У НАШОМУ КАЗІНО ЗАВЖДИ ЧЕСНА ГРА, або Знову про валютні ризики за кредитами
У НАШОМУ КАЗІНО ЗАВЖДИ ЧЕСНА ГРА, або Знову про валютні ризики за кредитами
Свого часу суб’єктами господарювання та пересічними громадянами було укладено велику кількість кредитних договорів в іноземній валюті. Після настання фінансово-економічної кризи 2008 року більшість позичальників опинилися у важкому фінансовому положенні, що змусило їх винаходити різні способи власного порятунку. Знайома ситуація – позичали з розрахунку 4,5 гривні за долар, віддавати примушують вже за курсом 8 з копійками. А якщо брали євро, то ще більше. У банків одна відповідь – у вашому договорі чітко прописано, що валютні ризики приймає на себе позичальник. Не подобається – навіщо підписували…
СУДИ: КОМУ ЯК ПОВЕЗЕ…
Вже тривалий час позичальники активно звертаються до судів аби зобов’язати банки зміни валютні кредитні договори в частині перерахунку заборгованості за курсом на момент отримання кредитів (до кризи осені 2008 року) або намагаються ці кредитні договори розірвати, посилаючись на зміну економічної ситуації і коливання курсу валют.
Головний аргумент позичальників – положення ст.651, 652 ЦКУ.
Стаття 652 ЦКУ дозволяє зміну або розірвання договору у зв’язку з
істотною зміною обставин. У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний
за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не
випливає із суті зобов’язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або
уклали б його на інших умовах.
На перший погляд, нібито саме наша ситуація. Позичали, коли долар був 4,5 – 5 гривень, при цьому, тоді, влітку 2008, з усіх усюд запевняли, що гривня міцна, як ніколи. Через пару місяців, тиць моя радість! – долар коштує вже 10 гривень. Зараз це 8 гривень з тенденцією до повзучого нового знецінення національної валюти.
Повертаємось до статті 652 ЦКУ. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, – змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Зміна договору у зв’язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.
Банки роблять акцент на тій частині ст.652 ЦКУ, що дозволяє покладення договором ризику зміни обставин (валютних ризиків) на зацікавлену сторону, у нашому випадку – на позичальника.
|
Останні позиції судової влади з цього приводу висловлені у п.16 постанови Пленуму Вищого спецiалiзованого суду України з розгляду цивiльних i кримiнальних справ (далі – Суд) від 30.03.2012 №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин». Суд зазначив, що саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору на підставі статті 652 ЦК, оскільки зазначене стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті. При цьому суди повинні з’ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18, 21 Закону України “Про захист прав споживачів”, а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, (щодо договорів, укладених після набрання постановою чинності), де передбачено обов’язок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов’язань за цим договором несе споживач. Дещо по іншому це питання вирішує Вищий господарський суд України (далі – ВГСУ) у постанові від 29.03.2011 у справі №33/358 про визнання недійсним договору кредитної лінії. В обґрунтування позовної заяви, доводи якої дублюються в касаційній скарзі, позивач зазначає, що кредитний договір був укладений під впливом помилки щодо обставин, які мають істотне значення, зокрема, під час укладення договору позичальнику не було роз’яснено про ризик коливання курсу гривні відносно курсу євро. Дана обставина, на думку скаржника, має істотне значення у зв’язку з тим, що подальше виконання договору в умовах падіння курсу гривні відносно курсу євро призведе до явного порушення відповідності майнових інтересів сторін, а виконання обов’язків позичальником значно перевищить розмір видатків, на які той розраховував під час укладання спірного договору. ВГСУ послався на ст. 229 ЦКУ, де закріплено, що, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. На думку ВГСУ під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною за угодою предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що угода не була б укладена. Разом з тим, для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб остання мала істотне значення, тобто стосувалася природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей та якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. При цьому, доводи скаржника зводяться до того, що він не міг передбачити виникнення світової фінансової кризи та відвернути її вплив на власну підприємницьку діяльність, що не є помилкою в розумінні статті 229 Цивільного кодексу України. У постанові від 1.06.2010 у справі №41/602 ВГСУ знову змінив свою позицію, щоправда тут йдеться не про банківський кредит, а про договір оперативного лізингу (оренди), за яким лізингоодержувач здійснював оплату з наступним коригуванням курсу гривні до долара США. В подальшому, з початку 2009 року істотно змінились умови, якими позивач керувався під час укладення Договору. Суд зазначив, що в країні відбулося падіння ринку будівельної галузі, про що вказано у Законі України “Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва” від 25.12.2008. Через це з серпня 2009 року предмет лізингу позивачем не використовувався. Втім, на думку суду, в момент укладення договору сторони виходили з того, що зміна обставин не настане. Судами встановлено, що позивач не знав і не міг знати, що після укладення договору станеться світова фінансово криза, стрімке падіння загально-будівельного та загально-промислового виробництва в цілому по Україні та різке погіршення, внаслідок цього, фінансового стану і стану його виробництва, зокрема; настануть обставини, які обумовлять необхідність скорочення штату і практично припиниться діяльність для якої було орендовано предмет лізингу.
СЛУХАЙТЕ, ЩО КАЖУТЬ РОЗУМНІ ЛЮДИ…І РОБІТЬ УСЕ НАВПАКИ Нагадаємо, що зараз Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивiльних i кримiнальних справ наголошує на тому, що позичальники при належній завбачливості можуть, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті. А чи можна було це передбачити, здешівіння гривні майже удвічі, наприклад, напередодні кризи 2008, навесні, влітку? За рік до цього, у квітні 2007, з трибуни Верховної Ради офіційно усіх запевнили, що наша гривня недооцінена і оптимальний курс має складати десь біля чотирьох гривень за долар. На підтвердження цього НБУ збільшує курс гривні, знижуючи відповідно вартість долара з 5 до, приблизно, 4,5 гривні. Потім по ЗМІ пролунали авторитетні заяви про великі золото-валютні резерви України, цілком достатні, аби мати стабільну гривню. Потім, вже політичне керівництво держави вселюдно заявило, що ніякої кризи в Україні не може бути. Це тоді, коли найпотужніші банки США вже лихоманило і на світових біржах панувала паніка. Восени 2008, у наших вуличних обмінниках почали стримко змінюватись обмінні курси, гривня перейшла у круте піке. Потім доляри вкупі з євро взагалі на якийсь час зникли… Зараз курс гривні досить стабільний, хоча по копійчині, але вона знову починає втрачати. Так хто у винен у ситуації, у якій опинились валютні боржники 2008 року? І хто, насамкінець, має за це все відповідати? Невже ті, хто повірив офіційним заявам та обіцянкам? |
