Інтернет став невід’ємною частиною реалізації прав на вираження поглядів і переконань. Пригадаємо, яку роль він відіграв у організації масових революцій у багатьох країнах арабського світу, чиї лідери не надто серйозно ставилися до його потужних комунікативних можливостей. На відміну від диктаторів Ближнього Сходу й Африки, влада Китаю та Північної Кореї вже майже 10 років поспіль вживає серйозних заходів з обмеження доступу своїх громадян до всесвітньої мережі. Приклади інтернет-цензури мають місце і в сусідній Білорусі та Росії. Схоже, що до цієї компанії хочуть приєднатися й українські можновладці.

Скрита цензура

Такі підозри виникли після прийняття 18 жовтня цього року Верховною Радою у першому читанні законопроекту «Про внесення змін до Закону України “Про захист суспільної моралі” (№7132) авторства низки народних депутатів з різних фракцій парламентської більшості та опозиції. І хоча його мета є нібито благородною, оскільки стосується заборони розповсюдження порнографії, обмеження доступу до еротики, жорстокості, мови ненависті, але за нею криється справжня загроза обмеження доступу до Інтернету користувачам, які з набуттям чинності цим законом можуть стати свідками блокування будь-яких сайтів. Адже він написаний таким чином, що під еротикою, мовою ненависті чи лайливими словами можна розуміти все, що завгодно, особливо в Інтернеті.

Попри це, Національна комісія України з питань захисту суспільної моралі, згідно зі статтею 11 цього законопроекту, з метою попередження виробництва та обігу продукції, що завдає шкоди суспільній моралі, може без рішення суду зобов’язати інтернет-провайдерів вживати протягом доби (!) невідкладних заходів щодо обмеження вільного доступу до електронних інформаційних ресурсів (їх частин), визначених членами цього органу еротичними; за наявності рішення суду забезпечувати технічними засобами видалення контенту, що завдає шкоди суспільній моралі, з національного сегмента мережі Інтернет, а за умов його розміщення поза межами України – надійне блокування доступу до нього з національного сегмента всесвітньої мережі.

Як бачимо, цей законопроект наділяє фактично ліквідований Указом Президента «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» орган – Національну комісію України з питань захисту суспільної моралі повноваженнями регулятора Інтернету, який може обмежувати доступ до сайтів в Україні, вилучати їх зміст і блокувати, якщо визнає їх такими, що завдають шкоди суспільній моралі.

На правах регулятора

Якими ж критеріями має послуговуватися ця Комісія під час прийняття таких рішень? Відповісти на це запитання важко, адже, якщо у чинному законодавстві існує визначення продукції еротичного характеру, то от тлумачення або хоча б переліку нецензурних лайливих і брутальних слів, вживання яких на інтернет-сайтах, у тому числі і ЗМІ, планують заборонити, на жаль, немає. У результаті, може статися так, що провайдери почнуть блокувати цілі сайти через «словесні перепалки» конкурентів чи провокаторів, які «атакуватимуть» форуми чи коментарі до статей лайливими словами або текстами на еротичну тему. «А це вже стане підставою для того, щоб зміст електронного інформаційного ресурсу був визнаний Національною комісією України з питань захисту суспільної моралі як еротичний, і провайдер був зобов’язаний блокувати доступ до цього сайта», – пояснює кандидат юридичних наук, радник ВГО Альянс “Майдан” Олександр Северин. Те саме, на його думку, стосується і поширення відповідних зображень, які кочують соцмережами та форумами.

Щоправда, це далеко не всі норми запропонованого народними депутатами законопроекту, які шокували громадських діячів, журналістів та юристів. Адже його автори пропонують запровадити адміністративну відповідальність за “розповсюдження продукції сексуального та еротичного характеру, продукції, що містить нецензурні лайливі і брутальні слова, елементи еротики”. Таким чином, якщо державний регулятор побачить на певному сайті слово, яке йому видасться “брутальним”, або ж помітить “елемент еротики”, то він вправі накласти штраф не лише на відповідного автора чи дописувача, який може бути провокатором, але й власника ресурсу чи то редакції з подальшою конфіскацією продукції, тобто знищенням контенту. Причому, якщо сайт знаходиться за кордоном, то судом його можна визнати еротичним, що не так вже і важко зробити на території України, і всі українські провайдери будуть зобов’язані надійно блокувати його.

А хто вирішує, що є еротикою, а що ні? Вірно, Національна комісія України з питань захисту суспільної моралі. Хто перевіряє її діяльність? Цей же орган, що суперечить статті 19 Конституції України, за якою органи державної влади можуть діяти лише відповідно до Конституції і законів і не мають права самі собі встановлювати повноваження. «Тобто цей закон, крім того, що прямо суперечить статті 10 “Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод”, де сказано: «Кожен має право на свободу вираження поглядів. Таке право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів», ще й, по суті, є антиконституційним, — додає Олександр Северин. – Але, що найважливіше, він може бути використаний владою для зачистки Інтернету, як це вже відбувається у наших сусідів. Приміром, у Білорусі так блокували ВКонтатке, в Казахстані ЖЖ і опозиційні сайти, а в Росії одного блогера навіть засудили до … знищення комп’ютера».

Дієві механізми самоконтролю

Як до цього ставиться світова спільнота, можна здогадатися, взявши до уваги доповідь ООН, проголошену у червні цього року, в якій доступ до Інтернету вважається одним із дуже важливих інструментів забезпечення прав людини. На додаток, у п’яти країнах Західної Європи: Фінляндії, Естонії, Франції, Іспанії та Греції його вже проголошено правом людини. А українські нардепи прагнуть приєднатися до компанії Білорусі з Казахстаном, намагаючись отримати право тотального контролю Інтернету та на репресивні дії щодо його користувачів.

Щоб цього не сталося, медіа-експерти радять нашим можновладцям звернутися до досвіду правового регулювання Інтернету країн з високим рівнем демократії. «Для вирішення проблеми необхідно встановити розумний баланс між нормативно-правовою базою та інструментами саморегуляції в мережі, — вважає викладач Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидат філологічних наук Катерина Афанасьєва. – Механізми саморегуляції започатковуються відповідно до світової практики, в умовах конкурентної боротьби, коли саме довіра користувачів стає головною рушійною силою для створення чинників стримування (наприклад, об’єднання в асоціації, вироблення статутів або інших документів, що визначали б принципи роботи в мережі, а також передбачали б виключення з асоціації тих членів, що порушують статутні норми). Практика цивілізованих країн демонструє, що саме механізми самоконтролю є найдієвішими та викликають довіру до тих, хто їх створює».

Однак українські парламентарі думають інакше, тому і приймають законопроект, який дозволить державному органу на власний розсуд блокувати доступ до Інтернету. Через це правозахисники забили на сполох, вимагаючи не лише відмовитися від такої законодавчої ініціативи, але й скасувати чинний закон “Про захист суспільної моралі”, а статті про порнографію та мову ворожнечі зробити частиною Кримінального кодексу України.

Світові реалії інтернет-цензури

Доступ до ряду іноземних сайтів з території Китайської народної республіки обмежується у рамках проекту “Золотий щит” (так званий “Великий китайський файрвол”). Веб-сторінки фільтруються за ключовими словами, пов’язаними з державною безпекою, а також за “чорним списком” адрес сайтів. Іноземні пошукові системи, включаючи Google, Yahoo і Bing, аналогічним чином фільтрують результати пошуку. Сайти, розташовані у самому Китаї, проходять реєстрацію в Міністерстві промисловості та інформаційних технологій, яка дозволяє виявити автора забороненого тексту чи коментаря.

Із поширенням на Близькому Сході протестних настроїв правлячий режим Китаю почав посилювати свій контроль у мережі Інтернет, збільшивши число “чутливих” слів, які піддаються цензурі, посиливши систему фільтрації “Золотий щит”. Попри це, чисельність користувачів Інтернету в Китаї продовжує стрімко зростати, перевищивши нещодавно межу у 500 млн чоловік.

Але найжорсткішим контроль над Інтернетом існує у Корейській народно-демократичній республіці, де доступ до нього мають лише партійні лідери або пропагандисти способу життя Чучхе зовнішньому світу, список яких затверджується і переглядається особисто Кім Чен Іром. До нього входить МЗС, деякі науково-технічні організації, служба безпеки. У цих організаціях приєднані до Інтернету комп’ютери стоять у спеціальних кімнатах, доступ до яких здійснюється за спеціальними перепустками.

Подібні технології почали запроваджувати й у сусідній Білорусі, де контролюють інтернет-листування громадян та стежать за тим, які сайти вони відвідують. Право на цензуру в Інтернеті отримала нова спецслужба, створена президентом країни Олександром Лукашенком – Оперативно-аналітичний центр (ОАЦ).

Закон про створення ОАЦ набув чинності 14 січня цього року. За документом, він є державним органом, який здійснює регулювання діяльності із забезпечення захисту інформації, що містить відомості, які становлять державні секрети Білорусі або інші відомості, що охороняються відповідно до законодавства від витоку по технічних каналах, несанкціонованих і ненавмисних дій. Також ОАЦ є адміністратором домена BY. Цей контролюючий орган нещодавно привернув увагу світової громадськості, завдяки проекту указу про регулювання Байнета, що потрапив у пресу. У скандальному документі йдеться про блокування сайтів за рішенням державних органів, ідентифікацію інтернет-користувачів, притягнення до відповідальності поширювачів інформації в Інтернеті, а також про державну реєстрацію мережевих ЗМІ.

Олександра ТИМОЩУК, «ЮВУ»