Огляд судової практики

 Як перевірити повноваження підписувати договір

 Питання, що пов’язані з перевіркою компетенції особи, яка представляє інтереси суб’єкта господарської діяльності завжди були актуальними для судової практики. Відсутність у керівника необхідних повноважень при здійсненні певних юридичних дій, помилки при їх оформленні істотним чином впливають на вирішення судових спорів. Отже, виникає питання про те за якими саме документами сторони, а при виникненні спору й суд мають перевіряти компетенцію керівника.

Варто навести окремі положення ст.44 Закону України «Про нотаріат». При перевірці цивільної правоздатності та дієздатності юридичної особи нотаріус зобов’язаний ознайомитися з установчими документами, свідоцтвом про державну реєстрацію і витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і перевірити, чи відповідає нотаріальна дія, яка вчиняється, обсягу її цивільної правоздатності та дієздатності.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» до Єдиного державного реєстру включаються серед іншого і такі відомості: прізвище, ім’я, по батькові, дата обрання (призначення) та ідентифікаційні номери фізичних осіб – платників податків, які обираються (призначаються) до органу управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори; дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи.

Слід також звернути увагу на положення ст.18 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».

Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Донедавна саме у наведеному контексті розвивалась і судова практика.

 Останнім часом тут намітились певні зміни. Так, в рішенні господарського суду Запорізької області від 21.11.12 у справі №5009/1050/12 визначено дещо інші підходи до наведених проблем.

Під час розгляду справи, було встановлено, що рішенням зборів обмежено повноваження директора Товариства, а саме: встановлено заборону директору Товариства укладати (підписувати) договори та/або угоди про відступлення права вимоги від імені товариства. Отже, матеріалами справи доведено, що спірний договір про відступлення права вимоги укладений директором з перевищенням повноважень.

Суд зазначив, що заперечення відповідача з посиланням на те, що на час укладення спірного договору в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців були відсутні обмеження повноважень керівника підприємства не спростовують висновок суду. На думку суду, вирішальним в даному випадку є не те, чи дотримано позивачем вимог Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців” щодо внесення відповідних відомостей до єдиного державного реєстру, а фактична наявність обмежень повноважень директора згідно рішенню загальних зборів товариства. І про ці обмеження, враховуючи всі обставини укладення спірного правочину, його змісту та наслідків для сторін, відповідач повинен був знати.

Згідно ч. 3 ст. 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців”, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Відтак, відомості з Єдиного державного реєстру не є єдиним доказом підтвердження обсягу повноважень керівника юридичної особи.

Отримання Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не є доказом належної перевірки зацікавленою особою повноважень керівника контрагента.

 З такими висновками погодився і Вищий господарський суд України (далі – ВГСУ) в постанові від 9.04.2013.

ПАРАФУВАННЯ ДОГОВОРІВ ЯК ЗАХИСТ ВІД НЕДОБРОСОВІСНИХ КОНТРАГЕНТІВ

Ситуація, пов’язана з підписанням сторонами кожної сторінки договору (парафування) стала предметом розгляду в постанові ВГСУ від 30.01.2013 у справі №5006/12/191пд/2012.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що договір з боку відповідача був підписаний неповноважною особою. Такий висновок зроблено на підставі того, що підпис, розташований нижче розділу “реквізити сторін” з боку генерального директора не співпадає з підписами, які містяться на кожній сторінці спірного договору та додатковій угоді.

ВГСУ з такими висновками не погодився. Аналіз наведених норм свідчить про те, що підпис сторони (сторін) на правочині підтверджує лише форму правочину, в якій його вчинено — письмову, а відповідно, сам факт вчинення правочину юридичними особами підтверджується наявністю печатки на документі, вчиненому в письмовій формі.

Тому за наявності на договорі печатки юридичної особи – відповідача, посилання скаржника, як на підставу недійсності договору, на те, що з першого по сьомий лист в нижньому лівому куті договору листи підписані директором відповідача без наданих йому повноважень, а не безпосередньо генеральним директором є безпідставним. Як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, підписання договору його стороною слід вважати підпис уповноваженої особи цієї сторони, скріплений печаткою товариства, а не тієї чи іншої його частини.

Окрім того, матеріалами справи доведено виконання сторонами спірного договору, що свідчить про те, що відповідач своїми подальшими діями схвалив укладений з позивачем правочин.

Доводи скаржника про те, що у діючих міжнародних договорах, зокрема, в Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 року закріплено правило поведінки щодо підписання кожної сторінки договору між господарюючими суб’єктами – парафування, колегія суддів відхиляє, оскільки, по-перше, спірний договір не є договором купівлі-продажу, а по-друге, згідно статей 1, 4 названої Конвенції вона застосовуються до договорів купівлі-продажу товарів між сторонами, комерційні підприємства яких перебувають у різних державах, та регулює тільки укладення договорів купівлі-продажу та ті права й зобов’язання продавця і покупця, які випливають з такого договору. При цьому вона не стосується дійсності самого договору, чи яких-небудь його положень, чи будь-якого звичаю.

Таким чином, колегія суддів ВГСУ погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для визнання спірного договору недійсним, оскільки він узгоджується з вимогами чинного законодавства та не суперечить їм.

 ЗАСТОСУВАННЯ ДЕТЕКТОРА БРЕХНІ – СУД ПРОТИ

 Наявні перші спроби застосування комп’ютерного поліграфа (детектора брехні) у цивільних справах. Прикладом може слугувати ухвала Оболонського райсуду м.Києва від 12.06.2012.

 Суд розглянув заяву представника позивача про призначення психофізіологічної експертизи із застосуванням комп’ютерного поліграфа по справі про припинення права власності на частку в спільному майні, визнання незаконним набуття права власності та визнання права власності на квартиру. Позивач стверджував, що угода була укладена внаслідок помилки та обману з боку відповідачів. Відповідачі борг повертати відмовляються , як і відмовляються повертати частки квартири, за яку він сплатив.

 В судовому засіданні представник позивача заявила клопотання про призначення по справі психофізіологічної експертизи із застосуванням комп’ютерного поліграфа (детектора брехні) з посиланням на те, що в ході судового слідства у даній справі між сторонами виникли серйозні розбіжності і протиріччя у свідченнях учасників процесу. Поставити експертам питання стосовно правдивості тверджень сторін по справі, які надавалися в судових засіданнях безпосередньо. Серед запропонованих питань, зокрема, такі: чи правдиві твердження про те, що позивач після одруження придбав квартиру для проживання в ній з дружиною, чи правдиві твердження про те, що позивач придбав квартиру щоб проживати разом з батьками тощо.

Вислухавши думку сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд дійшов висновку, що клопотання не підлягає задоволенню, оскільки пояснення сторін не є доказом по справі, в разі якщо вони не були допитані в якості свідків. При розгляді даної справи сторони в якості свідків пояснення не надавали.

Таким чином, по наведеній справі суд відмовив у проведенні психофізіологічної експертизи із застосуванням комп’ютерного поліграфа (детектора брехні) через недоцільність дослідження таким чином пояснень, що не самі по собі можуть бути доказами у справі.

 Сергій Теньков