Законом № 1508-VІ від 11 червня 2009 р. “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення”, який набрав чинності 18 липня 2009 р. і мав бути введений в дію з 1 січня 2010 року, але термін введення якого в дію Законом від 23 грудня 2009 р. № 1787-VІ перенесено на 1 квітня 2010 року, а згодом Законом України від 10 грудня 2010 р. № 1962-VI — на 1 січня 2011 року, здійснена суттєва диференціація відповідальності осіб, які обіймають в юридичних особах посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, залежно від того, який юридичний статус такої юридичної особи — є вона юридичною особою приватного чи публічного права. Здійснено це шляхом доповнення статті 18 КК частиною третьою, в якій дається загальне визначення поняття службової особи, уточненням поняття службової особи — суб’єкта злочинів, передбачених статтями 364, 365, 368, 3681 КК, доповненням КК статтями 2351, 2352, 2354, 3681, 3691, та уточненням ознак складів злочинів, передбачених статтями 366 та 369 КК.

Слід звернути увагу на те, що суб’єктами окремих злочинів, виконавцем (суб’єктом) яких законодавцем визначається службова особа, може бути або лише службова особа юридичної особи приватного права, або лише службова особа юридичної особи публічного права, або ним не може бути чи може бути лише представник влади. Зокрема, суб’єктами злочинів, передбачених статтями 218, 219, 220 та 221 КК, можуть бути службові особи лише суб’єктів господарської діяльності — юридичних осіб приватного права, оскільки дія Закону “Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом” поширюється лише на суб’єктів підприємницької діяльності; суб’єктом злочинів, склади яких передбачені ч.3 ст.109 та ч.2 ст.110 КК, законодавцем визначається лише одна категорія службових осіб — представники влади. Лише службові особи — представники влади можуть бути суб’єктами злочинів, передбачених статтями 371, 372, 373, 374, 375 КК.Суттєвими новелами нового визначення поняття службової особи є:

1. заміна термінопоняття “представник влади” термінопоняттям “представник влади чи місцевого самоврядування” та заміна терміна “обов’язки” терміном “функції”;
2. визначення підстав наділення особи спеціальним повноваженням на виконання організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків;
3. уточнення, що функції представника влади чи місцевого самоврядування можуть здійснюватись не лише постійно чи тимчасово, а й за спеціальним повноваженням;
4. визначення у ч.4 ст.18 та п.2 примітки до ст.364 КК, що службовими особами також визнаються посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому, адміністративному або судовому органі іноземної держави, а також будь-які особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства), а також посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені).

1. осіб, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування;
2. осіб, які обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій або виконують такі функції за спеціальним повноваженням;
3. осіб, які обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов’язані з виконанням адміністративно-господарських функцій або виконують такі функції за спеціальним повноваженням.

При цьому особи, які обіймають постійно чи тимчасово посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, можуть бути:

1. або лише суб’єктами злочинів, передбачених статтями 361, 365, 368, 3681, якщо вони виконують зазначені функції в органах державної влади, місцевого самоврядування на державних чи комунальних унітарних підприємствах, в установах, чи організація;
2. або лише суб’єктами злочинів, передбачених статтями 2351, 2352 та 2354, якщо вони виконують зазначені функції в юридичних особах приватного права.

Першою категорією службових осіб у п.1 Примітки до ст.364 КК у редакції від 5 квітня 2001 р. названі особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади. У ч. 3 ст. 18 КК, якою вона доповнена Законом “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення” від 11 червня 2009 р., та у п. 1 примітки до ст. 364 КК в редакції цього Закону визначено, що службовими особами у статтях 364, 365, 368, 3681 та 369 КК є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представника влади чи місцевого самоврядування. У визначенні поняття службової особи у п. 1 примітки до ст. 364 КК у редакції від 5 квітня 2001 р., по-перше, законодавець не пов’язує виконання зазначених функцій з обійманням (постійно чи тимчасово) особою — представником влади певних (яких-небудь) оплачуваних посад у певних (якихось) органах влади. Зокрема, депутати місцевих рад здійснюють свої повноваження (виконують свої функції) на безоплатній основі, не пориваючи з виробничою або службовою діяльністю. Обіймати певну оплатну посаду в органі місцевого самоврядування депутат місцевої ради може лише у зв’язку з обранням його секретарем сільської, селищної, міської ради, головою, заступником голови районної, обласної, районної у місті ради, або обранням його головою комісії з питань бюджету обласної, Київської та Севастопольської міських рад (ст.6 Закону “Про статус депутатів місцевих рад”). Народний депутат України здійснює свої повноваження на постійній основі.

Органи державної влади і органи місцевого самоврядування є різновидами органів двох форм (видів) влади — влади державної і влади територіальних громад (місцевого самоврядування). Іншими словами, представники органів державної влади та представники органів місцевого самоврядування є представниками влади в широкому розумінні, різновидами якої є державна влада, влада територіальних громад (влада місцевого самоврядування) та контрольно-наглядова влада.

Представниками державної влади є представники трьох її гілок — представники законодавчої влади, якими є лише народні депутати України, представники судової влади, якими є судді Конституційного Суду України, професійні судді, народні засідателі та присяжні, та представники виконавчої влади. Голова місцевого суду, голови інших судів та їх заступники при здійсненні організаційного керівництва діяльністю відповідного суду виступає як представник виконавчої, а не судової влади. Представниками виконавчої влади є і працівники апарату судів. Посади голови і заступників голови місцевих судів, як і голови та заступників голів апеляційних касаційних та вищих спеціалізованих судів, у тому числі заступники голів — голови судових палат, згідно із Законом “Про судоустрій України” є адміністративними посадами. Тому голови судів, їх заступники, голови судових палат при виконанні функцій з організаційного керівництва відповідними судами, виступають як представники виконавчої влади, які здійснюють організаційно-розпорядчі, а також адміністративно-господарські обов’язки.

Аналогічно Голова Верховного Суду України при здійсненні функцій з організації діяльності Верховного Суду України, а також його заступники та голови палат при здійсненні керівництва роботою структурних підрозділів суду виступають як представники виконавчої влади — особи, що здійснюють організаційно-розпорядчі, а у окремих випадках — адміністративно-господарські функції. При виконанні ж функцій судді такі особи є представниками судової влади.

Представниками виконавчої влади є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням виконують функції виконавчої влади, обіймаючи при їх виконанні, як правило, певні посади в органах виконавчої влади. Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України, який є відповідальним перед Президентом України, підконтрольним і підзвітним Верховній Раді України (ч.1, 2 ст.113 Конституції України). До складу органів виконавчої влади входить система центральних органів виконавчої влади та система місцевих органів виконавчої влади. Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації (ч.1 ст.118 Конституції України).

Указом Президента України від 19 грудня 2005 р. №1579/99 “Про систему центральних органів виконавчої влади” до центральних органів виконавчої влади не віднесені Національний банк України, Рахункова палата, Державне казначейство України, Вища рада юстиції, Головне контрольно-ревізійне Управління України, Національна академія України та галузеві академії (педагогічних наук, медичних наук, мистецтв, правових наук, аграрних наук), Центральна виборча комісія, Державне управління справами, Рада національної безпеки і оборони України, Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Секретаріат Президента України.

Згідно із Законом “Про місцеві державні адміністрації” від 9 квітня 1999 р. виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські адміністрації, які є місцевими органами виконавчої влади і входять до системи органів виконавчої влади. Місцеві державні адміністрації є юридичними особами і в межах своїх повноважень здійснюють виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізують повноваження, делеговані їм відповідними радами. Склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих державних адміністрацій.

Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України на строк повноважень Президента України (статті 1, 4, 5, 8 Закону).

  Петро Андрушко, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, спеціально для “ЮВУ” 

Повний текст статті дивіться в “ЮВУ” №№ 24, 25-26 .