Заходи безпеки є різновидом реакції держави на діяння, яке є суспільно небезпечним (шкідливим) і передбачене кримінальним правом як протиправне.

В українському кримінальному праві такі заходи розглядаються як дії «обмежувального характеру, що застосовуються від імені держави за мотивованим рішенням суду до особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом, і становить небезпеку для суспільства, спрямовані на попередження і припинення порушення права або на припинення дій, що порушують (або здатні порушити) інтереси інших осіб, суспільства, держави, усунення передумов криміногенної ситуації, попередження вчинення такою особою нових суспільно небезпечних діянь, а також на захист прав та інтересів суспільства і держави від суспільно небезпечних посягань з боку такої особи».

Станіслав ЯЦЕНКО,
член-кореспондент НАПрН України, доктор юридичних наук, професор,
заслужений юрист України

Відповідно до КК України
У кримінальних кодексах більшості країн, що утворились на пострадянському просторі, в окрему систему заходи безпеки не виділені, така назва у них взагалі не фігурує. Однак це не означає фактичної відсутності кримінально-правових заходів, що виконують роль заходів безпеки. Так, у КК України 2001 р. є розділ XIV «Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування». У ст. 105 йдеться про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням заходів виховного характеру. Заходами виховного характеру є: 1) застереження; 2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; 3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; 4) накладення на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків; 5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом (ч. 2 ст. 105 КК України).

У ст. 76 КК йдеться про обов’язки, які накладає суд на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням. Це обов’язки: 1) просити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого; 2) не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи; 3) повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання; 4) періодично з’являтися для реєстрації в органи виконавчо-кримінальної системи; 5) пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб. У санкціях окремих статей КК говориться про правообтяження, які не є покаранням. Наприклад, у ч. 2 ст. 201 «Контрабанда» йдеться про конфіскацію предметів контрабанди. У ч. 3 ст. 176 «Порушення авторського права і суміжних прав» – у диспозиції сформульовано особливо кваліфікований склад злочину, а в санкції – міри покарання: основного – у виді штрафу або позбавленні волі, додаткового – у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю або без такого «з конфіскацією всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, програм мовлення та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувалися для їх виготовлення».
У ст. 209 «Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом» санкція ч.1 сформульована так: «караються позбавленням волі на строк від трьох до шести років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до двох років з конфіскацією коштів або іншого майна, одержаних злочинним шляхом, та з конфіскацією майна.

Вирішення питання про правові докази
Ці приклади можна продовжувати. Про те привертає увагу різноплановість заходів безпеки, зокрема тих, що існує і в процесуальному законодавстві. Так, про предмет злочину та вигоди від вчинення злочину йдеться і в чинному Кримінально-процесуальному кодексі України 1960 р. У ньому дається визначення речових доказів (ст. 78). У ст. 81 вирішується питання про речові докази: «Питання про речові докази вирішується вироком, ухвалою чи постановою суду або постановою органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи, при цьому:

1) знаряддя злочину, що належать обвинуваченому, конфіскуються;

2) речі, вилучені з обігу, передаються відповідним установам або знищуються;

3) речі, які не мають ніякої цінності і не можуть бути використані, знищуються, а у випадках, коли заінтересовані особи просять про це, можуть буди передані їм;

4) гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, передаються в доход держави;

5) гроші, цінності та інші речі, які були об’єктом злочинних дій, повертаються їх законним володільцям, а якщо їх не встановлено, то ці гроші, цінності та речі переходять у власність держави.

Спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується в порядку цивільного судочинства».

Дуалістична система кримінальних санкцій
У зарубіжних джерелах небезпідставно визнається, що система боротьби суспільно небезпечними діяннями за логікою речей визнається дуалістичною, «двоколійною». Вона включає в себе: а) міри покарання, що обов’язково передбачають вину суб’єкта за діяння, б) заходи виправлення і безпеки, застосовувані і за відсутності вини та спрямовані на превенцію злочинів. Безумовною є та обставина, що заходи безпеки, як особливий перелік санкцій, є відмінними від покарання і вони притаманні законодавству практично всіх держав, починаючи з 30- років минулого сторіччя. Відтоді і в законодавстві, і в теорії домінує дуалістична система кримінальних санкцій. У той час, як покарання за мету ставить відплату, моральне застереження і загальну превенцію через залякування. У той же час заходи безпеки мають на меті лікування і виправлення винуватця кримінального діяння. Заходи безпеки введені, щоб спеціально превентивно впливати на певні категорії винуватців, щодо яких покарання не є адекватною реакцією. Чеський дослідник Антонін Драштік зазначає, що охоронні заходи можна визначити як наслідок кримінального діяння. Призначає їх суд, а у разі потреби їх виконання забезпечується державним примусом.

Зачатки заходів безпеки існували ще в римському праві. У середньовічному німецькому кримінальному праві зачинателем ідеї заходів безпеки був E.F. Klein, який уже в кінці XVIIІ століття розрізняв покарання і заходи безпеки. Заміну мір покарання заходами безпеки (соціального захисту) розвивала італійська позитивна (антропологічна) школа. Більш помірною була позиція соціологічної та неокласичної шкіл, які говорили про заходи безпеки як додаткові санкції до покарання, що справило великий вплив на законодавство багатьох країн.

Національна специфіка Досвід Польщі Китаю та Естонії
У чинному кримінальному законодавстві різних країн розглядувані заходи мають різну назву. Але найчастіше їх іменують як заходи безпеки (законодавство Швейцарії, Іспанії, Республіки Сан-Маріно, Республіки Сербія, Республіки Македонія, Федерації Боснії та Герцеговини, Республіки Хорватія, Республіки Чорногорія, Республіки Словенія, Республіки Молдова).

У КК ФРН ці заходи йменуються як заходи виправлення і безпеки, у Кримінальному законі Чеської Республіки 1961 р. – охоронні заходи, у Кримінальному кодексі Нідерландів 1881р. – заходи. У Кримінальному законі Угорщини – заходи (англ.- measures), у КК Румунії 2004 р. – заходи нагляду, зобов’язуючі засудженого. У КК Литовської Республіки 2000 р. (16) глава ІХ має назву «Заходи кримінального впливу і їх призначення». Такими заходами є: 1) заборона користуватися спеціальним правом, 2) відшкодування або загладжування майнової шкоди, 3) безоплатні роботи, 4) внесок до фонду осіб, які постраждали від злочину (ст. 67).
У КК Республіки Польща 1997 р. розрізняються покарання та каральні заходи. Польська дослідниця Марія Шевчик пише: «Видається, що впадає в очі різниця між покараннями і каральними заходами, яка полягає у неоднорідному характері останніх. Покарання можуть бути призначені самостійно тільки як реакція на вчинений злочин, засоби ж каральні виступають у системі карної реакції на вчинене заборонене діяння або як: 1. Засіб каральний (sensu srticto) і тут може виконувати роль: а) самосійної реакції на вчинене заборонене діяння (ст. 50 і 60 §7 КК) або б) засобу, призначеного кумулятивно з іншим покаранням 2. Засіб каральний, що виконує функцію обов’язку, що покладається на злочинця у рамках призначених засобів пробаційних (ст. 67 §3 і ст. 72 §2 КК). 3. Засіб каральний, призначуваний титулом засобу забезпечуючого (ст. 99 КК) 4.
У КК Республіки Польща є розділ Х «Заходи забезпечуючі», який у російському виданні вказується в главі Х як «Меры безопасности.
У Кримінальному кодексі Китайської Народної Республіки 1979 р., реформованому в 1997 р., серед основних покарань значиться нагляд (п. 1 ст. 33). Нагляд встановлюється на строк від 3 місяців до 2 років. Засуджений у цей час перебуває під безпосереднім контролем органів громадської безпеки (ст. 38) і зобов’язаний виконувати наступні правила: 1) дотримуватись законів, адміністративних правоположень, підлягати контролю; 2) без дозволу органів виконання вони не можуть користуватися правом на свободу слова, друку, зборів, вуличних походів і демонстрацій; 3) відповідно до вказівок органів виконання доповідати про свою діяльність; 4) дотримуватись вказівок органів виконання про відвідини гостей; 5) при виїзді з міста, повіту проживання або при переїзді на інше місце потрібно доповідати органам виконання і одержувати від них дозвіл (ст. 39). По суті, цей вид покарання є заходом безпеки.
У Пенітенціарному кодексі Республіки Естонія 2001 р. виділені «інші заходи впливу», серед яких є конфіскація предметів злочину, психіатричне лікування і заходи впливу, застосовувані до неповнолітніх. У КК Республіки Білорусь 1999 р. виокремлюється окремий розділ IV «Примусові заходи безпеки і лікування», а у ст. 80 регламентовано превентивний нагляд за засудженим, у ст. 81 – профілактичне спостереження за засудженим, у ст. 117 йдеться про засудження неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру. Крім того, ст. 77 «Засудження з відстрочкою застосування покарання» та ст. 78 «Засудження з умовним незастосування покарання» включають положення щодо повноважень суду при їх застосуванні призначати щодо засудженої особи заходи, які, по суті, є заходами безпеки.

Згідно Кримінальним кодексом Франції
У чинному КК Франції заходи безпеки структурно не виділяються, хоча ця країна першою ввела в 1885р. в КК інститут релегації (довічне вислання в колонію), що по суті було заходом безпеки, хоч і фігурувало як покарання. В той же час у КК Франції існує інститут відстрочки виконання покарання з режимом випробування (підвідділ 4 відділу ІІ «Про способи індивідуалізації покарань» розділу ІІІ «Про покарання» книги Першої). До заходів контролю відносяться: п. 1. Явка по виклику судді по виконанню покарань або призначеного соціального працівника; п. 2. Прийняття відвідин соціального працівника і надання йому відомостей або документів, необхідних для здійснення контролю за засобами існування засудженого і контролю за виконанням ним своїх обов’язків; п. 3. Попередження соціального працівника про зміну свого місця роботи; п. 4. Попередження соціального працівника про зміну свого місця проживання або будь-якого від’їзду, тривалість якого перевищує п’ятнадцять днів, і повідомлення про своє повернення; п.5. Одержання попереднього дозволу судді з виконання покарань про будь-який від’їзд за кордон і, якщо це може завадити виконанню засудженим своїх обов’язків, про будь-яку зміну місця роботи або проживання (ст. 132-44)

При цьому суд, який виніс обвинувальний вирок, або суддя з виконання покарань можуть спеціально покласти на засудженого виконання одного або декількох наступних обов’язків: по-перше, здійснювати яку-небудь професійну діяльність або пройти курс освіти чи професійного навчання; по-друге, проживати у певному місці; по-третє, підпорядковуватись заходам медичного спостереження, лікування або догляду, за необхідності – в режимі шпиталізації; по-четверте, підтверджувати свою участь у сімейних витратах або регулярно виплачувати аліменти, по яких він є боржником; по-п’яте, відшкодувати повністю або частково шкоду, завдану злочинним діянням, відповідно до своїх фінансових можливостей, навіть за відсутності рішення за цивільним позовом; по-шосте, підтверджувати внесення до державної скарбниці сум, належних за виконанням вироку відповідно до своїх фінансовими можливостей; по-сьоме, утримуватись від водіння транспортних засобів деяких категорій, що визначаються категоріями водійського посвідчення, передбаченого Дорожнім кодексом Франції, тощо. Перелік зобов’язань, що можуть бути покладені на засуджених, є вичерпним. Заходи допомоги мають своєю метою сприяння зусиллям засудженого, спрямованим на його соціальну реадаптацію.
Ці заходи, виражені у формі допомоги громадського характеру і, якщо це необхідно, у формі матеріальної допомоги, застосовуються службою пробації із залученням у необхідних випадках будь-яких державних і приватних організацій.

Термін «заходи безпеки» міститься у КПК Франції (ст.137). До заходів безпеки у їх традиційному розумінні як превентивних заходів французькі юристи відносять: а) заходи захисту, допомоги, нагляду і виховання, застосовувані до неповнолітніх, які вчинили правопорушення; б) заходи, передбачені чинним КК Франції як обов’язкові при наданні відстрочки покарання; в) деякі додаткові покарання: спеціальну конфіскацію, заборону проживати у визначених місцях, закриття якого-небудь закладу, що належить засудженому на праві власності, заборону зберігання чи носіння зброї, позбавлення права водія тощо.

У законодавстві Федеративної Республіки Німеччина
У КК Федеративної Республіки Німеччини перелік заходів виправлення і безпеки міститься в ст. 61. Це поміщення до психіатричної лікарні, поміщення до установи ізоляції для алкоголіків або наркоманів, превентивне ув’язнення, встановлення нагляду, позбавлення дозволу керувати автотранспортним засобом, заборона на професію. Стаття містить лише перелік тих можливих заходів виправлення та безпеки, що регламентуються КК. Інші заходи передбачає право призначення додаткового покарання (Nebenstrafrecht), зокрема, позбавлення свідоцтва на право полювання, заборону утримання тварин. Заходами виправлення і безпеки є також примусові заходи виховного характеру. які застосовуються до неповнолітніх відповідно до закону про відправлення правосуддя у справах неповнолітніх і щодо діянь, вчинених неповнолітніми (§§ 9, 14 та ін.).
Ще одну групу заходів становлять ті, які КК ФРН прямо не відносить до заходів виправлення і безпеки, як не визнає і видами покарання (глава 7 розділу 3 «Правові наслідки діяння»). Вони займають, як зазначає український вчений М.І. Хавронюк, проміжне місце між покараннями і заходами виправлення і безпеки, але, судячи з порядку розміщення у КК параграфів про них, а також з того, що вони можуть застосовуватись у разі вчинення протиправного і водночас не обов’язково винного діяння, за своїм статусом вони тяжіють до останніх.

Сучасні тенденції. КК Російської Федерації
Останнім часом спостерігається тенденція до розширення переліку заходів безпеки в окремих країнах. Так, до КК Республіки Польща в 2005 році було введено два нових каральних заходи, а саме утримання від контактування з потерпілим (п. 7а §1 ст. 72), залишення помешкання, займаного спільно з потерпілим (п. 7b §1 ст. 72). У КК Республіки Молдова 2002р. (13) є глава Х «Заходи безпеки» (ст. 98 – 106). Ст. 98 «Цілі і види заходів безпеки» гласить: «(1) Заходи безпеки мають на меті усунення небезпеки і попередження вчинення діянь, передбачених кримінальним законом.
(2) Заходами безпеки є: а) примусові заходи медичного характеру; b) примусові заходи виховного характеру; с) спеціальна конфіскація».
У КПК Республіки Білорусь 1999 р. визначення речових доказів дається в ст. 96, а заходи, які можуть застосовуватись щодо речових доказів при вирішенні кримінальної справи, названі у ст. 98 КПК.
У КПК Республіки Польща 1997 р. є відділ VI «Засоби примусу», де розділ 28 має назву «Засоби забезпечуючі», де в ст. 268 «Постанова конфіскації» йдеться про поводження з предметами.
У грудні 2003 р. з Кримінального кодексу Російської Федерації було виключено положення про конфіскацію майна як вид кримінального покарання, а у липні 2006 р. цього кодексу була включена нова глава 15.1, яка закріплює конфіскацію майна, але тепер як іншу міру кримінально-правового характеру (37, с.329), а КПК РФ доповнений рядом норм, що торкаються конфіскації майна. Глава 15.1 «Конфіскація майна» містить ст.104.1 «Конфіскація майна», ст.104.3 «Відшкодування заподіяної шкоди». Зміст ст.104.1: «1.Конфіскація майна є примусове безоплатне вилучення і обернення у власність держави на підставі обвинувального вироку наступного майна: а) грошей, цінностей та іншого майна, одержаних в результаті вчинення злочинів, передбачених [дається перелік норм КК – С.Я.], або тих, що є предметом незаконного переміщення через митний кордон Російської Федерації, відповідальність за яке встановлена статтею 188 цього кодексу, і будь-яких доходів від цього майна, за винятком майна і доходів від нього, що підлягають поверненню законному володільцю; б) грошей, цінностей та іншого майна, в які майно, одержане в результаті вчинення хоча б одного із злочинів, передбачених статтями, вказаними в пункті «а» цієї частини, і доходи від цього майна були частково або повністю обернені або перетворені; в) грошей, цінностей та іншого майна, що використовуються або призначені для фінансування тероризму, організованої групи, незаконного озброєного формування, злочинного угруповання (злочинної організації); г) знарядь, обладнання або інших засобів вчинення злочину, що належать обвинуваченому. 2. Якщо майно, одержане в результаті вчинення злочину, і (або) доходи від цього майна були долучені до майна, набутого законним шляхом, конфіскації підлягає та частина цього майна, яка відповідає вартості долучених майна і доходів від нього. 3. Майно, вказане в частинах першій та другій цієї статті, передане засудженим іншій особі (організації), підлягає конфіскації, якщо особа, яка прийняла майно, знала або повинна була знати, що воно одержано в результаті злочинних дій.»

Різноманітність правового статусу заходів безпеки
У кримінальному законодавстві різних країн правовий статус кримінально-правових заходів безпеки може вирішуватись по-різному. Так, у ст. 131-10 № КК Франції сказано: «Якщо це передбачено законом, злочин або проступок можуть бути покарані одним або декількома додатковими покараннями, яким піддаються фізичні особи, що тягнуть за собою заборону, позбавлення, неправоздатність або вилучення якогось права, припис певного догляду або обов’язок діяти, приведення у нерухомість або конфіскацію якої-небудь речі, закриття якої-небудь установи або афішування винесеного рішення чи його поширення у пресі або у будь-якому іншим способом аудіо-відеоповідомлення. Тут, зокрема, афішування судового рішення щодо злочинного діяння має статус додаткового покарання. А за Кримінальним законом Республіки Сербія публічне оголошення присуду (вироку) має статус заходу безпеки (п. 9 абз 1 ст. 79). За цим законом (п. 5 абз. 1 ст. 79) заборона здійснення професії, діяльності і посади є заходом безпеки. Заходом безпеки є заборона на професію за КК ФРН (п. 6 §61). У той же час за КК Російської Федерації 1996 р. (15), як і за КК України, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю є мірою покарання (п. «б» ст. 44).
Варто зазначити, що у Кримінальному законі Республіки Сербія крім мір покарання (глава четверта «Покарання») та заходів безпеки (глава шоста «Заходи безпеки»), виділяються ще заходи застереження (глава п’ята «Мере упозорењя»). Це умовне засудження і судове попередження (ст. 64-77). Вони застосовуються до винуватця легшого кримінального діяння, коли не застосовується покарання і можна очікувати, що їх застереження через погрозу покарання (умовне засудження) або лише застереження (судове попередження) достатньо вплине на винуватця, щоб не вчиняв кримінальних діянь (ст. 64). Зоран Стояновіч пише, що умовне засудження і судове попередження становлять особливий вид санкцій, які узвичаєно називаються засобами застереження, відносно застерігаючими санкціями. Мета умовного засудження і судового попередження – це здійснювати принцип, що покарання, зокрема покарання позбавленням волі, є крайнім засобом (ultima ratio), відповідно не потрібно застосовувати суворіші санкції, поки загальна мета кримінальних санкцій може бути досягнута поблажливішим видом санкцій… Крім того, ці кримінальні санкції мають і деякі інші спільні характеристики, що виправдують положення законодавця, який їх об’єднав в окремий вид, відповідно, тип санкцій. Так, вони є санкціями, що переважно, якщо не виключно, спеціальнопревентивного характеру, які звертаються до винуватця кримінального діяння. Положення про заходи застереження містяться і в кримінальних законах інших держав, які виникли на території колишньої Югославії.
Про пошуки вдосконалення кримінально-правових способів реакції держави на діяння, передбачені кримінальним законом, свідчать і тенденції, що мають місце у сучасному німецькому кримінальному праві. Російський дослідник А.Е. Жалінський зазначає, що «в німецькій кримінальній літературі ставиться питання про подальший розвиток більш широкого підходу до системи правових наслідків вчинення особою діяння, передбаченого кримінальним законом, що пов’язано з… ідеєю реалізації третьої колії. Німецький дослідник, проф. В.-Д. Мейер, підтримуючи даний підхід, виділяє три групи відповідаючих кожній «колії» санкцій: дві традиційні, тобто види покарання, заходи виправлення і безпеки, а також третю, що відзначається ним як третій «слід», яка повинна включати в себе визнані законом міри добровільного згладжування наслідків злочину. Вони можуть бути реалізовані у взаємодії «суб’єкт – потерпілий – згладжування» або через «відшкодування спричиненої шкоди».

Міжнародні конвенції
Кримінально-правові заходи безпеки згадуються у міжнародних конвенціях. Так, Конвенція ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин (1988) докладно регламентує питання спеціальної конфіскації: а) доходів, отриманих у результаті вчинення відповідних правопорушень, або власності, вартість якої відповідає таким доходам; б) наркотичних засобів, психотропних речовин, матеріалів та обладнання чи інших засобів, що використовувалися або призначалися для використання яким-небудь чином при вчиненні цих правопорушень; в) власності, а не доходів – коли доходи були перетворені або змінені на іншу власність; г) надходжень або іншого прибутку, отриманих від доходів, власності, на яку були перетворені або зміненідоходи. Аналогічні положення містяться у Конвенції ООН проти корупції (2003), Міжнародній конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму (1999) та інші.
Як бачимо, має місце розмаїття підходів щодо реакції держав на вчинення протиправних діянь, передбачених кримінальним законом. Проте сутність цієї реакції визначається формулою, яка складається з правової достатності, ефективності та своєчасності застосування заходів безпеки, що є важливим інструментом протидії кримінальної активності людини.