Реформа виконавчої служби: чергове фіаско … Пора робити висновки і вживати заходів!
Реформа органів виконавчої служби назрівала давно. Кількість виконуваних рішень суду в Україні на сьогоднішній день за статистичними даними Міністерства юстиції не перевищує 20-30%. Юристи і зовсім б’ють на сполох – їх цифри інші – не більше 4%.
У наприкінці 2015 року чиновники, в тому числі з Міністерства юстиції, заявили про ліквідацію Державної виконавчої служби України. (Постанова КМУ від 21.01.2015 № 17).
Те, що ГІСУ ліквідована вже зрозуміло, але що далі ?!
21 квітня поточного року ВРУ у другому читанні розглядала вже прийняті раніше за основу законопроекти №2506а «Про виконавче провадження» та №2507а «Про органи і осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів». Розглядала, але … так і не прийняла. Обидва проекти не набрали необхідних 226 голосів ( «за» висловилося лише 219 депутатів). Більш того, рішення про повернення до голосування за законопроекти також прийнято не було. Найбільш яскравим противником введення інституту приватних виконавців виступив лідер фракції Радикальної партії Олег Ляшко. Він заявив, що прийняття подібних законів «розв’яже руки колекторам», мовляв, тепер вони будуть чинити тиск на боржників законним чином, ставши приватними виконавцями.
Олександра Кужель (з партії «Батьківщина») також зазначила, що її політична сила не буде голосувати за такі законопроекти, однак вони готові запропонувати свої власні. Але про деталі власного проекту закону депутат не розповіла.
Відзначимо, що такі думки не поодинокі, інтернет переповнений обуреними коментарями експертів. Багато хто називає розглядаються законопроекти – «законом про легалізацію колекторів». Сказати, що такі звинувачення і застереження безпідставні можна. Ризик дійсно існує. Крім того, цілком допустимо, що великі фінансово-промислові групи також зможуть створювати свої “кишенькові” фірми, які згодом будуть займатися рейдерськими захопленнями під виглядом виконання судових рішень.
Однак міняти систему все ж потрібно. А на сьогодні ми залишилися з тим, з чим були, і проблеми виконання судових рішень як і раніше актуальні. Не можна не погодитися з зауваженнями Європейського суду з прав людини, який неодноразово підкреслював, що право на судовий захист є ілюзією, якщо держава не забезпечує реальне виконання судових рішень. В Україні ж потрібно пройти всі сім кіл пекла, щоб отримати бажане і справедливе судове рішення, а потім ще стільки ж, щоб його привели у виконання.
Яким повинен був бути інститут приватних виконавців відповідно до так і не прийнятими законопроектами
Відхилені проекти пропонували введення комбінованої системи виконання рішень, що об’єднує в собі роботу вдосконаленої служби державних виконавців і нового інституту приватних виконавців.
Ні в одному з нових проектів приватні виконавці так не були визнані представниками влади, а значить, і не мали б належних владних повноважень на вчинення тих чи інших дій. Однозначно, це положення потребує доопрацювання.
Відповідно до аналізуються документами, приватний виконавець отримував право приймати до виконання ті документи, місцем реалізації яких виступає населений пункт, в якому знаходиться його виконавчий округ (територія всієї України буде умовно поділена на такі округи). Закон зобов’язував би приватного виконавця до того, як він приступить до виконання своїх обов’язків, організувати свій офіс, забезпечити доступ до нього відвідувачів, збереження наданих клієнтами речей і документів та т. Д.
Також проектом було передбачено обов’язкове страхування відповідальності приватного виконавця. Мінімальна страхова сума повинна була скласти 1000 мінімальних зарплат.
За вчинення виконавчих дій приватному виконавцю, відповідно до законопроектами, повинно було належати винагороду, що складається з основного і додаткового. Основне – фіксована сума (для рішень немайнового характеру). Додаткове обчислювалося б у відсотках від суми або вартості майна, яке підлягає стягненню. Сума повинна була бути розрахована виконавцем протягом 3 днів і оголошена сторонам.
Про виконання рішення між виконавцем і стягувачем укладається угода. У ньому за погодженням може бути передбачений аванс і додаткову винагороду. Цікаво, що відшкодування додвитрат, а також допвознагражденіе повинні були стати тягарем стягувачів, і з боржника стягненню не підлягати.
Крім цього, обов’язковою умовою початку примусового виконання рішення було б введення оплати стягувачем авансового внеску в розмірі 2% від суми стягнення, але не більше 10 мінімальних зарплат, а по немайновим рішенням – 2 мінімальних зарплат. Тобто, наприклад, для стягнення з боржника 100 000 гривень (тобто, щоб виконавець приступив до роботи) стягувач мав би сплатити авансовий внесок в розмірі 2756 гривень (відштовхуючись від мінімальної зарплати в 1378 гривень). Якщо авансового внеску не вистачає на покриття витрат виконавця, стягувач мав би авансувати додаткові витрати (копіювання документів, залучення оцінювачів, експертів, перекладачів і т.д.).
На відміну від чинного закону, в новому пропонувалося стягувати 10-відсотковий виконавчий збір не від суми, яка підлягає стягненню, а від фактично стягненої. Такий стан допомогло б зробити процедуру більш справедливою і вигідною для стягувача, адже він платив би за реально виконану роботу.
Як бачимо, законопроекти містили чимало позитивних моментів, і все ж … Можливо, потрібно більш грунтовно проаналізувати міжнародний досвід і все ж прийняти закони, проте в більш пристосованому для України і вірному варіанті.
Інститут приватних виконавців (приставів) в інших державах: міжнародний досвід
У Франції, Нідерландах, Естонії, Люксембурзі, Словаччини, Італії, Польщі, Румунії, Латвії та Литві судові виконавці є приватними особами, які працюють на підставі ліцензії. Управління судовими виконавцями здійснюється за допомогою регіональних і національних палат (органів самоврядування).
У країнах Балтії приватні виконавці повністю замінили державних. У Грузії і в Казахстані змішана система, яку пропонують і нам.
У Франції виконавче провадження – сфера ведення не тільки виключно судових виконавців, а й прокурорів, командирів і офіцерів поліції. Одночасно з цим статус виконавця містить елементи незалежного практикуючого особи і державного службовця. До кандидатів у виконавці ставлять суворі вимоги: вища юридична освіта, успішне проходження стажування в конторі судового виконавця (2 роки), здача державного кваліфікаційного іспиту.
У функції виконавця входить: вручення повісток; виконання судових рішень від імені держави, в тому числі за допомогою державного примусу; складання проектів документів, протоколів, які мають значення доказів, надання юридичних консультацій і т.д. Кількість наданих послуг не обмежено, виконавець не має права відмовлятися від надання послуг. Примусовий виконавець також позбавлений права обирати клієнтів, оскільки він не є приватним юристом.
У Нідерландах судові виконавці діють приблизно на тих же засадах, що і у Франції. Вони мають право здійснювати практику по поверненню боргів за взаємною згодою сторін, давати правові консультації, виступати повіреними в суді. Однак тут приватний виконавець більше наближений до бізнес-структурам та в обов’язковому порядку повинен мати власний бізнес-план. Такий документ повинен містити положення про окупність роботи і витрат, перелік потенційних клієнтів і ін.
У Греції основними органами виконавчого провадження є ще і нотаріуси (клерк публічного аукціону), в функції яких входить виконання судових актів про стягнення грошових коштів.
У США виконавче провадження покладається на шерифів і їх заступників, почасти на Маршальську службу на федеральному рівні, на судових приставів – виконавців, а також на приватні юридичні агентства.
В основному, оплата роботи фахівця за кордоном – це або гонорар (оплачує стягувач), або гонорар і відсотки від стягненої фактично суми.
Якщо говорити про оплату праці приватних виконавців, то запропоновані в нових так і не прийнятих в Україні законопроектах, суми були набагато вищі за ті, що отримують виконавці сьогодні, але все ж далекі від тих сум, які отримують виконавці в інших державах. Проте, вони були цілком привабливими.
Наприклад, в Німеччині фіксована місячна ставка винагороди виконавця досягає максимум 3 000 євро. Деякі з послуг, що надаються компенсуються на суму близько 400 євро. Також виконавцю компенсуються витрати на проїзд, канцелярські витрати тощо.
У більшості країн, зокрема в Молдові, Латвії, Нідерландах, Болгарії та інших, розмір гонорару і тарифи оплати праці виконавця встановлюються законодавчо або в окремих нормативних актах і не можуть перевищувати встановлених розмірів.
В Естонії встановлені тарифи для різних виконавчих дій: за порушення виконавчого провадження; за фактичне стягнення; за додаткові виконавчі дії, наприклад, арешт рухомого майна – 0,5%, продаж під контролем виконавця – 1%, продаж на аукціоні – 3%.
У Франції сума гонорару виконавця може встановлюватися довільно – в договорі, а може – на підставі закону.
Потрібно відзначити, що розглянуті іноземні системи виконання покарання дійсно ефективні, але і тут не без проблем. Говорити про 100% -ве виконання рішень суду не доводиться ні в одній країні світу. Наприклад, в дружній нам Латвії відсоток виконання рішень суду становить трохи більше 50%.
Проте, досліджуючи досвід іноземних держав, Україна повинна взяти орієнтир на країни СНД – і інші пострадянські країни. Там реформа виконавчої системи пройшла порівняно недавно, та й традиції, менталітет і правові звичаї цих країн нам дуже близькі. А тому їх досвід стане цінним підставою для вдосконалення власної системи.
Введення приватних виконавців могло б стати дієвим інструментом в системі виконання судових рішень. Однак найімовірніше, страхи політиків виправдані, і нова система буде спочатку активно «штурмувати» колекторами, які також зареєструють пару-трійку своїх співробітників як приватних виконавців. Але це питання, на нашу думку, абсолютно вирішуємо. Досить створити спеціальний контролюючий орган, який би супроводжував діяльність виконавців. Він може бути створений, як при Міністерстві юстиції, так і окремо. У його завдання входила б перевірка компетентності та законності діяльності виконавців, застосування дисциплінарної відповідальності, співпраця з правоохоронними органами в частині виявлення фактів зловживання повноваженнями.
Великі фінансово-промислові групи також можуть спробувати створювати свої “кишенькові” фірми, які будуть займатися рейдерськими захопленнями під виглядом виконання судових рішень. Тим часом і це можна тримати під контролем.
Не варто побоюватися нововведення, тому як новий інститут допоможе поліпшити робочий процес в цілому. Дане нововведення можна порівняти з введенням приватного нотаріату – спочатку виникало багато питань, але в підсумку стало зрозуміло, що це допомогло прискорити роботу і якість її виконання.
І в той час спостерігалися спроби зловживань новими повноваженнями, проведення незаконних операцій та інше, але поступово це відійшло в минуле. Такий розвиток подій цілком природно і закономірно. З інститутом приватних виконавців сталося б те ж саме. Через якихось 5-7 років всі проблеми пішли б в минуле, а Україна б піднялася ще на одну сходинку вище у своєму демократичному і правовому розвитку.
Крім того, додамо, що Україна зацікавлена ​​в ухваленні подібних законів і не тільки через необхідність реформування Державної виконавчої служби. Справа в тому, що це пряма вимога Міжнародного валютного фонду. Прийнявши законопроект, Україна стане більш привабливою для іноземних інвесторів, абсолютно не вірять в систему правосуддя та виконання рішень суду в Україні сьогодні. Закони також дозволять змінити позицію України в рейтингу легкості ведення бізнесу від Світового банку Doing Business на більш високу.
Таким чином, як би не чинили опір окремі парламентарії змін, час диктує свої правила. Інститут приватних виконавців для України – не можливість поліпшити систему, а необхідна умова її поліпшення.
Микола Сюткін, керуючий партнер АО «АК« Сюткін і партнери »