Цікавим є той факт, що законодавством України взагалі не врегульовано переведення нежилого фонду у жилий. В порівняльному аспекті доцільно згадати  ч. 3 ст. 9 Закону РФ “Об основах федеральной жилищной политики” від 24 грудня 1992 р.: громадяни, які мають у власності жилі будівлі, що розміщені на садових та дачних земельних ділянках і відповідають вимогам нормативів щодо жилих приміщень, можуть переоформити їх в якості жилих будинків  і садиби на праві приватної власності. Тобто за фізичною особою закріплюється право переведення приміщення, що de facto є житловим, а de jure є нежитловим в категорію житлового. По-третє, різний порядок проведення оперативно-розшукових заходів у приміщенні, що є житловим і не є таким. Право на недоторканність житла покликане забезпечувати свободу особи від незаконних вторгнень у сферу її особистого життя і гарантується особі незалежно від того, є вона громадянином України, іноземцем чи особою без громадянства. Недоторканність житла передбачає недопустимість проникнення будь-яких суб’єктів до житла без згоди осіб, які в ньому проживають. Слід зазначити, що в даному випадку поняття “житло” охоплює хоча і широке коло об’єктів (кімната, квартира, житловий будинок, усі допоміжні приміщення і будівлі, якими особа користується у своєму повсякденному житті), але не будь-яке приміщення. При цьому недоторканність житла поширюється не тільки на місце постійного проживання особи, а й на місця її тимчасового мешкання в готелях, санаторіях, будинках відпочинку тощо. Вчинення дій, спрямованих на проникнення до житла особи, яка в ньому проживає, чи до іншого її володіння (гараж, господарські будівлі тощо), або незаконне проведення огляду чи обшуку житла чи вказаних будівель, незаконне виселення або вчинення інших дій, що порушують недоторканність житла особи, є злочином, передбаченим ст. 162 Кримінального кодексу України. Одночасно, за наявності законної підстави можна увійти в житло проти волі осіб, які проживають у ньому. Єдиною законною підставою для цього, відповідно до ч. 2 ст. 30 Конституції України, є вмотивоване рішення суду. Відповідно до ст. 177 Кримінально-процесуального кодексу України обшук житла чи іншого володіння особи, за винятком невідкладних випадків, проводиться лише за вмотивованою постановою судді. В національному законодавстві існує декілька підходів до визначення поняття “житло”. Відповідно до ст. 4 Житлового кодексу УРСР житловий фонд охоплює сукупність жилих будинків і жилих приміщень на всій території України, що визнані у встановленому порядку житлом, придатним для проживання громадян незалежно від форми власності. Ст. 50 ЖК УРСР передбачає, що жиле приміщення, що надається громадянам для проживання, має бути благоустроєним стосовно до умов даного населеного пункту, відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам. За змістом житлового права не визнаються житлом приміщення, не призначені та не пристосовані для постійного чи тимчасового проживання (відокремлені від жилих будівель – погреби, гаражі, інші будівлі господарського призначення). Ч. 2 ст. 15 ЖК РФ містить схожу норму: жилим приміщенням визнається ізольоване приміщення, яке є нерухомим майном і придатне для постійного проживання громадян (відповідає встановленим санітарним та технічним правилам та нормам, іншим вимогам законодавства). Згідно п. 7 ст. 1 Проекту Житлового кодексу України від 30.03.2009 р. № 2307-1 (автори законодавчої ініціативи Ю.Тимошенко) житлове приміщення – приміщення, призначене для постійного і переважного проживання (квартира, кімната). Тобто діюче українське, російське житлове законодавство та проект ЖК України містять вузьке розуміння поняття “житло”, що відмінне від європейського підходу. Цивільно-правове розуміння поняття житла закріплено в ст. 379 Цивільного кодексу України: житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них. Кримінальне законодавство дещо ширше тлумачить поняття “житло” у порівнянні з цивільним та житловим нормативно-правовим матеріалом. З цього приводу слід згадати Постанову Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 року № 12;”Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності”. Житло – це приміщення, яке призначене для постійного чи тимчасового проживання людей (приватний будинок, квартира, кімната в готелі, дача, садовий будинок тощо), а також ті його складові частини, які використовуються для відпочинку, зберігання майна або задоволення інших потреб людини (балкони, веранди, комори тощо). Не можуть визнаватися житлом приміщення, не призначені і не пристосовані для постійного чи тимчасового проживання (відокремлені від жилих будівель погреби, гаражі, інші будівлі господарського призначення). Отже, під житлом у значенні, що використовується у статтях 177, 178 КПК, п. 7 ч. 1 ст. 8 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”, треба розуміти: 1) особистий будинок з усіма приміщеннями, які призначені для постійного чи тимчасового проживання в них, а також ті приміщення, які хоча й не призначені для постійного чи тимчасового проживання в них, але є складовою будинку; 2) будь-яке житлове приміщення, незалежно від форми власності, яке належить до житлового фонду і використовується для постійного або тимчасового проживання (будинок, квартира в будинку будь-якої форми власності, окрема кімната в квартирі тощо); 3) будь-яке інше приміщення або забудова, які не належать до житлового фонду, але пристосовані для тимчасового проживання (дача, садовий будинок тощо). Судова практика визнає житлом купе провідника, каюту члена команди морського чи річкового судна, будівельний вагончик, збірний будинок та іншу тимчасову споруду, яка спеціально пристосована і використовується для тривалого проживання людей. Згідно з вимогами ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 р. “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини;як джерело права. Згідно ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод “Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції”. Щодо практики Європейського суду з прав людини поняття “житло” у п. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 р.) охоплює не лише житло фізичних осіб. Воно може поширюватися на офісні приміщення, які належать фізичним особам, а також офіси юридичних осіб, їх філій та інші приміщення. Слід звернути увагу на те, що поняття “житло” в сенсі ст. 8 Конвенці означає швидше “домівка” і тлумачиться доволі широко. Ним охоплюються: – місце, облаштоване особою як її дім, навіть якщо його заснування не відповідало чинному законодавству (наприклад, традиційне циганське шатро, див рішення у справі “Баклі проти Сполученого Королівства”(Case of Backley v. the United Kingdom) від 25 вересня 1996 р., Заява № 20348/92, п. 53); – місце, куди особа має намір повернутися чи де було її постійне помешкання (рішення у справі “Гіллоу проти Сполученого Королівства” (Case of Gillow v. the United Kingdom) від 24 листопада 1986 р., серія А, № 109, п. 46); – житло, яке має статус “службового” (справа “Новоселецький проти України”; (Case of Novoseleskiy vUkraine) від 22 лютого 2005 року, Заява № 47148/99); – власність, яку особа щороку займає певний проміжок часу; – приміщення, пов’язані з професійною діяльністю (офіси) адвоката (рішення у справі Німітц проти Німеччини (Case of Niemietz v. Germany) від 16 грудня 1992 р., Серія А, № 251-В, п. 29; “Смірнов проти Росії” (Case of Smirnov v. Russia) від 7 червня 2007 р., Заява № 71362/01) чи нотаріуса (рішення у справі “Пантелеєнко проти України” (Case of Panteleyenko v. Ukraine) dsl 29 xthdyz 2006 р., Заява № 11901/02); – офісні приміщення (рішення у справі “Бук проти Німеччини” (Case of Buck v. Germany) від 28 квітня 2005 р., Заява № 41604/98; рішення у справі “Ромен і Шміт проти Люксембургу” від 25 лютого 2003 р.); – складські приміщення (рішення у справі “Товариство “Колас Ест” та інші проти Франції” (Case of Societe Colas Est and Others v. France) від 16 квітня 2002 р., Заява № 37971/97). Що стосується слова “житло” (“home” в англійському тексті), Європейський Суд з прав людини відмічає, що в деяких державах-учасницях, а саме в Німеччині, воно поширюється на службові приміщення. Більш того, таке тлумачення повністю співзвучно французькому варіанту тексту, оскільки слово “domicile” має навіть більш широке значення, ніж “home”, і може поширюватись на діловий офіс типу адвокатського. Не завжди можна провести чітке розмежування також і тому, що вести діяльність, яка належить до професійної чи ділової, можна з таким же успіхом зі свого місця проживання і, навпаки, можна займатися справам, які не стосуються професійної сфери, в офісі чи комерційних службових приміщеннях.  Вузьке тлумачення слів “home” і “domicile” ;може призвести до такої ж нерівності як вузьке розуміння “особистого життя” (п. 30 Рішення Німітц проти Німеччини) На підставі викладеного можна зробити такі висновки: 1. Поняття “житло”, що використовується в ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;тлумачиться Європейським судом з прав людини набагато ширше, ніж місце для проживання фізичної особи: включаються також самочинне будівництво, офісні приміщення, складські приміщення, місця для тимчасового перебування. 2. Ані сучасне російське житлове законодавство, ані проект ЖК України ще не сприйняли європейського розуміння поняття “житло”.