Згода будує, а незгода руйнує, або Важкі шляхи української медіації
Згода будує, а незгода руйнує, або Важкі шляхи української медіації
Сергій ТЕНЬКОВ
Наша судова система весь час перебуває у фокусі уваги суспільства. Розмови про необхідність реформ у судах, самі реформи поки що не дають очікуваного результату. Природними стають пошуки альтернативи. Свого часу великі надії покладалися на третейські суди. З одного боку, нібито знову суд, з іншого – все ж таки не звичайний, а третейський! Прийняли відповідний закон, та невдовзі неподобства почалися і тут. Компетенцію третейських судів почали терміново скорочувати. А чи можна взагалі без суду?
Ми вже звикли до того, що серйозну сварку варто закінчувати судом. Вчинив позов і насолоджуйся зануренням у небезпечні глибини складного, суперечливого законодавства, потім буде тобі апеляція, касація, нарешті, спілкування з виконавцями судових рішень. Бізнесмени тягають по судах бізнесменів, судами часто густо закінчуються сімейні чвари, трудові конфлікти. Натомість у більшості розвинених країн конфліктуючі сторони дедалі частіше звертаються до процедур медіації як до альтернативи судового вирішення конфлікту.
Що ж це таке, медіація? Якщо стисло і без наукових обтяжень, то медіація – це спосіб вирішення конфлікту за допомогою посередника-медіатора, який має помирити конфліктуючи сторони. Причому такого миротворця обирають самі конфліктанти. Якщо більш офіційно, то це спосіб врегулювання спорів за сприяння медіатора на основі добровільної згоди сторін з метою досягнення ними взаємоприйнятного рішення. Вже з цього видно, що процедури медіації від третейських процедур відрізняються істотно.
На жаль, медіація у нас не досить поширене явище. У такий спосіб досить часто вирішують свої суперечки, у тому числі бізнесові, представники національних меншин, які сповідають іслам, на побутовому рівні наші подружжя інколи кличуть на допомогу авторитетних родичів. Усі вони діють за старим, як світ принципом – поганий мир краще хорошої війни. Багато іноземних бізнесменів також вважають, що порядні й розумні люди по судах не ходять. Інший менталітет – чи він шапку вкрав, чи в нього вкрали – без різниці. Шукай компроміси і домовляйся!
Слід зазначити, що в цивілізованих зарубіжних країнах і, перш за все в Європі та Америці, медіація знаходиться в стадії розвитку. Втім, і тут медіація набула поширення лише на початку 90-х років ХХ століття, тобто відносно недавно. Юристи спочатку ставилися до медіації з недовірою, вона сприймалася в багнети саме адвокатською спільнотою, оскільки адвокати бачили в медіаторах конкурентів, Однак незабаром цим інструментом примирення стали з успіхом користуватися не тільки практикуючі юристи, а й судді. У деяких країнах, наприклад, в Америці, у Франції, судді можуть розглядати справи у двох різних якостях – як судді, в традиційному розумінні цього поняття, і як медіатори, тобто допомагаючи сторонам конфлікту самостійно врегулювати спір і прийняти взаємоприйнятне для них рішення. Проте, зрозуміло, що суддя, який виступає медіатором, вже не може розглядати цю справу саме як суддя.
А в нас не так. Кількість цивільних і господарських судових конфліктів має тенденцію до постійного зростання. Полюбляють у нас судитись, історія сумнозвісних гоголівських Івана Івановича та Івана Никифоровича нікого не зупинила і досі надихає багатьох до судових перегонів. Популярною лишається фраза: «Нічого, зустрінемось у суді! Там побачимо, чий адвокат кращий!». А циніки взагалі впевнені: якщо маєш знайомого суддю, то не потрібні й адвокати. Правда, зараз суддів призначає комп’ютер, отже, подібна народна мудрість з 1 січня 2011 має стати неактуальною.
У Росії з 1.01.2011 набув чинності Закон «Про альтернативну процедуру врегулювання спорів за участю посередника (процедурі медіації)». За російським Законом регулюються відносини, пов’язані із застосуванням процедури медіації до суперечок, що виникають з цивільних правовідносин, у тому числі у зв’язку із здійсненням підприємницької та іншої економічної діяльності, а також спорів, що виникають з трудових правовідносин і сімейних правовідносин.
Російським законом для сторін передбачена можливість укласти спеціальну угоду про застосування процедури медіації та протягом обумовленого терміну зобов’язатися не звертатися до суду для вирішення спору, який виник або може виникнути між сторонами. Найчастіше це робиться у самих договорах, які надалі можуть стати предметом відповідного конфлікту. Процедура медіації може бути застосована при виникненні спору як до звернення до суду або третейського суду, так і після початку судового розгляду або третейського розгляду, в тому числі за пропозицією судді або третейського судді.
Для проведення процедури медіації сторони за взаємною згодою вибирають одного або кількох медіаторів. Хто ж у Росії може стати таким медіатором? Діяльність медіатора може здійснюватися як на професійній, так і на непрофесійній основі. Діяльність медіатора не є підприємницькою діяльністю.
Медіатор не має права:
1) бути представником будь-якої сторони;
2) надавати будь-якій стороні юридичну, консультаційну чи іншу допомогу;
3) здійснювати діяльність медіатора, якщо при проведенні процедури медіації він особисто (прямо чи опосередковано) зацікавлений в її результаті, у тому числі перебуває з особою, яка є однією зі сторін, у родинних відносинах;
4) робити без згоди сторін публічні заяви по суті спору.
Втім, і в Україні медіація потроху знаходить своє місце. Вже зареєстровано і готується до розгляду парламентом законопроект Закону «Про медіацію». Існують навчальні центри, які готують медіаторів, проводяться відповідні “круглі столи”, семінари тощо. Окремі правники-практики займаються медіацією самотужки, коли миру хочуть самі сторони конфлікту або юристу вдається їх у цьому переконати. Про медіацію згадує навіть Закон України «Про безоплатну правову допомогу».
Та, як на мене, головною перешкодою стає нерозуміння багатьма юристами, пересічними громадянами та бізнесовими колами значення медіації як альтернативи судовому конфлікту. У суді якось більш зрозуміло – виграв чи програв, потім апеляції та касації. А високе мистецтво домовлятись у нас поки що шанується не дуже. Що ж, лишається пригадати тисячолітню мудрість майстрів східних бойових мистецтв «Найкращий бій той, що не відбувся» і сподіватись на краще…
Теги: