Прийнятий 13 квітня 2012 року новий Кримінальний процесуальний кодекс України кардинально змінює характер кримінального провадження. Нинішній кримінальний процес визначається як змішаний з яскраво вираженим обвинувальним спрямуванням. Порівнюючи чинний та новий КПК України, в першу чергу необхідно звернути увагу на змагальність у кримінальному провадженні, яку закріплює останній.

Коли дозвіл суду не потрібен

Відтепер сторона захисту, потерпілий матимуть можливість здійснювати збирання доказів шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів. Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 243 КПК України, сторона захисту має право самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення експертизи, у тому числі обов’язкової.

Розширення процесуальних повноважень сторони захисту у кримінальному провадженні покладає на органи досудового розслідування додаткові обов’язки з реалізації прав підозрюваного, обвинуваченого. У зв’язку з цим, новим КПК України закріплені також зміни і стосовно організації роботи самих органів досудового розслідування та їх взаємодії з іншими підрозділами і службами в межах реалізації завдань кримінального провадження.

Також у КПК знайшли відображення положення щодо участі громадськості у процесі виявлення та розслідування кримінальних правопорушень. Так, наприклад, законодавець у ст. 207 закріплює право кожного громадянина України затримати особу, яка порушує норми Закону. Однак, зважаючи на те, що свобода людини поставлена під охорону Конституції України та законів України, рішення про затримання особи приймається судом. Серед випадків з цього правила законодавець визначає затримання особи при вчиненні або замаху на вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення або під час безперервного переслідування особи. За таких обставин дозвіл суду не потрібен.

Правова основа взаємодії

Звичайно, що під час проведення затримання громадянином правопорушника існує ризик заподіяння шкоди здоров’ю, а інколи і життю. Тому, перш за все, особа, яка має намір затримати правопорушника, повинна врахувати обґрунтованість ризику та свої фізичні можливості. Про це слід пам’ятати, виконуючи свій громадський обов’язок, який відтепер закріплено у КПК.

Законодавець наголошує, що кожен, хто затримав особу, зобов’язаний негайно доставити її до правоохоронного органу або негайно повідомити уповноважену службову особу про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення. Адже обов’язок притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення законодавцем покладено виключно на правоохоронні органи.

Окрім взаємодії органу досудового розслідування з громадськістю, у кримінальному провадженні необхідна також і внутрішня процесуальна взаємодія – з іншими службами та підрозділами МВС.

Відповідно до ст. 38 КПК України законодавець закріплює саму процедуру взаємодії органу досудового розслідування зі співробітниками інших підрозділів.

Слід відзначити, що правову основу взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами внутрішніх справ становлять Конституція України, Кримінальний та Кримінальний процесуальний кодекси України, закони України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, рішення Конституційного Суду України, міжнародні договори, згода на обов’язковість яких дана Верховною Радою України, і нормативно­правові акти Міністерства внутрішніх справ України з питань організації взаємодії між органами та підрозділами внутрішніх справ при попередженні, виявленні й розслідуванні кримінальних правопорушень.

Принципи взаємодії

Питанню процесуальної взаємодії нині приділяється дуже багато уваги у МВС України. Так, з метою реалізації прикінцевих положень нового КПК України приведено у відповідність до його положень накази МВС, що стосуються організації роботи з виявлення та розслідування кримінальних правопорушень, в т.ч. і стосовно питань процесуальної взаємодії – наказ МВС України від 14.08.2012 № 700 «Про організацію взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами внутрішніх справ у попередженні, виявленні та розслідуванні кримінальних правопорушень».

Варто звернути увагу, що ефективність такої взаємодії багато в чому залежить від обрання форми взаємодії, її відповідності законодавчим нормам та відомчим нормативно­правовим актам з урахуванням рекомендацій кримінальної процесуальної та криміналістичної теорії і практики.

Процесуальна взаємодія в органах внутрішніх справ спрямована на виконання завдань кримінального провадження, зокрема: попередження, виявлення і розслідування кримінальних правопорушень, притягнення до встановленої законодавством відповідальності осіб, що їх учинили, відшкодування завданої кримінальними правопорушеннями шкоди, відновлення порушених прав та інтересів громадян і юридичних осіб.

При цьому, у кожному своєму рішенні працівники органів внутрішніх справ повин­ні неухильно дотримуватись норм закону та керуватися визначеними на законодавчому та підзаконному рівнях принципами взаємодії, а саме:

1. Відповідальність слідчого за швидке, повне та неупереджене розслідування кримінальних правопорушень, його самостійність у процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється.

2. Використання методик, наукових і технічних досягнень у попередженні, виявленні та розслідуванні кримінальних правопорушень.

3. Оптимальне використання наявних можливостей слідчих і оперативних підрозділів у попередженні, виявленні та розслідуванні кримінальних правопорушень.

4. Дотримання загальних засад кримінального провадження.

5. Забезпечення нерозголошення даних досудового розслідування.

Позитивні аспекти

Одним із них є закріплення новим КПК України розширення повноважень слідчих підрозділів у контексті їх взаємодії з оперативними працівниками. Окрім доручень на проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам, слідчий вправі самостійно проводити негласні слідчі дії.

Ці нововведення стали результатом аналізу випадків неефективного проведення досудового розслідування за попередні роки. У зв’язку з цим варто зауважити, що на початок 2012 року у провадженні слідчих підрозділів органів внутрішніх справ перебувало 808 злочинів, за вчинення яких з моменту пред’явлення обвинувачення пройшло більше двох місяців, а рішення у провадженні не прийнято (без продовження строків розслідування).

Серед основних причин, які впливають на ефективність взаємодії під час досудового розслідування кримінальних правопорушень, варто виокремити: несвоєчасне і неповне інформування слідчого про результати проведення оперативно­розшукових заходів, проведення слідчих дій оперативним працівником без доручення слідчого, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа, тривалий термін досудового розслідування та ін.

Враховуючи викладене, вважається, що ідея закріплення права слідчого щодо можливого самостійного проведення негласних слідчих (розшукових) дій є вірною. Слідчий, орієнтуючись в матеріалах досудового розслідування, які зібрав самостійно, чітко знає мету, що будуть переслідувати в майбутньому проведені ним негласні слідчі (розшукові) дії, а також, які докази необхідно отримати за їх результатами. За таких умов швидше встановлюватиметься істина у кримінальному провадженні, а порушенні права та свободи громадян України будуть відновлені значно раніше.

Ще одним позитивним аспектом на користь самостійного проведення негласних слідчих (розшукових) дій є той факт, що це сприятиме процесуальній економії, оскільки слідчому в деяких випадках не потрібно буде давати доручення оперативним підрозділам, чекати на його розгляд та результати проведення.

Разом із громадськістю

Важливу роль у процесі взаємодії органів досудового розслідування з іншими співробітниками органів внутрішніх справ відіграє управлінський вплив начальника підрозділу органу внутрішніх справ та керівника органу досудового розслідування. Так, при формуванні слідчо­оперативних груп керівником підрозділу, окрім кваліфікації працівників, необхідно враховувати і психологічну сумісність суб’єктів, що плануються на включення в слідчо­оперативну групу. Врахування психологічних особливостей кожного з її учасників дозволить діяти на місці події та під час проведення досудового розслідування організовано та ефективно. Укомплектування слідчо­оперативних груп доцільно проводити за участю тих працівників, в результаті спільної діяльності яких раніше були позитивні результати.

Отже, у сучасних умовах розвитку професіональної злочинності правоохоронним органам для досягнення вагомих результатів у боротьбі з нею необхідна більш ефективна робота з виявлення і усунення злочинних проявів, а це передбачає і більш високий рівень взаємодії органів досудового розслідування зі співробітниками інших підрозділів органів внутрішніх справ.

Не останню роль у процесі виявлення та розслідування кримінальних правопорушень відіграє участь громадськості. Адже свідоме та відповідальне ставлення громадян нашої держави неодноразово ставало у пригоді працівникам правоохоронних органів, про що кожного разу інформується українське суспільство за допомогою радіо, телебачення та через інші засоби масової інформації.

Василь ФАРИННИК,

начальник Головного слідчого управління

МВС України, генерал­майор міліції,

спеціально для ЮВУ