У світлі доктрини горизонтального ефекту Конституції
На підставі Указу Президента № 328/2012 від 17 травня 2012 року затверджено склад Конституційної Асамблеї, яка покликана приступити до підготовки проекту оновлення чинної Конституції України з урахуванням здобутків світового конституціоналізму та вітчизняної конституційної традиції. Діяльність Конституційної Асамблеї переходить вже у практичну площину здійснення фахових дебатів щодо трансформації моделі вітчизняного конституціоналізму та його юридичного оформлення у вигляді тексту оновленої Конституції України.

Михайло Савчин,
                                      кандидат юридичних наук, доцент

Відкрита нормативна система

При написанні текстів конституцій ключовою проблемою стає логічність, чіткість та однозначність конституційних формулювань, понять і словосполучень. Це пов’язано із самою природою конституції, яка посідає специфічне місце у національній правовій системі.

На нашу думку, є спрощеним розуміння конституції як певного суспільно-політичного ідеалу. Це суперечить емпіричному досвідові, оскільки конституція на момент її прийняття виражає суспільний консенсус, компроміс між політичними силами. За таких умов вкрай складно написати документ з ідеальними формулюваннями, про що свідчать хоча б так звані «інституційні пастки» чинного Основного Закону щодо незалежності судової влади.

Тому символи, знаки та формули, які містить конституційний текст, позбавлені сенсу у відриві від конкретних історичних обставин. Таким чином, конституція є відкритою нормативною системою, яка наповнюється реальним змістом залежно від системи соціальних цінностей, щодо яких існує суспільний консенсус, та структури самого суспільства.

У ході реалізації конституції шляхом прийняття законів має значення розуміння конституції як своєрідної структури: системи надпозитивних цінностей і власне позитивного права – тексу самого основного закону. Адже конституція – це не є продукт виключно законодавця, який є похідною владою від конституанти (установчої влади, що належить народові). Конституція є результатом суспільно-політичних дебатів у конкретному історичному типі суспільства і після її прийняття починає жити власним самостійним життя. І це життя конституції набуває свого різнобарв’я саме через призму політичної активності громадян, законодавчої діяльності, соціальної політики уряду, здійснення незалежного і безстороннього правосуддя.

Конституційні положення мають бути придатними до застосування, оскільки за своєю юридичною силою вони мають пряму дію. На верховенстві та прямій дії ґрунтується чинність конституційних положень, які у діяльності органів влади мають бути основним мірилом правомірності їх правових актів, гарантуючи стабільність національної правової системи.

Не завжди конституція виражає реальну волю більшості народу. Загалом конституція є нейтральною щодо потреб, прагнень та інтересів окремих осіб, оскільки ґрунтується на позитивному закріпленні прав і свобод людини. За таких умов конституція визначає правила та процедури досягнення згоди шляхом вільного демократичного дискурсу між численними носіями різних думок, які мають суспільне значення і забезпечуються конституційним захистом.

Конституція у правовому значенні є відкритою нормативною системою, яка базується на певних соціальних цінностях та загальних принципах права. Соціальні цінності, які лягають в основу конституційних положень, відображають суспільний консенсус з приводу певних системоутворюючих засад організації суспільного порядку, серед яких найважливішими є безпека індивіда та передбачуваний та стійкий порядок публічного управління.

Конституційні цінності

Квінтесенцією конституції є гарантії основоположних прав людини та обмеження владної сваволі. Обмеження владної сваволі полягає у діяльності органів публічної влади згідно з принципом верховенства права виключно на основі закону шляхом однакового його застосування та прийняття обґрунтованих владних рішень. Конституційна вимога захисту прав людини тісно пов’язана із ефективною та сильною державою. Тому є проблематичним конституційна формула, викладена у статті 3, відповідно до якої людина, її життя і здоров’я, честь і гідність є найвищими соціальними цінностями. Адже вона мало є придатною для застосування судами, оскільки в ній йде мова про соціальні цінності (кращим варіантом було б вживання просто терміну «цінність»), власне соціальні цінності (гідність) змішуються із суб’єктивними публічними правами (на життя, охорону здоров’я, захист честі і гідності у вузькому розумінні). До того ж вітчизняний конституціоналіст В. Речицький цілком справедливо говорить про проблематичність визнання в якості конституційної цінності життя людини.

За своїм змістом Конституція України виражає легітимацію правопорядку, визначення його правового характеру. Правовий характер конституційного порядку зумовлений визначенням системи відносин між публічною владою і суспільством та встановленням гарантій прав людини і основоположних свобод. При цьому у формально-юридичному сенсі Конституція України ґрунтується на ієрархії норм, основу якої складають своєрідні три конституційні цінності: права людини і основоположні свободи, державний суверенітет та територіальна цілісність України. Нормативно це гарантується судовим конституційним контролем за змістом конституційних законопроектів на предмет додержання вимог ст. 157 Конституції України, яка передбачає неприпустимість порушення гарантій цих конституційних цінностей.

Далі у системі ієрархії конституційних цінностей йдуть положення розділів І, ІІІ і ХІІІ власне самого Основного Закону, оскільки внесення змін до них передбачає остаточне схвалення результатами голосування на всеукраїнському референдуму, а не кваліфікованою більшістю парламенту. Згідно з правовою позицію Конституційного Суду такі положення Конституції складають засади конституційного ладу України.

Натомість цінності третього порядку містяться в Конституції України. Тому необхідною складовою Конституції необхідно розглядати закони, які розвивають і конкретизують її, часто абстрактні, положення.

Однак в рамках позитивного права недостатньо розглядати систему конституційних цінностей, оскільки сам текст Конституції України так і не дає позитивної відповіді щодо джерел їх легітимності, а також не може забезпечити змістовне їх наповнення, яке зумовлено системою соціальних цінностей та станом моральності в суспільстві.

Горизонтальний ефект

Писаний характер конституції зумовлений насамперед вимогою правової визначеності. При цьому згідно з цими вимогами конституційні положення підлягають конкретизації і деталізації у поточному законодавстві, особливо що стосується організації та діяльності органів публічної влади. Водночас її текст є «відкритим» через інститут прав людини й основоположних свобод, які лише визнаються через позитивне закріплення у конституції і їх каталог не обмежується лише її приписами.

Конституція як основний закон суспільства і держави є правовим актом, який застосовується у певному соціальному середовищі і за конкретно-історичних обставин і є своєрідним «відкритим текстом». Тому конституцію не можна зводити виключно до її текстуального аналізу. Концепція конституції як «відкритого тексту» ґрунтується на тому, що конституція не може зводитися до своєрідного «конституційного кодексу», оскільки, як справедливо зазначає С. Шевчук, ідея того, «щоб вона охоплювала всі можливі життєві ситуації та надавала відповіді на всі запитання без додаткового суддівського тлумачення є ілюзорними та завдають шкоди конституційно-правовому регулюванню». Звідси, є природнім розуміння горизонтального ефекту конституції, положення якої мають однаковим чином діяти як на публічне право, так і приватне право.

Згідно з рішенням Федерального конституційного суду Німеччини у справі Lueth (1953 р.) положення конституції просякнуті загальнолюдськими цінностями, у відповідності до яких конституція «встановлює об’єктивний порядок цінностей, що істотно зміцнює ефективність чинності основоположних прав. Цю систему цінностей, у центрі якої знаходиться індивід, що вільно розвивається, та його гідність, слід розглядати як основоположне, фундаментальне конституційне рішення, яке здійснює вплив на всі галузі права і слугує пріоритетом розвитку законодавства, державного управління та правосуддя. Таким чином, очевидно, що ця система цінностей здійснює вплив на цивільне право. Кожна цивільно-правова норма повинна бути сумісною з цією системою і трактуватися відповідно до її духу».

Горизонтальний ефект конституції зумовлює обмежене вживання у її тексті теоретичних понять (окрім загальнопоширених на кшталт правова держава, верховенство права тощо), класифікацій, визначень і т.п. У силу діалектики статики і динаміки конституційної матерії їх конкретизує краще законодавець або орган конституційної юстиції відповідно до конкретної історичної обстановки.

Конкретизація конституційних норм парламентом

Конкретизація конституційних норм парламентом не може обмежуватися лише формальними критеріями, які визначають юридичну силу положень законів. Закони, що приймаються парламентом, мають відповідати принципам верховенства права, справедливості, рівності, відповідати конституційним гарантіям недопущення обмеження існуючого обсягу та змісту основних прав і свобод, правової визначеності.

Прийняття закону парламентом не означає, що закон ідеально врегульовує певні правовідносини. Недоліки закону можуть бути пов’язані із політичними аспектами його прийняття, що зумовлено необхідністю проведення відповідних консультацій між представниками парламентських фракцій, що вносить у законодавче регулювання елементи правової невизначеності. Тобто закони виражають переважно серединний ефект легітимації соціальних цінностей, які набувають свого юридичного змісту через правові принципи і норми. З іншого боку, сама конструкція правової норми передбачає, що чинність положень закону спрямована на певні моделі поведінки, а не на конкретні життєві випадки, що, в свою чергу, викликає проблему неоднакового розуміння його положень. Тому важливими у контексті забезпечення єдності правової системи є функції конституційної юстиції щодо динамічного тлумачення конституції та конституційно конформного тлумачення міжнародних договорів і законів.

У цьому контексті є важливою диференціація у конституційному тексті прав людини за критерієм їх негативної і позитивної природи, згідно з якою до першої групи відносяться особисті, політичні та економічні права, а до другої – соціальні, культурні, права меншин. Це зумовлює специфіку викладу положень, якими визнаються такі суб’єктивні публічні права та стислу, чітку і однозначну техніку викладу предмета відання і повноважень органів публічної влади у відповідних сферах правовідносин.

Належне правове оформлення надпозитивних конституційних цінностей у вигляді принципів і положень у тексті оновленої Конституції України дає змогу оптимально забезпечити її конкретизацію і деталізацію у законодавстві та інтерпретацію у діяльності Конституційного Суду України, що є важливою передумовою формування конституційної державності.