Утаємничений Реєстр «корупціонерів», або Чому влада приховує хабарників?
Утаємничений Реєстр «корупціонерів», або Чому влада приховує хабарників?
В Україні досить багато шуму здіймалося навколо ухвалення антикорупційних законів. От лише сподівань на їхню ефективність у пересічних українців було замало, адже люди розуміли, що ті, хто їх приймав, а перед тим писав, редагував та правив, не могли поставити під загрозу свої корпоративні інтереси. Яскравим підтвердженням цього може стати запровадження Єдиного державного реєстру осіб, що вчинили корупційні правопорушення, благородна мета створення якого була спотворена зусиллями високопосадовців.
У нас ось так
Важкий прогноз
Хоча попередньо влада обіцяла, що єдиний облік відповідних осіб і осіб, яких притягали до кримінальної, адміністративної чи цивільно-правової відповідальності за корупційне правопорушення, повинен стати надбанням громадськості. Багато хто з експертів тоді вважав, що саме відкриття такого Реєстру свідчитиме про прозорість механізмів боротьби із корупцією у вищих ешелонах влади. Але не судилося надумане втілити у життя. На жаль, так вже повелося в Україні, що усі прогресивно-демократичні норми законів у кінцевому результаті починають працювати на благо можновладців, а не народу. Мабуть, те саме станеться і з «чорним» списком хабарників.
Дійти такого висновку вдалося після аналізу Положення Міністерства юстиції України про Єдиний державний реєстр осіб, які вчинили корупційні правопорушення. Згідно з ним, внесення відомостей до Реєстру «корупціонерів» відбуватиметься на підставі рішення суду, що набуло чинності, або наказу про накладення на них дисциплінарного стягнення за вчинення корупційного правопорушення.
Яким же є механізм внесення таких відомостей? Відповідно до Розділу ІІ «Формування та ведення Реєстру» згаданого Положення Мін’юсту, ця процедура здійснюватиметься «в день отримання електронної копії рішення суду, завіреної паперової копії наказу про накладання чи зняття дисциплінарного стягнення або наступного робочого дня». Скільки часу доведеться чекати на отримання останнього документа, спрогнозувати важко. А от, що ж стосується отримання електронної копії судового рішення, то тут існують…
Певні особливості
Сьогодні, мабуть, багато кому з користувачів Єдиного державного реєстру судових рішень України відомо, що із виконанням такої функції наші суди не дуже добре справляються, оскільки чомусь не бажають вчасно надсилати електронною поштою результати своєї діяльності. Не виключено, що так само вони діятимуть і у випадку з наповненням Реєстру «корупціонерів», що зведе нанівець його оперативність роботи. Виправити ситуацію вдасться лише шляхом прийняття Мін’юстом та Державною судовою адміністрацією наказу про порядок передачі рішення суду власникові Реєстру, а також обов`язковість здійснення таких дій судом або іншими органами, як того вимагає п.2.3. Положення про Єдиний державний реєстр осіб, які вчинили корупційні правопорушення.
Але це ще – не найгірше, що можна очікувати від запровадженого ноу-хау. Мабуть, чи не найбільша вада Реєстру «корупціонерів» полягає саме у обмеженості доступу до нього громадськості, оскільки відомості, які він містять, підпадають під дію Закону «Про захист персональних даних» і надаватимуться виключно на запит держорганів (у тому числі місцевого самоврядування) для проведення спеціальної перевірки інформації про людей, які претендують на державні посади.
Таке бажання закрити його від зайвих очей, скоріш за все, полягає у розумінні чиновниками найвищого рангу великої ймовірності свого попадання до цього «чорного» списку. З огляду на це, мабуть, і був обмежений до нього доступ усіх бажаючих. Хоча не виключено, що завдяки саме нормам Закону «Про захист персональних даних» під сумнівом опиниться і внесення до цього Реєстру повних відомостей про особу. Адже доступ до баз персональних даних або їх поширення дозволяється тільки з відома суб`єкта персональних даних.
Закон для всіх?
Таким чином, ефективність роботи такого Реєстру фактично дорівнюватиме нулю. А від того, що інформація з нього використовуватиметься для аналізу сфер державної політики і посад з найбільшими корупційними ризиками та правоохоронними органами в рамках кримінального або адміністративного провадження, рівень корупції у вищих ешелонах української влади навряд чи знизиться. Водночас зросте вірогідність зловживання доступом і використанням інформації, внесеної до Реєстру «корупціонерів», чим зможуть скористатися представники діючої влади для очорнення своїх опонентів під час чергових виборчих перегонів.
А от для народу від такого нововведення навряд чи буде якась користь. Хоча, як показує статистика, українці не покладали великих сподівань на ефективний результат від методів боротьби влади із корупцією. Так, за результатами опитування, проведеного минулоріч Інститутом Горшеніна, 72,1% громадян вважають недієвим антикорупційне законодавство, а 53,5% упевнені у неможливості його виконання. При цьому кожен четвертий українець (25,8%) зазначає, що для боротьби з корупцією самого тільки закону не достатньо. Головне – це згода можновладців на здійснення жорсткого контролю з боку громадськості за їхніми кишенями та неминучість покарання за вчинення корупційних діянь. Адже закон повинен бути один для всіх!
А як у них?
Закордонний досвід боротьби з корупцією
Високі стандарти громадянської поведінки в Британії є результатом політичних і законодавчих заходів, моральних змін та ефективнішого соціального контролю за державними службовцями. Ця країна має найдавніші тра¬диції боротьби з корупцією. Система антикорупційних механізмів тут врегульована на законодавчому рівні. Перший закон про корупцію в державних органах був прийнятий ще в 1889 році, закони про попере¬дження корупції – в 1906 і 1916 роках стали реакцією суспільства на по¬ширення цього соціально-політичного явища. На відміну від традицій¬них правових принципів, ці закони вимагають від посадових осіб дово¬дити свою невинуватість. Друга особливість — це надзвичайно висока роль громадської думки, вона стежить за динамікою негативних явищ у суспільстві. Здебільшого громадські дебати точаться навколо питань, пов’язаних з лобіюванням і купівлею політичного впливу, проблем, створених зміною меж приватної і державної власності, моральним кліматом, хабарництвом, зловживаннями службовців місцевих органів влади, поліції, митної служби тощо.
Безпосередньо корупційні процеси у Великій Британії відстежує так званий Комітет Нолана, який було засновано в жовтні 1994 року. Його зусилля зосереджені на основних ділянках громадського життя, які викликають найбільшу стурбованість громадськості: це члени парламенту, які працюють консультантами фірм, що прагнуть впливати на державну політику; колишні міністри та інші посадові особи, що працюють у тих галузях індустрії, регулюванням яких перед тим займалися в уряді, та інші аспекти громадського життя. За результатами роботи Комітету па¬лата Громад парламенту вирішила призначити парламентського дирек¬тора стандартів, заборонити протекцію та розголосити сторонні заробі¬тки членів парламенту.
В Ізраїлі антикорупційна атмосфера забезпечується системою “певного дублювання моніторингу” за можливими корупційними діями. Він здійснюється урядовими організаціями і спеціальними підрозділами поліції, відомством Державного контролера, що володіє незалежністю від міністерств і державних відомств, і громадськими організаціями типу “Відомства за чистоту уряду”. Ці організації досліджують можливі корупційні точки, а у разі їх виявлення інформують органи розслідування. В Ізраїлі, через значні соціальні пільги для урядовців і безжального їх покарання при виявленні корупції, низова корупція практично відсутня. Доведених до суду корупційних злочинів в Ізраїлі не більше 5%, проте репутація людини, замішаної в корупційному скандалі, вкрай небажана у державному секторі.
В основу боротьби з корупцією в Німеччині покладено завдання знищення матеріальної, насамперед фінансової бази злочинних угруповань. Це досягається двома шляхами: конфіскаційним (конфіскація май¬на) і створенням належної правової бази для унеможливлення відмивання “брудних” грошей. Особливо слід виділити обов’язок бан¬ківських установ надавати правоохоронним органам інформацію про операції з грошима у розмірі понад 20 тис. євро за умов, що ця інформація буде використана виключно для розслідування. Законом закріплено правило: якщо громадянин робить внесок у банк у розмірі понад 50 тис. євро, він зобов’язаний пред’явити посвідчення особи.
У Словаччині ефективним стало заснування так званого Спеціального суду, який спеціалізується на корупції у вищих ешелонах влади і розглядає найгучніші економічні та кримінальні злочини. У результаті, за останні кілька років за ґрати потрапили навіть декілька дуже багатих і роками недоторканних злочинців.
Японський досвід боротьби з корупцією доводить, що відсутність єдиного кодифікованого акт, направленого на боротьбу з корупцією, не перешкоджає ефективному вирішенню проблеми. Норми антикорупційного характеру містяться в багатьох національних законах. Особливе значення японський законодавець додає заборонам щодо політиків, державних і муніципальних службовців. Вони, зокрема, торкаються численних заходів, які політично нейтралізують японського чиновника щодо приватного бізнесу як під час служби, так і після звільнення. Японський законодавець встановлює суворі обмеження фінансування виборчих кампаній, партій та інших політичних організацій, вводить жорстко регламентований порядок здійснення пожертвувань на користь кандидатів на виборах, політичних фондів, встановлює сувору процедру фінансової звітності. Порушення положень закону тягне за собою застосування санкцій.
У CША накопичено практично найбільший досвід боротьби з корупцією. Кримінальному переслідуванню за хабарництво тут піддаються не тільки ті, хто одержує хабарі, але й ті, хто їх дає. У Зводі Законів детально вказано, які категорії посадовців розуміються під особами, що одержують хабарі. Відповідальності за дачу хабара підлягає кожен, хто дає, пропонує, обіцяє що-небудь цінне публічному посадовцю або кандидату на цю посаду з протиправною метою. Важливо, що покаранню за хабарництво разом з нині функціонуючим підлягає як колишній, так і майбутній службовець. Законодавство США, як і Японії, передбачає обмеження ділової активності колишніх державних посадовців після звільнення з органів державної влади.
Ольга Кондратьєва
Теги: