Жодна операція експорту (вивозу) або імпорту (ввозу) товару не здійснюється в Україні без укладення зовнішньоекономічного контракту. Не зважаючи на те, що сфера зовнішньоекономічної діяльності досить непогано врегульована як національним законодавством, так і міжнародними документами, у суб’єктів міжнародної торгівлі раз за разом виникають юридичні ускладнення в процесі укладання та реалізації  ЗЕД-контрактів на практиці.

Національне законодавство під зовнішньоекономічним договором (контрактом) розуміє матеріально оформлену угоду двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямовану на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності. Розглянемо основні моменти, на які слід звернути увагу при укладанні ЗЕД-контрактів, що у подальшому можуть значно вплинути на реалізацію цього контракту на практиці, а також на спроможність захистити свої інтереси у національному суді або ж комерційному арбітражі.

Нормативно-правова база

Отже, ЗЕД-контракт укладається виключно між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними контрагентами. Іншими словами, зовнішньоекономічний контракт – це різновид цивільно-правового договору, який відрізняється від інших видів договорів особливим суб’єктним складом та, певна річ, особливою сферою застосування – міжнародна торгівля.

ЗЕД-контракти є частиною цивільного законодавства, однак, з огляду на специфіку регулювання таких контрактів на практиці, на них також поширюється й спеціальні норми національного законодавства, як-то: Господарський кодекс України, ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 р. (далі – Закон про ЗЕД), ЗУ «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 р. (далі – Закон), ЗУ «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24.02.1994 р., Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затверджене наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 06.09.2001 р. № 201 (далі – Положення), а також міжнародне законодавство, що є обов’язковим для України. До нього в сфері ЗЕД, зокрема, відноситься Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980 р. (далі – Віденська конвенція), Конвенція ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року, Правила Інкотермс 2010, розроблені Міжнародною торговою палатою, тощо.

Застосовне право

Права та обов'язки сторін ЗЕД-контракту визначаються матеріальним та процесуальним правом місця його укладання, якщо сторони не погодили інше. Про це прямо вказує Положення. Однак на практиці, і це підтверджує ч.1 ст.32 Закону, сторони ЗЕД-контракту самостійно обирають право, що буде регулювати зміст їх правочину. Більше того, дуже часто сторони обирають різне право до різних частин ЗЕД-контракту (ст. 5 Закону). Однак при цьому вибір права щодо окремих частин правочину повинен бути явно вираженим. 

Щоправда право сторін самостійно обирати застосовне право почасти не є абсолютним, адже, наприклад, право власності та інші речові права, відомості про які підлягають внесенню до державних реєстрів, визначаються правом держави, у якій це майно зареєстроване. До того ж, незалежно від права, що підлягає застосуванню, суд може застосовувати імперативні норми права іншої держави, які тісно пов’язані з відповідними правовідносинами. Вважається, якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин (ЗЕД-контракт) більш тісно пов’язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.

 Форма

Частина 2 ст. 6 Закону про ЗЕД встановлює обов’язкову просту письмову форму договору, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. Таку ж імперативну норму підтримує й ч. 3 ст. 31 Закону. При цьому ст. 31 Закону містить більш конкретизовані вимоги щодо форми зовнішньоекономічного договору. Отже, якщо сторони правочину знаходяться в різних державах – форма контракту залежить від права місця проживання сторони, яка зробила пропозицію, якщо інше не встановлено контрактом. Форма ж правочину щодо нерухомого майна визначається відповідно до права держави, у якій знаходиться це майно, а щодо нерухомого майна, право на яке зареєстроване на території України, – права України.

Отже, письмова форма зовнішньоекономічного контракту, однією із сторін якого є резидент України, є обов’язковою, інакше договір може бути визнаний недійсним. Дане твердження знаходить своє відображення й у рішенні КСУ від 26.11.98 р. № 16-рп/98, в якому зазначено, що положення ч. 2 ст. 6 Закону про ЗЕД треба розуміти так, що передбачена ним письмова форма є обов’язковою для будь-якого ЗЕД-контракту, що укладається суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності України. Винятки з цього правила можуть встановлюватися лише законом або міжнародним договором України.

До речі, Віденська конвенція допускає укладання ЗЕД-контрактів в усній формі. Однак Україна ратифікувала Віденську конвенцію із застереженнями стосовно можливості укладання ЗЕД-контрактів у будь-якій іншій формі, крім письмової.

Зміст ЗЕД-контракту

Вже понад 12 років в Україні зміст ЗЕД-контрактів визначається Положенням, яким визначені обов’язкові умови, що повинні бути передбачені в ЗЕД-контракті, якщо сторони такого контракту не погодилися про інше щодо викладення умов ЗЕД-контракту і така домовленість не позбавляє контракт предмета, об’єкта, мети та інших істотних умов. До яких зокрема відносяться:

1. Назва, номер договору (контракту), дата та місце його укладення.

2. Преамбула, в якій зазначається повне найменування сторін – учасників ЗЕД-операції, під якими вони офіційно зареєстровані, із зазначенням країни, скорочене визначення сторін як контрагентів (“Продавець”, “Покупець”, “Замовник”, “Постачальник” тощо), особа, від імені якої укладається ЗЕД-контракт та найменування документів, якими керуються контрагенти при укладенні контракту.

3. Предмет контракту, що визначає, який товар (роботи, послуги) один з контрагентів зобов’язаний поставити іншому із зазначенням точного найменування, марки, сорту або кінцевого результату роботи, що виконується.

4. Кількість та якість товару.

5. Базисні умови поставки товарі (приймання-здавання виконаних робіт або послуг), де зазначається вид транспорту та базисні умови поставки (у відповідності до Правил Інкотермс).

6. Ціна та загальна вартість контракту.

7.Умови платежів.

8.Умови приймання-здавання товару (робіт, послуг).

9.Упаковка та маркування. Має містити відомості про упаковку товару (ящики, мішки, контейнери тощо), нанесене на неї відповідне маркування (найменування продавця та покупця, номер контракту, місце призначення, габарити, спеціальні умови складування і транспортування та інше), а за необхідності також умови її повернення.

10.Форс-мажорні обставини.

11.Санкції та рекламації (порядок застосування штрафних санкцій, відшкодування збитків та пред’явлення рекламацій у зв’язку з невиконанням або неналежним виконанням одним із контрагентів своїх зобов’язань).

12.Урегулювання спорів у судовому порядку (із визначенням назви суду або чітких критеріїв визначення суду будь-якою зі сторін залежно від предмета та характеру спору, а також погоджений сторонами вибір матеріального і процесуального права, яке буде застосовуватися цим судом, та правил процедури судового урегулювання).

13.Місцезнаходження (місце проживання), поштові та платіжні реквізити сторін.

При цьому зазначимо, що умови даного Положення щодо змісту контракту стосуються не всіх ЗЕД-контрактів, а лише тих, які мають справу із міжнародною купівлею-продажем товару (так звані договори поставки), наданням послуг, виконанням робіт та товарообмінні договори.

Мова контракту

На практиці питання щодо мови, яку слід застосовувати при укладанні ЗЕД-контрактів, є чи не найпоширенішим. Закон та Закон про ЗЕД щодо мови, яку слід використовувати, укладаючи міжнародний договір купівлі-продажу товару чи послуг, однозначної відповіді не надає. Цивільне закононадвство України також не визначає,  якою саме мовою слід укладати ЗЕД-контракти. Одначе, якщо звернутися до ст. 19 ЗУ «Про засади державної мовної політики» від 03.07.2012 р., то там ми побачимо, що мовами міжнародних договорів України, а також угод підприємств, установ і організацій України з підприємствами, установами та організаціями інших держав є державна мова і мова іншої сторони (сторін), якщо інше не передбачено самим міжнародним договором. Отже, виходячи з положень цієї статті, ЗЕД-контракт має бути двомовним  і однією із мов має бути українська. Інша мова контракту, зазвичай, – англійська.

Замість висновків

Сфера зовнішньоекономічної діяльності багатогранна, а тому в рамках однієї статті доволі важко описати всі нюанси укладення та виконання ЗЕД-контрактів на практиці. Одна з порад – звертайтеся до спеціалістів і, певна річ, правильно обирайте закордонних партнерів та торговельні майданчики.

До речі

Як знайти закордонного клієнта. Поради  бізнесу.

Іноземних покупців можна знайти двома шляхами. Перший – коли потенціальні клієнти самостійно виходять на український ринок та вирішують, наскільки можливості того чи іншого підприємства збігаються  з їх потребами. Але у даному випадку Ви не маєте повної інформації щодо іноземного клієнта, тим більше про його надійність. Та й гарантію того, що цей клієнт знову звернеться до Вас після першої, хай і вдалої,  угоди, доволі мала. Адже наступного разу, дотримуючись стратегії самостійного пошуку контрагентів на українському ринку, він може скористатися послугами Вашого конкурента на внутрішньому ринку. Отже, даний спосіб набуття нових клієнтів вкрай нестабільний, враховуючи перспективу та намагання співпрацювати із закордонними клієнтами на постійній основі.

Другий спосіб пошуку клієнтів – це ініціатива, власне, українського продавця чи виробника. Необхідно скласти список із потенційних закордонних клієнтів, які можуть зацікавитися Вашою продукцією. Цей спосіб більш надійний, адже ініціатива пошуку партнерів залежить від продавця, а відтак і контроль за клієнтською базою здійснює також продавець.

Вибір контрагента, за великим рахунком, залежить й від характеру зовнішньоторговельної угоди (експортна угода, імпортна угода, компенсаційна угода), а також предмета угоди. При цьому виникає питання щодо країни експорту або імпорту.

Обираючи свого партнера у тій чи іншій країні, експортери та імпортери мають брати  до уваги низку факторів як економічного,  так і політичного характеру. Перш за все це стосується торговельних обмежень. Певні обмеження на експорт або імпорт продукції (тимчасові або довгострокові) на практиці стають серйозною перешкодою для виходу на ті чи інші торговельні майданчики. Важливим чинником виходу на нові ринки є також врахування фактору існування нетарифних обмежень. Хоча такі обмеження не мають забороняючого характеру, однак можуть значно ускладнити вихід на ринок та потребують додаткових витрат часу та ресурсів. До таких нетарифних обмежень можна віднести квотування імпорту, ліцензування кожної експортно-імпортної операції тощо.

При виборі країни торговельного партнера слід також звертати увагу на обсяги зовнішньої торгівлі даної країни взагалі, так і на обсяги торгівлі Вашим товаром у цій країні зокрема. Великі обсягу імпорту до певної країни говорять про істотну потребу ринку у продукції та є позитивним фактором для експортерів. Наявність певних заборон, або перепон на кшталт валютних та розрахункових, навпаки, знижує популярність ринку.

До економічних характеристик ринку можна також віднести рівень податкового навантаження на торгівлю, акцизні збори та інші платежі. Не зайвим буде дізнатися про рівень конкуренції на ринку, особливо конкуренції у певному секторі, що цікавить експортера, а також рівень цін на окрему лінійку продуктів, витрати на просування товару на ринку, його сертифікації, придбання можливих ліцензій, модифікацію та переробку товару для того, щоб відповідати встановленим стандартам на зовнішніх ринках.

Микола ЛАРІН,

керівник проектів

Асоціації експортерів і імпортерів «ЗЕД»,

спеціально для ЮВУ