Україна має досить непросту історію, пов’язану з боротьбою за свою державність та українську мову як державну. Щодо мовного питання, то перший крок був зроблений ще в 1989 році, коли був прийнятий Закон «Про мови в українській РСР», який визнав за українською мовою статус державної та визначив правила застосування поряд з українською як державною мов нацменшин. Згодом засади мовної політики України були визначені Конституцією 1996 року, стаття 10 якої підтвердила статус української мови як єдиної державної й проголосила гарантії вільного розвитку, використання й захисту російської та інших мов національних меншин України. Відповідна норма діяла до недавнього часу, доки не з’явився сумновідомий мовний закон Ківалова-Колесніченка, який збурив українську спільноту своєю неприхованою проросійськістю.

Аби не допустити напередодні виборів масових виступів влада вдалася до політичних маніпуляцій. Президент підписав вказаний закон й одночасно видав розпорядження створити робочу групу для вироблення системних змін до мовного законодавства України. Нещодавно вона закінчила свою роботу, запропонувавши колективне бачення мовного закону та змін до нього. Тож ми скористалися моментом і зустрілися з членом цієї робочої групи, професором Національного університету «Києво-Могилянська академія» Володимиром ВАСИЛЕНКОМ, аби з перших вуст почути про можливі мовного зміни законодавства.

— Володимире Андрійовичу, чому, на Вашу думку, влада, прийнявши мовний закон, все ж вирішила його змінити? Можливо, це передвиборний трюк?

— Можливо. Та я хотів би наголосити на іншому. Верховна Рада ухвалила не закон, а законопроект, оскільки він не пройшов необхідних стадій підготовки прийняття й ухвалення, як того вимагає Закон «Про Регламент Верховної Ради України». І Президент України підписав не закон, а запропонований Ківаловим-Колесніченком законопроект, в який не було внесено жодних поправок як змістовних, так і формальних. Тож підписаний Президентом закон можна з упевненістю назвати антиконституційним і юридично нікчемним з точки зору права. Оскільки він не лише суперечить принципам Конституції України, а й ухвалювався з явними порушеннями відповідної процедури.

Аби нейтралізувати суспільні протести й не допустити виникнення мовного майдану, в терміновому порядку 7 серпня до кримської резиденції Президента була викликана група представників української інтелігенції. Їх зібрала президентська команда. Притому учасники зустрічі абсолютно чітко заявили про те, що законопроект Ківалова-Колесніченка суперечить Конституції, спрямований проти української мови та був ухвалений з порушеннями регламенту, а тому висловили прохання до Президента не підписувати даний документ, нагадавши про його функції гаранта Основного Закону. Було погоджено створення відповідної робочої групи з напрацювання змін до мовного закону. Що відбулося далі – відомо.

— Хто входив до цієї робочої групи?

— Для початку скажу, що робоча група була утворена 13 серпня (очолила її Р. Богатирьова). Тоді ж відбулося її перше організаційне засідання, під час якого група була розділена на дві підгрупи. Було погоджено, що перша (під головуванням першого Президента України Леоніда Кравчука) займеться внесенням системних змін до мовного закону (до її складу входив і я). Друга підгрупа займалася розробкою Програми всебічного розвитку й функціонування української мови до 2015 року (її очолював ректор КНУ ім. Тараса Шевченка Леонід Губерський).

До складу першої підгрупи, крім фахівців відомств, увійшли відомі експерти та представники окремих громадських організацій. Формально членами підгрупи були й самі автори скандального законопроекту С. Ківалов і В. Колесніченко, однак вони не брали участь у засіданнях. Підгрупа провела 7 засідань і 22 серпня затвердила розроблений нею документ. Після цього 29 серпня підготовлений законопроект був затверджений робочою групою у повному складі, при цьому було вирішено направити ці напрацювання до профільних інститутів Національної академії наук України. Вже 6 вересня було одержано експертний висновок НАН України з позитивною оцінкою ухваленого групою проекту Закону «Про внесення змін до Закону України «Про засади державної мовної політики». Однак Президент України В. Янукович не виконав свого зобов’язання внести цей документ на розгляд Верховної Ради (обіцялося зробити це у вересні). Отже, ви самі маєте змогу зробити висновок, чи була обіцянка змінити мовний закон передвиборним трюком, чи ні?

 — Чим новий варіант закону відрізняється від попереднього і наскільки ця різниця є суттєвою?

— Перед нами стояло завдання розробити системні зміни до законопроекту. Аби уникнути конфронтаційних моментів, ми вирішили внести до нього найнеобхідніші правки, зокрема, вилучивши стилістичні недоречності, помилки юридичного характеру (їх було там чимало) та положення, що суперечать Конституції України й не відповідають міжнародно-правовим актам, і не торкатися положень, які були прийнятними й не викликали сумнівів. Тобто концептуально робоча група працювала над тим, аби привести положення законопроекту Ківалова-Колесніченка одночасно у відповідність із Конституцією України та Європейською хартією регіональних або міноритарних мов.

Якщо ж говорити конкретніше, то, по-перше, було запропоновано нову назву закону — Закон «Про порядок застосування мов в Україні». По-друге, відкоригували визначення термінів відповідно до Конституції та Європейською хартією регіональних або міноритарних мов. По-третє, були вилучені положення про мовне самовизначення (преамбула ст.3), оскільки автори мовного законопроекту неправильно трактували принципи Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та Конвенції Ради Європи про захист прав і основоположних свобод людини. Адже в цих актах ідеться лише про принцип недискримінації на мовному ґрунті, а не про мовне самовизначення. Коли йдеться про державну мову, то її застосування аж ніяк не пов’язане з мовним самовизначенням. Державна мова повинна в обов’язковому порядку застосовуватися всіма посадовими особами різного рівня при виконання ними своїх службових функцій. Це – імперативний принцип, якого дотримуються всі держави світу. У приватному спілкуванні державні чиновники, не говорячи вже про звичайних громадян, можуть обирати будь-яку мову спілкування.

По-четверте, внесено зміни у порядок застосування заходів, спрямованих на захист і підтримку регіональних або міноритарних мов, та уточнено перелік самих цих мов. З даного переліку було виключено русинську мову, оскільки вона є звичайним діалектом української мови.

У законопроекті визначено, що право ініціювати питання щодо застосування заходів, спрямованих на підтримку та захист тієї чи іншої регіональної або міноритарної мови належить не органу адміністративно-теріторіальної одиниці, а членам територіальної громади села, селища, міста, де поширена ця мова. У разі збору підписів 30% і більше осіб членів територіальної громади, відповідно сільська, селищна, міська рада направляє обласній раді підписні листи та звернення про порушення клопотання перед Верховною Радою України про підтримку та захист регіональної чи міноритарної мови. А вже обласна рада порушує відповідне клопотання перед Верховною Радою України, яка розглядає питання, і в разі позитивного рішення, ухвалює закон про підтримку та захист регіональної (міноритарної) мови у межах села, селища чи міста та порядок її використання поряд із державною. Такий підхід повністю узгоджується із Конституцією України, зокрема  пунктом 4 статті 94.

— Після підписання Президентом мовного закону на півдні і сході відбувся парад так званих «мовних суверенітетів» — до десятка рад різного рівня взялися вводити так звану регіональну мову. Звісно, російську. Що тепер?

— Я вважаю, що цей закон, який, ще раз підкреслю, є юридично нікчемним з моменту його ухвалення, і його наслідки, зокрема рішення рад, повинні бути скасовані, оскільки вони суперечать статті 92 Конституції України. Визнанню закону нелегітимним можуть посприяти й позови громадян до суду з вимогою скасування цих рішень. Але головна роль тут залишається все ж таки за Президентом України, який особисто обіцяв внести необхідні зміни до мовного закону Ківалова-Колесніченка та сприяти їх ухваленню Верховною Радою. У такому разі на основі нового закону ухвалені облрадами рішення щодо мовного питання будуть просто скасовані.

Я ще раз хочу наголосили: мовний закон був ухвалений спеціально з метою надати російській мові статус квазідержавної мови, оскільки Партія регіонів не має у Верховній Раді конституційної більшості й може запропонувати своєму електорату лише такий юридичний сурогат і уявну турботу про російськомовних громадян.

— Які, на Вашу думку, перспективи внесення обіцяних Президентом системних змін до мовного закону?

— Цілком очевидно, що найближчим часом жодних змін не відбудеться. А після виборів ухвалення змін до мовного закону залежатиме від їхніх результатів. У разі, якщо Партія регіонів збереже більшість у Верховні Раді України, жодних конструктивних і суттєвих змін до законопроекту Ківалова-Колесніченка не варто чекати. Навіть, якщо Президент внесе пропозиції, напрацьовані робочою групою. Якщо ж ПР матиме в парламенті конституційну більшість, то влада зробить спробу надати російській мові статусу другої державної – чи то ухваленням спеціального закону, чи то, скоріше всього, шляхом внесення відповідних змін до Конституції України.

У разі ж утворення парламентської більшості опозиції після виборів не виключено скасування антиконституційного мовного закону, що й декларувалося представниками цих сил. Але за будь-яких обставин важливу роль у захисті української мови має відіграти українське суспільство і його спроможність організуватися з метою протидії антиукраїнській та антинародній політиці влади. Бо згадайте відому українську поетесу Ліну Костенко: «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову»…

Спілкувався Максим ІЛЛЮК