Питання складання заповіту та укладання договору дарування регулюються цивільним законодавством.

При тому ці два поняття не слід плутати. Дарування – це договір, а заповіт – односторонній правочин. Незважаючи на це, чинне цивільне законодавство відносить і заповіт, і договір дарування до одностороннього правочину, оскільки для їх здійснення досить волі і дії тільки однієї сторони. Такі правочини можуть створювати обов’язки лише для особи, яка його вчинила. Для інших осіб вони можуть створювати обов’язки тільки у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Договір дарування

Договір дарування – договір, згідно з яким одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов’язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

 Заповіт

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Значення заповіту полягає в тому, що він визначає порядок переходу спадщини  до певних осіб, яких заповідач може вибирати без урахування родинних чи подружніх відносин.

Заповідач є вільним у виборі спадкоємців, маючи можливість без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині. Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка).

При складанні заповіту спадкодавець може вказати не лише «основних» спадкоємців, але й «додаткових». Так, заповідач має право призначити іншого спадкоємця на випадок, якщо спадкоємець, зазначений у заповіті, помре до відкриття спадщини, не прийме її або відмовиться від її прийняття чи буде усунений від права на спадкування, а також у разі відсутності умов, визначених у заповіті.

 Особливості заповіту та договору дарування

Аналізуючи положення Цивільного кодексу України, вбачається, що заповіт може бути реалізований лише після смерті заповідача, а договір дарування виконується за життя його учасників. Тобто особливістю заповіту є те, що цей правочин складається на випадок смерті, правові наслідки за яким для спадкоємців настають лише після смерті заповідача. Чинне законодавство не передбачає дарування на випадок смерті.

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі, як і майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

Заповідач має право охопити заповітом також права та обов’язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов’язки, які можуть йому належати в майбутньому. Він має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов’язків, що є пропорційною до одержаних ними прав.

Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини. Законодавством не передбачено необхідність перевірки належності заповідачеві предмета заповіту при його складанні, тобто від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається.

Оскільки договір дарування укладається в інтересах однієї сторони – обдарованого, останній не має права пред’являти вимоги до дарувальника на тій підставі, що дарунок має недоліки. Проте, якщо дарувальникові відомо про недоліки речі, що є дарунком, або її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров’я, майна обдаровуваного або інших осіб, він зобов’язаний повідомити про них обдаровуваного. Дарувальник, якому було відомо про недоліки або особливі властивості подарованої речі і який не повідомив про них обдаровуваного, зобов’язаний відшкодувати шкоду, завдану майну, та шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю в результаті володіння чи користування дарунком.

Як уже зазначалося, договором дарування може бути встановлений обов’язок дарувальника передати дарунок обдаровуваному в майбутньому через певний строк (у певний термін) або у разі настання відкладальної обставини. У разі настання строку (терміну) або відкладальної обставини, встановлених договором дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому, обдаровуваний має право вимагати від дарувальника передання дарунка або відшкодування його вартості. Якщо до настання строку (терміну) або відкладальної обставини, встановленої договором дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому, дарувальник або обдаровуваний помре, договір дарування припиняється. Дарувальник має право відмовитися від передання дарунка в майбутньому, якщо після укладення договору його майновий стан істотно погіршився. Обдаровуваний має право у будь-який час до прийняття дарунка на підставі договору дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому відмовитися від нього.

 Перехід права власності

Слід зазначити, що момент переходу права власності за договором дарування та заповітом суттєво різниться. Важливість визначення моменту переходу права власності на майно пояснюється тим, що саме з цим моментом пов’язаний перехід до набувача відповідного об’єкта правомочностей, що складають зміст суб’єктивного права власності, – права володіння, права користування та права розпорядження.

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. Дарувальник, який передав річ підприємству, організації транспорту, зв’язку або іншій особі для вручення її обдаровуваному, має право відмовитися від договору дарування до вручення речі обдаровуваному.

Якщо дарунок направлено обдаровуваному без його попередньої згоди, він є прийнятим, якщо обдаровуваний негайно не заявить про відмову від його прийняття. Прийняття обдаровуваним документів, що підтверджують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.

 Відмінності між правочинами

Аналізуючи положення статей 719, 722 (договір дарування)  Кодексу, право власності на нерухоме майно за договором дарування виникає в набувача з моменту нотаріального посвідчення цих договорів та отримання дарунка. Як кінцевий етап набуття права власності на нерухому річ (за винятком земельної ділянки) чинне законодавство передбачає державну реєстрацію такого права в бюро технічної інвентаризації.

Враховуючи вимоги статей 46, 1220, 1268, спадщина належить спадкоємцеві з дня смерті особи або дня, з якого вона оголошується померлою. Проте для отримання права власності на майно, що залишилось після смерті заповідача, спадкоємцю необхідно отримати у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину. При цьому не слід забувати, як уже вище зазначалось, про необхідність зареєструвати право власності на нерухоме спадкове майно в бюро технічної інвентаризації.

Ще одна різниця між цими правочинами полягає у формі їх посвідчення. Відповідно до чинного законодавства заповіт, незалежно на яке майно він складений, підлягає нотаріальному посвідченню, в той час як форма договору дарування залежить від предмета цього договору.

Так, договір дарування предметів особистого користування та побутового призначення може бути укладений усно.

Договір дарування нерухомої речі, валютних цінностей на суму, яка перевищує п’ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Договір дарування майнового права, рухомих речей, які мають особливу цінність, та договір дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі.

При складанні заповіту спадкоємці не присутні і їхня воля не враховується. У той час, як договір дарування є не лише актом розпорядження майном з боку боку власника, але й акт прийняття дарунка обдаровованою особою. Якщо згода на прийняття дарунка в тій чи іншій формі не виражена, договір не можна вважати укладеним. Отже, для здійснення дарування необхідна не лише воля дарувальника, але й згода обдарованого.

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Тобто фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття), а в разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Крім того, повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір’ю або батьком дитини. Повна цивільна дієздатність, за наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування, може бути також надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю.

 Сторони у договорі дарування

Сторонами у договорі дарування можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальна громада. Батьки (усиновлювачі), опікуни не мають права дарувати майно дітей, підопічних. Договір дарування від імені дарувальника може укласти його представник. Доручення на укладення договору дарування, в якому не встановлено імені обдаровуваного, є нікчемним.

 Суті і предмет заповідального відказу

Натомість право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Статтею 1237 Цивільного кодексу України передбачено, що заповідач має право зробити в заповіті заповідальний відказ, тобто розпорядження, яким на спадкоємця покладаються обов’язки щодо вчинення певних дій на користь третіх осіб (відказоодержувачів). При цьому відказоодержувачами можуть бути особи, які входять, а також ті, які не входять до числа спадкоємців за законом.

Сенс заповідального відказу полягає в тому, щоб з усієї сукупності майнових прав і обов’язків, які становлять спадщину, виокремити для відказоодержувача якесь право, але без передачі йому пропорційної частини обов’язків. Отже, отримуючи право на певне майно, відказоодержувач не несе в цій частині відповідальності за боргами спадкоємця. Предметом заповідального відказу може бути передання відказоодержувачеві у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входить або не входить до складу спадщини. Тобто заповідач може зобов’язати спадкоємця не лише до передачі успадкованого майна, а й до придбання його для відказоодержувача та передачі придбаних предметів останньому. Проте виконання певних обов’язків щодо заповідального відказу законодавець все ж таки пов’язує виключно з успадкованим майно. Зокрема, лише на спадкоємця, до якого переходить житловий будинок, квартира або інше рухоме або нерухоме майно, заповідач має право покласти обов’язок надати третім особам право користування ними.

На спадкоємця, до якого переходить житловий будинок, квартира або інше рухоме або нерухоме майно, заповідач має право покласти обов’язок надати іншій особі право користування ними. Право користування житловим будинком, квартирою або іншим рухомим або нерухомим майном зберігає чинність у разі наступної зміни їх власника.

Особливим видом заповідального відказу можна вважати встановлення сервітуту в заповіті. Так, спадкодавець має право встановити в заповіті сервітут щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб. Користувачем за правом сервітуту щодо зазначеного в ній майна може бути будь-яка особа, а право користування земельною ділянкою, іншими природними ресурсами або іншим нерухомим майном може бути встановлено як на певний строк, так і безстроково.

Крім заповідального відказу та встановлення в заповіті сервітуту, що припускають надання майнової вигоди на користь певної особи, заповідач може зобов’язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема, щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання, а також до вчинення певних дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети.

 Дії майнового характеру на користь третьої особи або утримання від її вчинення

Договором дарування може бути встановлений обов’язок обдаровуваного вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особи або утриматися від її вчинення (передати грошову суму чи інше майно у власність, виплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред’являти вимог до третьої особи про виселення тощо). Дарувальник має право вимагати від обдаровуваного виконання покладеного на нього обов’язку на користь третьої особи. У разі смерті дарувальника, оголошення його померлим, визнання безвісно відсутнім чи недієздатним виконання обов’язку на користь третьої особи має право вимагати від обдаровуваного особа, на користь якої встановлений цей обов’язок.

У разі порушення обдаровуваним обов’язку на користь третьої особи дарувальник має право вимагати розірвання договору й повернення дарунка, а якщо таке повернення неможливе, – відшкодування його вартості.

Крім того, заповідач може обумовити виникнення права на спадкування в особи, яка призначена в заповіті, наявністю певної умови, як пов’язаної, так і не пов’язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо). Умова, визначена в заповіті, має існувати на час відкриття спадщини.

 Право заповідача і дарування

Цивільний кодекс України передбачає, що заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, коли новий заповіт був складений недієздатною особою або особою, яка в момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто.

Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров’я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей. Якщо обдаровуваний вчинив умисне вбивство дарувальника, спадкоємці дарувальника мають право вимагати розірвання договору дарування. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність; вимагати розірвання договору дарування, якщо внаслідок недбалого ставлення обдаровуваного до речі, що становить культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена, також вимагати розірвання договору дарування, якщо на момент пред’явлення вимоги дарунок є збереженим. У разі розірвання договору дарування обдаровуваний зобов’язаний повернути дарунок у натурі.

Тетяна КИРИЧЕНКО,

головний спеціаліст відділу

організаційного забезпечення та

контролю у сфері нотаріату

Управління нотаріату та фінансового

моніторингу Департаменту нотаріату,

банкрутства та функціонування

центрального засвідчувального органу