ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ НОВОГО КПК:

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

У листопаді 2013 року юридична спільнота святкуватиме першу річницю застосування норм нового Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК). Вказана дата є дуже важливою, оскільки саме після неї, сподіваємось, законодавець зверне увагу не лише на позитивні моменти нового кодексу, але й на негативні, які дуже суттєво впливають на якість кримінального провадження та забезпечення прав особи на захист.

«Тягар» проваджень

Варто визнати, що позитивні наслідки нового порядку розслідування кримінальних правопорушень є значними. Наприклад, якщо говорити статистичними даними, можна зазначити, що не суттєво, але збільшилась частка виправдувальних вироків. Так, за старим КПК частка виправдувальних вироків дорівнювала приблизно 0,2 % від всіх вироків, а за новим КПК рівень виправдань досягає приблизно 0,4%. Звичайно, що сьогоднішні показники не дозволяють робити «райдужні» перспективи, оскільки і правоохоронні органи, і суди й досі прискіпливо (зі значною долею сумніву) ставляться до доказів сторони захисту, чим фактично підтверджують свій обвинувальний ухил. Аналізуючи позитивну динаміку збільшення кількості виправдувальних вироків, хочеться сподіватись, що суди будуть більш справедливими та принциповими, як до сторони захисту, так і до сторони обвинувачення, адже від цього виграє лише суспільство, оскільки рівень професійної підготовки учасників процесу буде неминуче зростати.

Продовжуючи аналіз статистичних даних потрібно зазначити, що у потерпілих від злочину збільшились шанси захистити свої права та притягнути винних до відповідальності. Адже фактично автоматичне відкриття кримінального провадження за його заявою (повідомленням) гарантує останньому, що розслідування буде проведено. На сьогодні кількість зареєстрованих кримінальних проваджень збільшилась майже на 20 тис. (або на 35%). Так, у 2012 р. щомісяця порушувалось майже 38 тис. справ, тоді як у 2013 р. кожного місяця Реєстр збільшувався на 58 тис. проваджень.

Таким чином, не важко здогадатись, який «тягар» проваджень на сьогодні день слідчі, адже навантаження збільшилось в кілька разів. Отже, з одного боку, ми маємо гарантоване відкриття провадження по кожному зверненню громадянина, з іншого – неякісну роботу слідчого, затягування розслідування, що спричинено надмірним навантаженням.

«Профілактичні» дії

Таку тенденцію намагаються припинити правоохоронні органи шляхом оперативного закриття кримінальних проваджень, щоб штучно не збільшувати Реєстр. Однак у такому варіанті фактично нівелюється доцільність запровадження автоматичного початку досудового розслідування, що не можна вважати правильним.

Вважаю, що для зменшення кількості кримінальних проваджень потрібно запровадити механізм подачі заяви (повідомлення) про злочин особою особисто з обов’язковим попередженням її про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення. Якщо особа не може подати заяву особисто її заява має бути перевірена у стислі строки і якщо особа підтвердить особисто про вчинений щодо неї злочин, то лише тоді має бути зареєстроване кримінальне провадження.

Крім того, потрібно визначити категорію справ, які складають незначну суспільну небезпеку і доручити проведення кримінального розслідування, наприклад, дільничним інспекторам (з обов’язковим контролем слідчого підрозділу). Принаймні, це зможе частково зменшити навантаження на слідчого, що дасть йому можливість займатися значними кримінальними правопорушеннями. До того ж, з метою надання допомоги слідчим у розслідуванні кримінальних проваджень, доречно було б ввести інститут помічників слідчого. Вважаю, що це мало б більший позитив для слідства, аніж варіант, коли такими помічниками виступають працівники оперативних підрозділів.

Позитивним моментом є зменшення кількості осіб, які тримаються в СІЗО – на 45%. Крім того, зменшилась кількість клопотань слідчого (прокурора) про взяття осіб під варту – на 45%, оскільки досить часто використовуються альтернативні запобіжні заходи (особисте зобов’язання, домашній арешт).

Зменшилась кількість наданих судом дозволів на прослуховування осіб на 20%, натомість постійно збільшується кількість дозволів на доступ до документів, вилучення та арешт речей. Так, рівень задоволення клопотань сторони обвинувачення (з різних питань) з боку слідчих суддів складає приблизно 90%, що є суттєвим показником. Але 10% відмов дає надію на те, що слідчий суддя буде в подальшому більш принципово ставитись до порушень з боку органів слідства і в разі невиконання останніми вимог закону, буде виносити правосудне рішення, незважаючи на те, що воно може не задовольнити слідство і прокуратуру. Впевнений, що такі «профілактичні» дії змусять органи досудового слідства більш професійно підходити до виконання своїх посадових обов’язків.

Норма закону має чітко виконуватись.

Доволі часто заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення ідентифікуються правоохоронними органами, як звернення і розглядаються за правилами, передбаченими Законом України «Про звернення громадян». Іноді такі заяви взагалі не реєструються без пояснення причин або такі заяви направляються за «належністю» до інших органів, які не пов’язані з проведенням досудового розслідування. Нерідко кваліфікація діяння, відсутність події та складу правопорушення визначається слідчим (прокурором) самостійно ще до відкриття кримінального провадження з ігноруванням змісту інформації, яка міститься в заявах (повідомленнях). Подібні дії органів досудового слідства фактично виключають можливість реалізації положень ст. 214 КПК України, яка передбачає невідкладне (але не пізніше 24 годин) після подання заяви (повідомлення) про вчинене кримінальне правопорушення внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та початок досудового розслідування.

Варто зауважити, що прокуратура, яка згідно із законом здійснює контроль та нагляд за дотриманням законів, як орган, що здійснює процесуальне керівництво, має забезпечувати чітке та неухильне виконання вимог ст. 214 КПК України. Але іноді прокуратура займає «пасивну» позицію,  повідомляючи, що дії органів досудового слідства (щодо відмови у відкритті кримінального провадження) може бути оскаржено в суді. Це дійсно так і особи доволі часто звертаються до суду із відповідними скаргами на бездіяльність слідчого (прокурора), які практично у всіх випадках задовольняються. Але чи потрібно перевантажувати суди подібними справами? Як можна ще більш чіткіше виписати законодавчі норми, щоб їх виконували органи досудового слідства? Адже в ст. 214 КПК України чітко вказано, що в разі надходження заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення, автоматично має бути відкрите кримінальне провадження. Можливо в подальшому цей порядок буде змінено, але на сьогодні норма закону має чітко виконуватись, особливо з боку органів, які здійснюють нагляд за виконанням законів всіма суб’єктами правовідносин.

Прокуратура не має права займати пасивну позицію.

Ще однією проблемою в реалізації норм чинного КПК є відсутність дотримання розумних строків при проведенні розслідування. Якщо попередній процесуальний кодекс встановлював відлік строку на досудове розслідування з моменту порушення кримінальної справи, то чинний КПК зняв такі обмеження та встановлює строки лише з моменту повідомлення про підозру. Вважаю, що таке нововведення дозволяють органам досудового розслідування здійснювати зловживання (особливо при розслідуванні економічних злочинів), а по друге – залишають численні кримінальні провадження фактично без руху, оскільки ними ніхто не займається, а порушень строку розслідування не може бути. Варто зауважити, що дії (бездіяльність) органу досудового слідства, які полягають у затягуванні розслідування, не можна оскаржити ані в суді, ані в прокуратурі. Хоча саме прокурор забезпечує проведення досудового розслідування у розумні строки в розумінні ч. 2 ст. 28 КПК України. На жаль, як показує практика, прокуратура не виконує свого обов’язку і у відповідь на скарги, листи, заяви реагує так, начебто «моя хата з краю», а слідчий є самостійною фігурою. При цьому прокуратура рекомендує звертатись до слідчого судді. Але вибачте, якщо ми будемо перевантажувати суди, перекладати на них обов’язки прокуратури, то всі позитивні новели КПК будуть знівельовані. Вважаю, що прокуратура не має права займати пасивну позицію і повинна належно виконувати свої обов’язки, захищаючи інтереси громадян під час досудового розслідування, забезпечуючи реалізацію норм КПК щодо дотримання розумних строків під час досудового розслідування всіх без винятку кримінальних проваджень та без прояву особливої «зацікавленості».

Як виключити зловживання з боку органів досудового слідства?

Виходячи з діючих норм КПК досить сумнівним є факт дотримання та реалізації принципу змагальності сторін. Наприклад, якщо говорити про економічні злочини, то доволі часто органом досудового слідства відкривається кримінальне провадження та починається проведення різних слідчих дій: викликаються по кілька разів керівник, бухгалтер підприємства для незрозумілих допитів, здійснюються виїмки всіх без винятку фінансових документів, обшуки, інші гласні та негласні слідчі дії. При цьому документи вилучаються у юридичної особи, а ймовірним підозрюваним може бути лише керівник підприємства, а також головний бухгалтер. Однак ці особи до останнього перебувають у статусі свідка і попереджаються про відповідальність за відмову від дачі свідчень, за надання неправдивої інформації тощо. Органи досудового слідства достовірно знаючи, що тільки вони можуть бути суб’єктом злочину, офіційно не поспішають повідомляти останніх про підозру, щоб не починали спливати строки розслідування. Таким чином, органи досудового слідства можуть роками здійснювати кримінальне переслідування, а сама особа буде позбавлена належного права на захист від такого переслідування, адже до пред’явлення повідомлення про підозру особа має лише права свідка, які є доволі обмеженими. При цьому, якщо ж повідомлення про підозру пред’явлено особі, органи досудового слідства майже протягом кількох днів вже складають обвинувальний акт і направляють справу до суду. Але як в такому випадку особа може здійснити належний захист своїх прав, як сторона захисту може протягом кількох днів встигнути зібрати та надати до суду свої докази, адже органи досудового слідства збирають докази протягом тривалого строку, іноді роками, а стороні захисту надається лічені дні. Чи дотримано в цьому випадку принцип змагальності сторін?

Крім цього, нерідко принцип змагальності не дотримується слідчими суддями. Так, при розгляді клопотань слідчого (наприклад, про тимчасовий доступ до речей і документів, про арешт майна тощо), суд повинен здійснити виклик особи, у володінні якої знаходяться відповідні речі, яка є власником тієї чи іншої речі. З цього правила є виняток, оскільки такі особи не викликаються, якщо є загроза знищення документів або потрібно забезпечити арешт майна. Всі ці факти має бути доведено слідчим, але, в більшості випадків, слідчий суддя не викликає зацікавлених осіб, посилаючись якраз на ці факти, які ніхто навіть не намагається довести, суд посилається на обмежений час, наданий для розгляду та приймає рішення за клопотанням слідчого іноді навіть без його виклику, а особа, чиї права будуть порушені, позбавляється права висловити свою позицію. Таким чином, вважаю, що потрібно або виконувати слідчими суддями норму кодексу про виклик осіб, або виключити її, оскільки вона фактично не використовується, але обов’язково надати особі право на оскарження ухвали слідчого судді, оскільки це виключить зловживання з боку органів досудового слідства і закріпить принцип змагальності сторін.

Направлення «надуманих» справ до суду можна уникнути.

Доволі часто органами досудового слідства порушується недоторканність права власності, що є порушенням ст. 41 Конституції України, ст. 16 КПК України. Наприклад, під час проведення обшуку житла чи іншого володіння особи, органи досудового слідства «дозволяють» собі вилучати не тільки ті речі, дозвіл на вилучення яких надано судом, але й інші, які іноді навіть не мають стосунок до справи. У розумінні ч. 7 ст. 236 КПК України, такі речі та документи вважаються тимчасово вилученим майном і їх подальшу долю має вирішувати слідчий суддя, до якого не пізніше наступного робочого дня має звертатись слідчий з відповідним клопотанням про арешт. Якщо слідчим не було подано клопотання у визначений строк, майно має бути негайно повернуто (ч. 5 ст. 171 КПК України). Виходячи з практики, в більшості випадків слідчий або взагалі не подає відповідного клопотання, або подає його із пропуском визначеного строку, але в обох випадках майно особі негайно не повертається. Дякуючи законодавцю, в чинному КПК України міститься норма, згідно з якою такі дії слідчого може бути оскаржено до слідчого судді. До речі, такі скарги розглядаються в порядку ст. 306 КПК України і мають бути розглянуті не пізніше 72 годин з дня її надходження. Прикро, але цей строк в більшості випадків не дотримується, що не можна вважати нормою. Дуже часто суддя по кілька разів викликає слідчого (хоча його присутність не обов’язкова), витребовує документи, вчиняє інші дії, спрямовані так би мовити на «виправлення» помилок слідства.  Чому клопотання слідчого розглядаються чітко у визначений строк, а заяви (скарги, клопотання) людини у зручний для слідства і суду час? Вважаю, що це є неприпустимим, оскільки якщо суд не буде виконувати норми закону, то що можна говорити про органи досудового слідства та інших осіб. Потрібно цю практику припинити, встановити контроль за чітким дотриманням слідчими суддями строку розгляду клопотань, заяв, скарг як сторони захисту, так і сторони обвинувачення.

Звичайно, що це не всі проблеми в реалізації норм КПК, але ті, з якими ми зіштовхувались найчастіше у своїй практиці.

Вважаю, що будь-яке правозастосування, будь-які нововведення не мають порушувати право на захист. Якщо законодавець вводить певні обмеження, санкції тощо, завжди потрібно залишити право особі на захист, право на правову допомогу, яке полягає в ініціюванні перевірки правомірності дій посадових осіб незалежним професійним судом. Іншими словами, я вважаю, що реалізація норм КПК має забезпечити реальне дотримання принципу змагальності сторін, а не просто декларувати його.

Якщо органи досудового слідства та прокуратура будуть чітко дотримуватись вимог Конституції України щодо реального права особи на правову у допомогу, якщо вони зрозуміють, що забезпечення особі права на допомогу це не є «жестом» доброї волі, а є гарантована державою можливість будь-якої особи (незалежно від його статусу, виду протиправного діяння, правовідносин з державними органами) без неправомірних обмежень отримувати допомогу з юридичних питань у формі та обсягах, які необхідні даній особі, я впевнений, що зловживання з боку слідства зникнуть. Погодьтесь, якщо судова інстанція відійде від обвинувального ухилу, займе чітку позицію виключно арбітра, а  особа буде чітко обізнана про свої права, буде в повному обсязі за допомогою захисника реалізовувати свої права стосовно встановлення об’єктивної істини у справі, це змусить і самого слідчого більш сумлінно підходити до виконання своїх обов’язків, що виключить у подальшому безглузді кримінальні переслідування і направлення «надуманих» справ до суду. 

Кулаков Віталій, адвокат, «ADVICE»

АО Адвокатська фірма