Розкриття бенефіціарів: повністю чи прозора корпоративна вуаль?
Перед розкриттям такої пікантної теми для бізнесу згадується вислів: “за кожним першим заробленим мільйоном ховається або злочин, або правопорушення”. Для України по хочеться-висловитися: іншому “за кожним першим заробленим мільйоном ховається або розкрадання державного майна, або зловживання службовим становищем”.
А й справді, як в Україні стають олігархами? Як державний службовець із заробітною платою в розмірі 3000 грн. може дозволити собі автомобіль преміум-класу? З метою знайти відповіді на поставлені питання і був прийнятий Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення кінцевих вигодонабувачів юридичних осіб та громадських діячів” (далі – Закон). Закон набув чинності 25 листопада 2014 року. Згідно з цим Законом всі юридичні особи, зареєстровані на території України, зобов’язані надати інформацію про кінцевих вигодонабувачів.
Слід зазначити, що метою прийняття Закону було створення прозорих структур ведення бізнесу і власності, запобігання та перешкоджання легалізації доходів, отриманих незаконним шляхом, зменшення рівня корупції і т. д. Чи були досягнуті поставлені цілі, чи все вдалося здійснити так, як планувалося? Так чи інакше, Закон був прийнятий і з того моменту пройшло вже півтора року. Результати практичного імплементування нововведень вимагають резюмування.
Закон мав неоднозначне сприйняття суспільством. Збиралися з цього приводу круглі столи, конференції, організовувалися дискусійні майданчики, адвокати та юристи писали критикують статті і т. д. Хтось виступав за прийняття цього Закону – з метою розкриття реальних власників юридичних осіб в Україні. Хтось виступав проти – з метою забезпечення персональної безпеки таких суб’єктів та збереження права на нерозголошення персональних даних. Проводилась активна роз’яснювальна робота як Мін’юстом України, так і юристами, адвокатами на предмет практичного застосування норм Закону та порядку розкриття кінцевих вигодонабувачів юридичних осіб та громадських діячів.
Однак незважаючи на проведену активну і масштабну роботу в напрямку розкриття структур і створення прозорого бізнесу, Закон був, є і буде номінальним, і ось чому.
Даний Закон має кілька суттєвих недоліків, які перешкоджають “піднесеному вуалі” з корпоративного сектора.
По-перше, Закон регламентує обов’язкове розкриття кінцевих вигодонабувачів юридичних осіб, зареєстрованих на території України. А як же бути з тими юридичними особами, які не в резиденції нашої держави, але фактично є власністю громадян України? Варто тільки згадати “панамський” скандал.
Ні для кого не секрет, що основна маса матеріального капіталу середнього і великого бізнесу України зосереджена за її межами. Більш того, вітчизняні групи компаній мають різнопланову структуру із застосуванням юрисдикцій інших країн.
Як правило, компанії нерезиденти – учасники юридичних осіб в Україні мають номінальних власників і директорів. І в даній ситуації дуже складно визначити і виявити реального кінцевого вигодонабувача.
Наприклад, товариство з обмеженою відповідальністю в Україні має учасника-нерезидента, інша юридична особа, зареєстрована в Республіці Кіпр. Власником компанії на Кіпрі є місцевий житель. Юридична особа – нерезидент подає реєстратору інформацію про бенефіціара, саме про місцевого жителя Республіки Кіпр.
По суті, юридична особа виконала вимоги законодавця, інформацію про кінцевий вигодонабувача подало, але залишається під питанням достовірність і повнота поданої інформації.
Також залишається відкритим питання з бізнесом на території інших країн, який ніяк не пов’язаний з Україною. Наприклад, сім’я пана Авакова володіє в Римі компанією Моцарелла ді Bufala, і таких прикладів значна кількість. Але чинне законодавство не передбачає зобов’язання розкривати інформацію власників та пов’язаних з ними осіб в Україні про свій бізнес і капіталі не в юрисдикції нашої держави. Варто припустити, що напевно закордонний бізнес купувався за українські гроші.
Таким чином, в Закон слід внести поправку і зобов’язати всіх фізичних та юридичних осіб розкривати інформацію про своїх володіннях і володіннях пов’язаних з ними осіб за межами території нашої країни. Однак народним депутатам Верховної Ради України не вигідно підставляти себе і своїх соратників, змушуючи розкрити те, про що так довго мовчали і приховували.
По-друге, Законом передбачена відповідальність за неподання або несвоєчасне подання відомостей про бенефіціарів реєстратору, а саме штраф в розмірі від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Крім того, Законом не передбачена відповідальність за подачу неправдивої інформації. І відсутність такої відповідальності дозволяє корпоративному сектору подавати інформацію про номінальних кінцевих вигодонабувачів, а не реальних бенефіціарів.
У разі майбутнього встановлення відповідальності за подачу недостовірної інформації про бенефіціарів законодавцю слід конкретно встановити суб’єкта, який буде залучатися до відповідальності, – особистість безпосередньо кінцевого вигодонабувача. Оскільки не завжди керівник юридичної особи знає інформацію про те, хто є бенефіціаром. Найчастіше інформацію реєстратору подають юристи, які апріорі не можуть володіти достовірними даними. Учасники юридичних осіб, з-акціонери за складних структурних схем груп компаній не завжди можуть до кінця розуміти, хто є кінцевим вигодонабувачем.
По-третє, ще однією проблемою і практичної недієздатністю Закону є відсутність механізму виявлення фізичних осіб – кінцевих вигодонабувачів юридичних осіб. На даний момент не існує процедури, як виявити такого суб’єкта, не створений орган, який був би уповноважений на вчинення таких дій. Однозначним залишається той факт, що бенефіціарні власники не поспішають про себе заявляти привселюдно. З огляду на прогалини чинного законодавства, реальні власники капіталів зловживають ними, ухиляються від розголошення інформації, що свідчить про актуальність створення механізму і наділення повноваженнями органів виконавчої влади щодо розшуку активів за кордоном і їх Власників в Україні.
По-четверте, залишається відкритим питання щодо підтвердження бенефіціарів власників, які здійснюють свою діяльність через довірчих осіб, трасти, торгові компанії, номінальних утримувачів та т. д. Фактично в Україні не існує легальних механізмів виявлення та доведення зв’язку фізичної особи – кінцевого вигодонабувача з номінальними власниками, що сприяє подальшому відмиванню коштів та ухилення від сплати податків.
Таким чином, слід зробити висновки, що за СВОЄЇ суті закон Став ЛИШЕ номінальним виконанням вимоги з одного України умов євроінтеграції. Мета Закону не досягнута. Реальні фізичні особи – кінцеві вигодонабувачі юридичних осіб залишилися “за кадром”. Законодавець задекларував благі наміри, при цьому залишивши лазівки для існування схем відмивання грошей, отриманих злочинним шляхом. Більш того, на законодавчому рівні відсутні механізми реального виявлення фізичних осіб – кінцевих вигодонабувачів юридичних осіб.
Все вищевикладене дає нам підстави підвести підсумок, що на сьогоднішній день реальність функціонування інституту розкриття бенефіціарів залежить від сумлінності корпоративного сектора. Покладати на чесність юридичних осіб не варто. Суб’єкти, які отримали свій дохід не внаслідок відмивання грошових коштів, отриманих злочинним шляхом, і так є в єдиному державному реєстрі. Суб’єкти, які бояться своєї розголосу, зі зрозумілих причин суспільству, мають легальні шляхи відходу від виконання Закону.
Світлана Мороз,
адвокат
