У червні 2011 прийнято резолюцію ООН, яка визнає доступ в Інтернет базовим правом людини.

Закон України «Про телекомунікації» визначає Інтернет як всесвітню інформаційну систему загального доступу, яка логічно зв’язана глобальним адресним простором та базується на інтернет-протоколі, визначеному міжнародними стандартами. Більшість користувачів, не обізнаних із законодавством, вважають Інтернет всесвітньою павутиною…

Сергій ТЕНЬКОВ

ТРАФІКИ, БЛОГЕРИ, ДОМЕНИ І ПРАВА ЛЮДИНИ

 
Станом на 2010 рік кількість користувачів Інету в Україні складала 33,7 % від усього населення. Для Европи небагато – менше лише у Молдові та Боснії і Герцеговині. Втім, проблеми глобальної мережі у нас такі ж, як і будь-де. 

Одна з головних проблем Інтернету – намагання, з одного боку, ввести обмеження або взагалі заборонити поширення певної інформації, з іншого боку, право людини на власну думку з будь-якого питання і право доводити цю свою думку до необмеженого кола користувачів глобальною мережею. Поширення окремих видів інформації обмежити намагається, насамперед, влада. Причин для цього багато – інтереси державної безпеки, боротьба із злочинністю та тероризмом тощо. Скільки дискусій та різких заяв викликали свого часу спроби посилення боротьби з розповсюдженням дитячої порнографії. Побоювання супротивників відповідних змін до законодавства зводились до одного – під прапором боротьби з дитячою порнографією створюється правове підгрунття для тотального контролю за користувачами Інтернету.

Незалежно від вищезгаданих дискусій варто звернути увагу на загальне правило, викладене у п.2 ст.39 Закону України «Про телекомунікації»: оператори, провайдери телекомунікацій зберігають та надають інформацію про з’єднання свого абонента у порядку, встановленому законом. Зрозуміло, що боротьба з порнографією це не єдина підстава для надання такої інформації відповідним органам. До слова, контроль за трафіками користувачів, зберігання інформації про ці трафіки і досі лишається для широкого загалу таємницею, овіяною чутками і вигадками. Відповідно до вже згаданого Закону «Про телекомунікації» трафік це – сукупність інформаційних сигналів, що передаються за допомогою технічних засобів операторів, провайдерів телекомунікацій за визначений інтервал часу, включаючи інформаційні дані споживача та/або службову інформацію.

За версією одного з російських телеканалів – усі трафіки оператори та провайдери мають «зливати» до загадкового «чорного ящика», потім приходять не менш загадкові люди й усю цю інформацію кудись забирають…Так само існує версія про міжнародний технічний стандарт, закладений в усі ПК. За цим стандартом інформацію зі свого комп’ютера користувач видалити не може, а функція delete – забавка для простаків. Чутки, плітки, версії… Може прийшов час для серйозної і відкритої розмови з цих питань? Всесвітня павутина має відкрити користувачам і громадськості свої таємниці. З тероризмом та міжнародною злочинністю боротися слід, це питання не обговорюється, проте користуються Інтернетом не лише терористи, подекуди сюди заходять і порядні люди зі своїми правами…

МИСТЕЦТВО НАЛЕЖИТЬ НАРОДУ, А ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ …

Другий раунд – нещодавній скандал з припиненням доступу до ЕХ-ресурсу, що, за офіційною версією, порушував авторські права та інтелектуальну власність на художні фільми. ЮВУ вже детально висвітлювала цю подію. Величезна кількість шанувальників кіно втратила можливість переглядати улюблені стрічки і відповіла владним структурам, що називається, «алаверди» – кібератаками з блокуванням їх веб-порталів та сайтів.

Взагалі, проблема інтелектуальної власності, особливо на старі радянські фільми, є дуже цікавою і потребує окремої розмови. Особисто мене неприємно вразила інша історія з інтелектуальною власністю. Радянські театрали і досі пам’ятають деякі чудові п’єси популярних американських драматургів ХХ сторіччя. Не було жодного драматичного театру тогочасного СРСР, який би не ставив у себе цих п’єс – гарантований успіх у публіки. Зараз вони зі сцени зникли і потихеньку відходять у забуття. Не знайдеш їх і в Інеті. За повідомленнями у пресі, усі права на ці твори придбала американська фірма, якій тепер треба сплачувати за кожну виставу і перегляд. Враховуючи фінансовий стан більшості наших театрів – задача непідйомна. Дійсно, мистецтво належить народу, а права на інтелектуальну власність – лише окремим особам…

Взагалі, контроль за всесвітньою павутиною, навіть тоді, коли це начебто і законно і справедливо, – вельми складна і невдячна справа. Візьмемо поширення так званих закликів до насильства. Популярний шлягер співачки Земфіри: «Я вб’ю сусідів, які заважають нам спати!». Не менш свого часу популярний Професор Лебединський погрожував вбити якогось човняра. Повідомляли популярні естрадні виконавці у своїх піснях і про вбивство негра. Художня, мистецька, форма самовираження певного виконавця або митця? А є ще поширюваний типовий «блатняк» кримінальників, що сором’язливо ховається під назвою шансону.

ХТО ВИНЕН І ЩО РОБИТИ?

Нещодавно заклики через Інтернет до масового спротиву і вуличних демонстрацій призвели до повалення відразу декількох непопулярних режимів арабського Сходу. Лідери-невдахи намагалися і намагаються у всіх своїх бідах звинувачувати підступних блогерів, як замість того, аби вихваляти владу, закликають до її повалення. Звідси і намагання контролювати глобальну мережу аж до її відключення. До речі, поширеною є практика залучення блогерів, які за винагороду позитивно висловлюються в чатах, блогах і на форумах про державну політику або вихваляють певних можновладців. Можна припустити, що тим самим займаються і певні кола опозиції. З іншого боку, мільйони людей лають або вихваляють владу і порядки у власній країні цілком безкоштовно. І це не проблема глобальної мережі, а проблема відповідної влади або опозиції.

Інтернет-цензура – контроль і припинення доступу до інформації в мережі Інтернет. Своєю появою інтернет-цензура зобов’язана відсутністю будь-яких національних кордонів у глобальній мережі. Немає тут прикордонників і ще не вигадали віртуальну митницю. Загальну проблему подібної цензури можна визначити так – інформація, що суперечать національним інтересам держави (поточного уряду) і заблокована на внутрішніх ресурсах, може бути опублікована на веб-серверах в інших країнах.

Цензура в Інтернеті – це не тільки блокування або закриття певних веб-ресурсів, а й контроль за трафіком, організація лже-опозиційних веб-ресурсів і застосування каральних заходів до авторів публікацій або власникам веб-серверів. За інформацією організації «Репортери без кордонів», за 2008 рік у багатьох країнах було загалом закрито або заблоковано 1740 веб-сайтів, 105 блогерів постраждали за публікацію матеріалів в мережі Інтернет, з них 1 – убитий, 59 – заарештовані, 45 – зазнали фізичного нападу.

Крім випадків прямого тотального контролю, технічно важко зусиллями однієї держави подолати розподілену структуру Інтернету. Введення відповідних заходів веде до породження контрзаходів і врешті-решт подолання обмежень. Найчастіше застосування цензури в Інтернеті більш затратно, ніж її знешкодження. «Я не бачу ніякої небезпеки, якщо хтось буде намагатися обмежити вільне поширення інформації через мережу. Контролювати Інтернет неможливо, – вважає Білл Гейтс. – Рано чи пізно свобода слова переможе ».

У червня 2011 прийнято резолюцію ООН, яка визнає доступ до Інтернету базовим правом людини. Відключення окремих регіонів від Інтернету з червня 2011 року вважається порушенням прав людини. ООН визнала, що в багатьох країнах всесвітня павутина сіє паніку в урядах, оскільки мережа є відкритою, повідомлення – анонімні, а швидкість передачі інформації досить висока. На думку спецпредставника ООН, держави мають безперечне право обмежувати доступ до інтернету учасникам кібератак, проте тут окремі держави «схильні зловживати цензурою без достатнього обгрунтування своїх дій».

Критиці, зокрема, були піддані і розвинені демократичні держави, що обмежують доступ до Інтернету для порушників авторських прав.

Так, у 2009 році Верховний суд Італії постановив, що всі сайти, які розміщують у себе торренти на захищені копірайтом матеріали, є злочинними. Тепер від італійських провайдерів можуть вимагати примусового блокування торрент-трекерів, навіть якщо вони фізично розташовані в іншій країні і належать іноземним громадянам. Слід зауважити, що в серпні 2008 року в Італії на вимогу влади вже закривали доступ до одного з таких сайтів. Власники сайта виграли справу: суд Бергамо ухвалив, що провайдери не мають права блокувати іноземні сервіси за передбачуване порушення авторського права.

У нас базовим законом, що регулює Інтернет, є вже згадуваний Закон України «Про телекомунікації» і ціла низка інших законів, президентських указів та підзаконних актів. Окремим пакетом законодавство про інтелектуальну власність. Окремим пакетом законодавство про боротьбу із злочинністю в усіх її інтернет-проявах. І це далеко не все. Саме через це вже давно висловлюється слушна думка про створення окремого інформаційного кодексу, що мав би систематизувати усі законодавчі акти про глобальну мережу.

Всесвітня павутина штука така, що знайти тут можна геть усе. Від пропозицій познайомитися з «красивими, які сумують без вас наодинці…», і аж до обіцянок «посадити на палю» усіх свох політичних опонентів. Тут можна ображати останніми словами, говорити дурниці, відкривати власні сайти, які, крім автора, нікому не потрібні, викладати романи, які ніхто не збирається читати, і багато чого ще робити іншого. Інтернет усе стерпить і кожному дасть можливість висловитись.

Теги: