Цю статтю присвячено конкурсному праву. Нагадаємо, що в усьому світі під конкурсним правом розуміють систему спеціальних норм права, якими національні законодавства про банкрутство визначають умови і порядок участі кредиторів і боржника у конкурсі, об’єктом якого є організація і здійснення управління господарською діяльністю неплатоспроможного боржника у відповідних правових режимах (процедурах) або розпорядження майном банкрута у ліквідаційній процедурі.

Павло ПРИГУЗА,
кандидат юридичних наук
суддя господарського суду
Херсонської області

 В Україні поняття «конкурсне право» як найменування галузі спеціальних знань, галузі (підгалузі) права з тяжкістю пробиває собі місце в системі права, освітлює правову темряву, долаючи на своєму шляху догми та ломаючи стереотипи. Серед інших галузей права конкурсне право пробивається як новий саджанець на правовому полі. Він несе в економіку країни та в її право європейську культуру вирішення проблем неплатоспроможності. Основним садівником є Верховна Рада України, яка складається з величезної кількості «майстрів права», кожен з яких може в будь-який момент обрізати непотрібну гілочку чи, навпаки, прищепити «потрібну». Але на цьому полі є ще безліч інших трударів, які хочуть «привити» паростку конкурсного права свої гілочки та очікують отримати в майбутньому свої плоди, що потрібні конкретній групі людей. Насправді практика правотворення в Україні показує, що не багатьох людей цікавить ідея права, необхідність права як регулятора певних суспільних відносин у державі, встановлення єдиних норм і правил поведінки для всіх, рівність усіх суб’єктів права незалежно від форми власності (та осіб, які нею володіють у мільярдних розмірах) перед законом та судом тощо. Багато питань створення законів або внесення змін до законів вирішуються так само, як питання встановлення зимово-літнього часу в Україні.

В Україні, на жаль, давно ввійшли в обіг такі поняття, як «псевдосоціальні закони», «неналежна законотворча діяльність», «помилка законодавця» та інші.

Таким же чином одним помахом Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» далі – Закон про банкрутство) що (з натяжкою) мав суть європейського права ХХІ сторіччя, став середньовічним – кастовим, встановлюючи преференції як для окремих кредиторів, так і для боржників.

Філософія проблеми

Українська державність розбудовується, інтегруючись у світові економічні, соціальні та правові процеси. На цьому шляху українському правознавству потрібно створювати нову парадигму права – концептуальну модель праворозуміння, правотворення, правового регулювання, правозастосування тощо. Суттєве значення для просування у цьому напрямі має вивчення джерел права, його розуміння як глобального історичного явища, що виникло давно, існувало тисячоліття та буде існувати надалі, прагматично регулюючи реальні соціальні відносини з метою досягнення практичної користі для їх учасників та суспільства взагалі. Правове регулювання відносин неплатоспроможності в загальній системі права вимагає до себе більш зосередженої уваги, потребує врахування в Законі світових доктринальних здобутків теорії конкурсного права та конкурсного процесу. Інші підходи до правотворення спотворюють суть права, порушують принципи справедливості та чесності у кредитних і взагалі у цивільних відносинах, породжують зневіру у праві як суспільному регуляторі відносин.

Філософія права є невід’ємною частиною науки філософії та юридичної науки і провідним знанням про цінність права, яке неможливо пізнати без дослідження його проявів у фактах емпіричної дійсності. У своїй теоретичній частині філософія права дає розуміння суті права не лише для даного історичного періоду, для даної держави чи суспільної групи, вона виявляє постійне у змінюваному, виходячи з позитивного регулювання відносин. Суть права неплатоспроможності для кредитора – захист кредиту за рахунок усього майна боржника. Суть права неплатоспроможності для боржника – захист від кредиторів шляхом накладення мораторію на примусове стягнення та надання можливості відробити борг. Основна мета – захист кредиту та принципів кредитування (читай – інвестицій та інвестування), як основи ринкової економіки.

Анатомія проблеми

Історія права неспроможності та банкрутства, а також процесуального права, що регулює порядок провадження у цій категорії господарських справ в Україні як самостійній і незалежній державі, бере свій початок з 1992 року із прийняттям Закону України «Про банкрутство». Таким чином, вказаний інститут права на території України був відроджений у законодавстві після більш ніж семидесятирічної перерви та став об’єктом практичної діяльності і наукових досліджень у юридичній науці та інших галузях знань.

Даний Закон був першим актом законодавства, що регулював наслідки неспроможності або банкрутства суб’єктів господарювання в Україні. Закон містив деякі загальні положення конкуренції інтересів боржника і кредиторів та у комплексі з нормами ГПК України створював умови для становлення нової форми процесуальної і наглядової діяльності господарського суду в Україні, які, як ми вважаємо, були позитивними та доктринальними для розвитку конкурсного права.

По-перше, Законом встановлювався судовий контроль над неплатоспроможною юридичною особою та вводилась процедура вирішення проблеми банкрутства. По-друге, була визначена черговість погашення вимог кредиторів, які брали участь у конкурсі. Поза конкурсом (за визначенням у ст.21 Закону – «передусім») покривалися витрати ліквідаційної процедури, задовольнялися вимоги кредиторів, що забезпечені заставою. Інші вимоги задовольнялися в порядку черговості. По-третє, на практиці було реалізовано мету конкурсного процесу щодо справедливого розподілення активів боржника, вимоги кожної наступної черги задовольнялися після повного задоволення вимог попередньої. У разі недостатності майна для повного задоволення всіх вимог однієї черги претензії задовольнялися пропорційно належній кожному кредиторові сумі. По-четверте, законодавець впровадив принцип погашення боргів (припинення зобов’язання). Така доктрина права є класичною у світі. У той же час, проявлялась її однобокість, що називають прокредиторською моделлю, яка не захищає прав боржника від кредиторів.

Українські вчені та практики (Д.М. Притика, Б.М. Поляков, В.В. Джунь та інші) підкреслювали, що Закон 1992 року містив положення, що шкодили суб’єктам господарювання-боржникам, негативно впливали на економіку та, на їх думку, стали причиною погіршення економічного розвитку України. Цілком погоджуючись з таким висновком, вважаємо, що інноваційний розвиток країни неможливий без становлення в Україні ефективного Закону, що регулює проблеми неплатоспроможності, оскільки він є одним із правових інструментів захисту кредиту як інвестиції та суттєво впливає на інвестиційний клімат всередині держави однаково як для внутрішнього інвестора, так і для іноземного.

У новій редакції Закон про банкрутство було введено в дію з 01.01.2000 року. Цей Закон більшою мірою врахував досвід правозастосування інституту банкрутства в Україні та світі. Він наповнений новими положеннями та поняттями, які надають йому нового змісту.

Головна ідея (доктрина права) цього Закону полягає у наступному:

• закріплення конкурсу як методу правового регулювання відносин неплатоспроможності шляхом зіткнення інтересів боржника і кредиторів (сторін) та інших учасників провадження;
• виключне право боржника та конкурсного кредитора, вимоги якого не забезпечено заставою майна боржника та є безспірними, ініціювати порушення справи про банкрутство;
• контроль за діяльністю боржника з боку конкурсних кредиторів, право голосу конкурсного кредитора пропорційно сумі вимог, рівність усіх конкурсних кредиторів в правах щодо об’єкта конкурсу;
• перехід права на управління неплатоспроможною юридичною особою боржника і права розпорядження його майном до комітету кредиторів, який утворюється із конкурсних кредиторів;
• збереження господарюючого (діючого) суб’єкта шляхом застосування до нього спеціальних відновлювальних (реабілітаційних) процедур (розпорядження майном, санація, мирова угода);
• ліквідація боржника у випадку нездатності відновлення його платоспроможності через прийняття «Іменем України» постанови про визнання його банкрутом;
• включення всіх активів банкрута до ліквідаційної маси та їх продаж;
• справедливий розподіл залишків активів банкрута, що забезпечується черговістю та пропорційністю задоволення вимог;
• особливий статус заставних кредиторів, що забезпечує їм першочергове задоволення забезпечених заставою вимог;
• заборона забезпеченому кредиторові ініціювати порушення справи про банкрутство.

У такому вигляді за формою і змістом, як ми вважаємо, Закон про банкрутство став одним з найсучасніших актів законодавства у світі, який відкрив в Україні нову підгалузь господарського права або, як висловився відомий правознавець В.Ф. Опришко – комплексний суперінститут права України.    

Закон передбачає й інші суттєві положення, які мають істотне значення для регулювання його предмета, наприклад: спеціальний порядок провадження щодо окремих категорій боржників; спрощена ліквідація банкрута, що припинив свою підприємницьку діяльність (боржник, що знаходиться в процедурі ліквідації, відсутній боржник); визнання недійсними угод боржника, що завдали шкоди боржникові та кредиторам з поверненням майна до конкурсної або ліквідаційної маси, тощо. Але ми навмисно визначили вище лише десять доктринальних положень, подібно десяти заповідей, на яких мають ґрунтуватися й формулюватися інші положення і принципи, що зберігають і розвивають основну ідею права, слугують його теоретичною основою.

У подальшому український законодавець у межах вказаної доктрини права вдосконалив інститут неплатоспроможності. Так, з 01.01.2004 року набув чинності Господарський кодекс України, розділ 23 якого «Визнання суб’єкта підприємництва банкрутом» (ст.ст. 209-215) стосується загальних питань регулювання банкрутства. Цією главою визначено основні положення щодо господарсько-правових інститутів, які регулюють правовідносини неплатоспроможних суб’єктів господарювання, нормативно закріплено поняття неспроможності та банкрутства і їх субінститутів (розпорядження майном, санація, мирова угода, ліквідація), які повинні застосовуватися щодо боржника при здійсненні провадження у справах про банкрутство.

Але парламентарі з 2000 року внесли чимало змін і доповнень до Закону про банкрутство, часто, можливо, не розуміючи, що роблять.

Ми не будемо акцентувати увагу на таких змінах Закону про банкрутство, що суперечать Конвенції з прав людини та Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»: введення присічних строків для конкурсних кредиторів, що обмежують доступ до суду; встановлення правила про погашення вимог конкурсного кредитора, який не подав заяву до суду в 30-денний строк, та інші, оскільки вони хоча й позбавляють особу конкурсного кредитора права на власність без пояснення розумної суспільної мети, але вже «вписалися» в доктрину права, не зламавши її суті.

Ми зупинемося на останніх змінах до Закону про банкрутство, які набрали чинності 22.09.2011 року.

Так, Верховна Рада України прийняла Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг». Із самої назви Закону зрозуміло, хто є його дійсним ініціатором. Цим Законом був змінений та доповнений Закон про банкрутство такими основними положеннями.

1. Змінено визначення поняття «конкурсний кредитор» на таке: «Конкурсні кредитори – кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство». З поняття конкурсного кредитора виключено слова «вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника».

Складається враження, що автори хотіли зрівняти в правах незабезпечених та забезпечених кредиторів.

Цією зміною поняття «конкурсний кредитор» відбулася спроба зламати систему права неплатоспроможності. Конкурсне право та конкурсний процес зародився та існує як система норм права, що встановлюють правила захисту чесних, довірливих кредиторів, вимоги яких є незабезпеченими. Теоретично саме їх права та інтереси стикаються після порушення справи про банкрутство в пошуках засобів задоволення кредиту, який вони надали боржникові. Своєрідною «заставою» для таких кредиторів є юридична особа-боржник як суб’єкт права, право управління нею та право розпорядження усіма її активами, що використовуються юридичною особою в господарюванні та є вільними від застави.

Теги: