Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», (далі – Закон про банкрутство), та Господарський процесуальний кодекс України, (далі – ГПК) неоднозначно і різними поняттями називають учасників провадження у справах про банкрутство та учасників судового процесу у справах позовного провадження. Пов’язано це з тим, що господарський суд під час провадження у справах про банкрутство керується процесуальним Законом (ст. 4-1 ГПК), в який вплетено норми особливого процесуального порядку «просування справи вперед» (стадій, процедур) та норми матеріального права, які потребують індивідуальної реалізації під час розгляду справи про банкрутство, вимагаючи таких алгоритмів судової діяльності, яких немає у позовному провадженні.

Законодавець, назвавши сторони та інших учасників провадження відмінно від їх найменувань у ГПК, не визначив обсяг їх процесуальних прав та обов’язків, порядку їх набуття та припинення тощо. Наразі, виникає питання, чи є стороною у справі кредитори у справах спрощених процедур провадження (ст. 51, ст. 52 Закону про банкрутство), які не подають своїх заяв з грошовими вимогами до господарського суду, а надають свої претензії і вимоги ліквідаторові? Чи виникають процесуальні права сторони у кредитора, який не звертався до господарського суду з вимогами до боржника? Можливо зазначені кредитори користуються іншими правами, відмінними від прав сторони, наприклад, третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, або інших?

Питання процесуальних прав кредиторів постійно досліджуються та обговорюються вченими та практиками Поляковим Б.М., Джунем В.В., Вечірко І.О. та іншими, але проблеми застосування законодавства про банкрутство залишаються в судовій практиці та потребують подальшої розробки.

 Теоретико-правові засади набуття процесуальних прав

Процесуальний статус учасників провадження, обсяг їх процесуальних прав і обов’язків можна визначити лише шляхом системного тлумачення норм Закону про банкрутство та ГПК України.

Для наукового дослідження цих питань необхідно спочатку розмежувати поняття «провадження» у справах про банкрутство та «судовий процес» у справах про банкрутство і у справах позовного провадження, визначивши їх обсяг та зміст, загальні та відмінні риси, порядок набуття статусу і прав.

Інститут права неплатоспроможності належить до господарського права, предметом його правового регулювання є правовідносини з організації та здійснення (управління) господарською діяльністю та майном боржника, а її учасники є суб’єктами господарювання. Оскільки вказані правовідносини виникають та існують лише в межах порушеного провадження у справі про банкрутство, то суб’єкти цих відносин отримують ще й статус учасника провадження.

У структурі предмета правового регулювання Закону  про банкрутство основними суб’єктами правовідносин неспроможності та банкрутства визначено кредитора (кредиторів) та боржника (банкрута), а також представника комітету кредиторів, які є сторонами у справі. Також учасниками провадження вважаються такі особи, як арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також інші та заінтересовані особи.

Хто ж такий кредитор? Кредитор – це не нове поняття для цивільного та господарського права. Воно виникло задовго до його законодавчого визначення. Кредитором називається сторона у зобов’язанні, яка має право вимагати від зобов’язаної сторони, яка вважається боржником, вчинити на свою користь другою (управненою) стороною певної дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (ст.ст. 509-510 ЦК, ч. 2 ст. 175, ст. 210 ГК).

Під наведене визначення поняття «кредитора» підпадають особи, які набувають процесуального статусу у господарському процесі. Так, у справі позовного провадження позивач, як сторона у справі, завжди є кредитором. У справі про банкрутство заявник грошових вимог (управнена сторона) називається так само, як в цивільному праві, – кредитором і користується усіма правами, що передбачені положеннями ГПК для позивача. Як бачимо, позивач і кредитор з точки зору процесуального права – це одна й та сама особа, яка була стороною у зобов’язанні та яка заявляє через господарський суд цивільно-правову вимогу (позов) до боржника про стягнення суми боргу (про захист кредиту).

Однак обсяг прав сторони у справі про банкрутство набагато більший, ніж у сторони позовного провадження.

Кредитор як сторона у справі про банкрутство зберігає не лише цивільно-правову назву свого статусу, але й отримує додаткові цивільні, господарсько-правові та процесуальні права і повноваження, які передбачені Законом про банкрутство та ГПК, що характеризують його особливий правовий статус. При цьому обсяг прав є основною ознакою, яка відрізняє позивача і кредитора. Позивач, як правило, вимагає захисту окремого цивільного права шляхом примусового відібрання боргу від відповідача (боржника). Процесуальні права тут виступають як засіб захисту права (подання позову, отримання наказу). На відміну від цього, кредитор у справі про банкрутство претендує на відібрання від юридичної особи-боржника та передачі йому прав з управління майновими активами, трудовими ресурсами і розпорядження майном боржника для задоволення своїх грошових вимог. Отже, процесуальні права в неплатоспроможності слугують способом отримання управлінської влади над самим боржником.

Набуття статусу сторони у справі (позивача, кредитора)

Основною формою судового процесу за положеннями ГПК є позовне провадження, до учасників якого віднесено сторони (позивач та відповідач).

Процесуального статусу позивача (ст. 21 ГПК) набувають особи, що звернулися до господарського суду з позовом, який прийнято судом до провадження. Тобто, щоб отримати процесуальний статус сторони у справі позовного провадження, треба в установленому порядку подати позовну заяву до суду.

Так само, не всякий кредитор за цивільно-правовим зобов’язанням може стати стороною у справі про банкрутство. Стороною справи стає лише той кредитор, який в установленому Законом про банкрутство порядку подав заяву до господарського суду.

Як відомо, Закон про банкрутство передбачає декілька видів провадження: загальне, спеціальне та спрощене.

У загальному провадженні кредитори зобов’язані подати заяву з грошовими вимогами до суду в обов’язковому порядку. Тільки у разі звернення до суду вони становляться стороною у справі. Але той, хто не подав заяву у визначений строк, втрачає як право вимоги, так і можливість набуття статусу сторони у справі як кредитор.

У спрощених провадженнях кредитори не зобов’язані звертатися з заявами до суду, а мають право подати свої вимоги (претензії, заяви) ліквідатору, який їх розглядає, визнає та включає в реєстр вимог кредиторів. Такі вимоги не розглядаються судом, а реєстр вимог, що ведеться ліквідатором, не підлягає затвердженню судом. Щодо таких кредиторів виникає питання, чи є вони (кредитори) стороною у справі про банкрутство?

Виходячи із загального алгоритму набуття процесуального статусу сторони у справі, ми вважаємо, що ні. Статус кредитора набувається з господарських та цивільно-правових угод. Статус сторони у справі набувається на підставі активних дій кредитора з реалізації своїх прав на подачу позову до суду. Очевидно, законодавець у спрощених процедурах провадження у справах про банкрутство передбачає, що кредитор не подає заяву до суду, а подає її ліквідатору у формі претензії чи заяви з вимогами. Саме тому кредитор відсутнього боржника, наприклад, не стає стороною у справі, що він не вступає в процесуальні (що регулюються ГПК) правовідносини з іншими особами-учасниками провадження. Відомості про виявлених кредиторів та їх вимоги ліквідатор вказує у звіті, до якого додає обліковий документ, що називається реєстром вимог кредиторів та думку цих окремих кредиторів про можливість його затвердження. Таких кредиторів, як ми вважаємо, не потрібно викликати в засідання господарського суду при розгляді звіту ліквідатора у спрощених процедурах.

 Склад учасників судового процесу

Статус учасника судового процесу також набувається у встановленому ГПК порядку. До учасників судового процесу віднесено, крім сторін, третіх осіб, прокурора, інших осіб, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених цим Кодексом.

Статусу третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, може набути особа, яка вступає до вже порушеної справи, подавши позов до однієї або двох сторін. Про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу господарський суд виносить ухвалу, з моменту прийняття якої особа набуває статусу третьої особи.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача, або їх може бути залучено до участі у справі. Питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу. Ухвала є підставою для виникнення статусу третьої особи.

 Склад учасників провадження у справі про банкрутство

Закон про банкрутство не регулює порядок набуття статусу та обсяг процесуальних прав учасників судового процесу, що дає нам підстави стверджувати, що ці права набуваються в такому ж порядку і у спосіб, який визначений процесуальним Законом (ГПК).

Закон про банкрутство встановлює склад учасників провадження у справі про банкрутство. До учасників провадження відносяться: сторони, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство та інші.

Учасники провадження у справі про банкрутство та учасники судового процесу, при співставленні їх прав, обов’язків тощо – це особи, різні за своїм процесуальним положенням. Учасник провадження у справі про банкрутство, як ми визначили вище, може здійснити свої повноваження, не набуваючи процесуального статусу сторони чи третьої особи. Наприклад, у спрощеному провадженні кредитор, не звертаючись до суду, не отримує статусу сторони у справі, у той же час бере участь у провадженні, подаючи заяву ліквідаторові на включення до реєстру вимог, погашення вимог, припинення зобов’язання і списання боргу ліквідацією банкрута тощо.

Розмежування понять провадження і процесу

Провадження у справах про банкрутство – це комплекс процесуальних та процедурних дій, які мають різну правову природу, тісно взаємозв’язані та відбуваються у певній послідовності: судовий процес і господарські процедури. Провадженням, по-суті є порядок здійснення господарських процедур щодо боржника. Їх можна класифікувати на господарсько-правові та господарсько-процесуальні. Господарсько-правові процедури визначені нормами матеріального права, а саме ГК України, це: розпорядження майном, санація, мирова угода, ліквідація. У свою чергу Закон про банкрутство містить процедурні норми, які називаються судовими процедурами  (господарсько-процесуальні) – розпорядження майном, санації, мирової угоди, ліквідації.

Отже, сторони та інші особи, які причетні до процесу здійснення, наприклад, ліквідаційної процедури, не звертаючись до суду або не будучи залученими до участі у справі, стають учасниками провадження, не набуваючи статусу учасника судового процесу.

Зазначена особливість здійснення провадження у справі обумовлюється тим, що до боржника перш за все застосовується господарсько-правова процедура, яка відкривається та здійснюється на підставі ухвали суду, але реалізується безпосередньо в самому підприємстві-боржнику, тобто за межами зали судових засідань. Так, діяльність керуючого санацією з управління боржником не є процесуальною, а носить господарсько-правовий характер: оцінка фінансового становища боржника, встановлення нового правового режиму управління підприємством, зміну його структури виробництва тощо.

Судові ж процедури виражаються у процесуальній діяльності господарського суду та учасників судового процесу. Процесуальні дії сторін та інших учасників судового процесу вчиняються шляхом подачі заяв, клопотань, скарг, звітів тощо, які розглядаються в залі судового засідання, а результати їх розгляду оформлюються процесуально ухвалами і постановами господарського суду.

На нашу думку, подальші дослідження правового статусу учасників провадження у справах про банкрутство є вкрай необхідними. Від їх чіткого визначення і розуміння залежить порядок розгляду і просування справи про банкрутство, можливість правильної реалізації своїх правових можливостей сторонами і учасниками провадження та учасниками процесу.

Павло ПРИГУЗА,
кандидат юридичних наук,
суддя господарського суду
Херсонської області