені численними українськими та міжнародними експертами, такими, як Венеціанська комісія, проектом USAID «Україна: верховенство права» та іншими, більшість із цих зауважень не були інкорпоровані в закон, який був прийнятий. На жаль, правова спільнота юристів, адвокатів і правників в Україні не висловлювалася з цього приводу.

У новому законі є багато позитивних змін, які повинні сприяти судовій незалежності, наприклад, положення щодо вдосконалення процедури добору суддів, включення Державної судової адміністрації до системи судової влади, покращення фінансування суддів, скорочення складу Верховного Суду України, а також положення, що стосуються професійної підготовки і навчання суддів.

З іншого боку, багато положень нового закону є проблемними. Наприклад, суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідовуються Президентом України за поданням міністра юстиції України на підставі пропозиції голови відповідного вищого спеціалізованого суду. Однак Конституція не надає Президенту повноважень ліквідовувати суди, і надання таких повноважень виконавчій гілці влади означало б надмірне зосередження влади в руках однієї людини.

Ще однією ключовою проблемою є зниження ролі Верховного Суду. Згідно з Конституцією Верховний Суд є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції. Проте відповідно до нового закону вищі спеціалізовані суди вирішують питання передачі справи для подальшого перегляду до Верховного Суду. Новий закон суттєво позбавляє Верховний Суд повноважень і нівелює його роль, адже він не може на власний розсуд здійснювати перегляд рішень нижчестоящих судів.

Крім того, згідно з новим законом голосування щодо висловлення недовіри Голові Верховного Суду України може відбуватися за наявності нижчого кворуму, ніж звичайно вимагається. Зазвичай, повинні бути присутні принаймні дві третини членів Пленуму, але з питання висловлення недовіри Голові Верховного Суду України засідання Пленуму ВС є повноважним за умови присутності на ньому лише більшості від половини складу Пленуму. Це голосування є надто серйозним, і було б доцільніше проводити його за умови наявності нормального кворуму пленарного засідання. До того ж, вибори Голови Верховного Суду України Пленумом ВС останнім часом стали дуже політизованими, адже Голова Верховного Суду та інші посадові особи не обираються індивідуально, а у вигляді списку, що дуже нагадує вибори політичної партії.

Процес добору суддів, викладений у новому законі, став також надто політизованим, оскільки в ньому важливе значення відіграє Вища рада юстиції. Більшість членів Ради належать до виконавчої чи законодавчої гілок влади або ними призначаються, і їх участь таким чином політизує процес добору. Наприклад, Президент призначив до складу Ради голову Служби безпеки України, близького союзника без жодної юридичної освіти. Хоча він уже залишив цю посаду, призначення політичних союзників шкодить добору кваліфікованих, безпартійних кандидатів на посаду судді і підриває довіру до процесу відбору суддів. До того ж, вимога, що судді складають присягу під час урочистої церемонії у присутності Президента, викликає питання, що буде, наприклад, якщо Президент не візьме участь в урочистій церемонії. Україна вже була свідком подібної проблеми, коли парламент ухилявся від приведення до присяги суддів Конституційного Суду, що призвело до відсутності кворуму в цьому Суді протягом десяти місяців. Не можна дозволити повторення такої ситуації. Присягу суддів не слід обмежувати присутністю певної особи або групи осіб. Крім того, Конституція України не містить такої вимоги.

У жовтні 2011 року, Верховна Рада прийняла закон про внесення поправок до законів, що стосуються розгляду справ Верховним Судом України. Деякі стверджують, що ці поправки розширили повноваження Верховного Суду, дозволивши йому приймати нові рішення замість того, щоб відсилати справи назад до вищих спеціалізованих судів. Однак ці поправки не надають Верховному Суду право самостійно вирішувати, які справи він буде переглядати.

Беручи до уваги таку законодавчу базу, народний депутат Григорій Омельченко дійшов висновку, що Президент України проводить «цілеспрямоване і системне знищення» Верховного Суду. Цей наступ здійснюється шляхом передачі повноважень Верховного Суду вищим спеціалізованим судам, судового переслідування суддів та їхніх сімей з необґрунтованими кримінальними звинуваченнями, а також шляхом позиціонування Вищої ради юстиції як безпрецедентного породжувача дисциплінарних проваджень, що можуть використовуватися для вчинення тиску на суддів і підпорядкування Верховного Суду Президенту.

Таке зниження статусу і нівелювання ролі Верховного Суду суперечить Конституції України. Як зазначалося вище, Конституція гарантує українцям, що один суд – Верховний – буде найвищим судовим органом у державі. Однак остання судова «реформа» позбавила Верховний Суд права розглядати останні апеляції у багатьох випадках.

 Верховний Суд також піддається «неймовірному тиску». Звільнення суддів за порушення присяги і кримінальні переслідування членів сімей суддів можуть мати на меті лише підпорядкування Верховного Суду України виконавчій владі. Безсумнівно, метою цих заходів є сприяння політичній владі Президента та його команди за рахунок судової влади.

Коли Конституція Україні була вперше прийнята у 1996 році, багато хто, в тому числі Венеціанська комісія, високо оцінили прийняття цього документа Україною за високі стандарти гарантування прав людини. Однак тепер Україна опинилася у становищі, коли її дії ставляться під сумнів і засуджуються тими самими спостерігачами. Сьогодні спроби підписати угоду про асоціацію з Європейським Союзом прямо залежать від звільнення екс-прем’єр-міністра Юлії Тимошенко, адже міжнародне співтовариство серйозно стурбоване переслідуваннями політичних діячів в Україні. Тільки сильна, незалежна судова влада може запевнити як міжнародних спостерігачів, так і українців, що людей переслідують за порушення закону, а не за політичні розбіжності.

Будемо сподіватися, що комісія, яка працює над новим проектом Конституції України і яку очолює колишній Президент Леонід Кравчук, візьме ці коментарі до уваги у своїй роботі.

Теги: