Конституція України як «живий інструмент» (у світлі офіційного перетлумачення її положень)
Конституція України як «живий інструмент» (у світлі офіційного перетлумачення її положень)
П. РАБІНОВИЧ,
доктор юридичних наук,
завідувач Львівської лабораторії прав людини і
громадянина НДІ державного будівництва і
місцевого самоврядування НАПрН України
В. ГОНЧАРОВ,
науковий співробітник тієї ж Лабораторії
Вжитий у назві цієї статті вираз «живий інструмент» запозичено з практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) – вираз, який нерідко використовується ним щодо Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), котру він офіційно тлумачить та застосовує.
Задля забезпечення такої «живучості» Конвенції – своєрідної європейської конституції прав людини – її ефективності у справі правозахисту ЄСПЛ час від часу, як відомо, дозволяє собі відверто відмовлятись від своїх попередніх прецедентно-значущих правових позицій, закріплених у певних його рішеннях, і (зазвичай пояснюючи причини такої відмови) формулювати нові, протилежні за змістом, правові позиції. Загальна ж його мотивація такої «скасувальної» ревізії власних інтерпретацій Конвенції полягає у тому, що остання має інтерпретуватись саме у «світлі умов сьогодення» за посередництвом еволюційного, динамічного тлумачення (а ці умови, ясна річ, раніше чи пізніше змінюються).
Контроверсійні рішення Конституційного Суду України
Так, у рішенні у справі «Selmouni v. France» (1999 р.) ЄСПЛ зазначив: «Конвенція – це “живий інструмент”, котрий можливо застосовувати по-різному з огляду на сучасні умови». Та й, власне, сама Конвенція передбачає можливість виникнення такої ситуації, коли палата ЄСПЛ, розглядаючи справу, схиляється до ухвалення такого рішення, яке є «несумісним» із попередніми рішеннями ЄСПЛ в аналогічних справах (ст. 30), і на цей випадок встановлює спеціальні процедурні правила.
То чи не є можливим вважати «живим інструментом» і національні конституції, котрі теж час від часу тлумачаться відповідними органами конституційного судочинства не просто неоднаково, а навіть взаємовиключно?
Він протягом п’ятнадцятирічної діяльності вже неодноразово змінював свої правові позиції на протилежні. Задля наочності проілюструємо це спостереження наступною таблицею.
| Первинна правова позиція КСУ | Контроверсійна правова позиція КСУ |
| Рішення від 29.01.2002 № 1-рп/2002. Положення частини першої статті 5 Закону України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» є підставою для відмови в припиненні раніше наданих пільг у сфері валютного і митного регулювання та справляння податків, зборів (обов’язкових платежів) підприємствам з іноземними інвестиціями, незалежно від часу внесення іноземних інвестицій та їх реєстрації. | Ухвала від 14.03.2002 № 3-уп/2002. Положення частини першої статті 5 Закону України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» є підставою для припинення раніше наданих пільг у сфері валютного і митного регулювання та справляння податків, зборів (обов’язкових платежів) підприємствам з іноземними інвестиціями, незалежно від часу внесення іноземних інвестицій та їх реєстрації. |
| Ухвала від 5.02.2008 № 6-у/2008. Повноваження КСУ не поширюються на наступний конституційний контроль за законом, яким вносяться зміни до Конституції України, що набрав чинності: «з набуттям чинності Законом № 2222–ІV його положення, оскаржені суб’єктом права на конституційне подання, є фактично положеннями Конституції України, прийнятої 28 червня 1996 року». | Рішення від 26.06.2008 № 13-рп/2008. «Конституційний Суд України вважає, що саме він повинен здійснювати наступний конституційний контроль і щодо закону про внесення змін до Конституції України після набрання ним чинності». |
| Ухвала від 3.07.2008 № 26-у/2008. Суд відмовив у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням народних депутатів, в якому ставилося питання про тлумачення низки положень ст. 83 Конституції України, що стосуються порядку функціонування коаліції та припинення її діяльності у зв’язку з тим, що суб’єкт права на конституційне подання намагається «отримати не офіційну інтерпретацію конкретних положень Конституції і законів України, а консультацію щодо застосування частин шостої, сьомої, дев’ятої статті 83 Конституції України». | Рішення від 17.09.2008 № 16-рп/2008. Суд не тільки прийняв до провадження аналогічне за змістом конституційне подання, але й частково дав відповідь на поставлені в ньому питання. |
| Рішення від 17.09.2008 № 16-рп/2008. «До складу коаліції депутатських фракцій можуть увійти лише ті народні депутати України, які є у складі депутатських фракцій, що сформували коаліцію». | Рішення від 6.04.2010 № 11-рп/2010. «Конституція України, передбачивши належність народних депутатів України до депутатських фракцій, не обмежила їх права самостійно визначатися при прийнятті рішень, у тому числі щодо входження до складу більшості народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України, яка формує коаліцію. Наявність у народного депутата України такого права не залежить від позиції депутатської фракції щодо участі в коаліції». |
Між тим, згідно з п.3 ч. 1 ст. 45 Закону України «Про Конституційний Суд України» наявність рішення Суду щодо конституційності аналогічного за змістом та юридичною силою акта, ухвали про відмову у відкритті провадження або ухвали про припинення провадження щодо такого акта є підставою для відмови у відкритті конституційного провадження. А згідно з ч. 4 ст. 63 та ст. 69 цього ж Закону рішення і висновки Суду є остаточними, обов’язковими і не підлягають оскарженню. Причому і щодо самого КСУ остання норма також не має застережень та винятків у законодавстві. Тому, здавалося б, радикальний перегляд власних правових позицій у практиці Суду не повинен би мати місця. Та попри це наявність суперечливих, взаємовиключних правових позицій КСУ є на сьогодні фактом очевидним.
Ставлення вітчизняних фахівців до таких ситуацій у нашому конституційному судочинстві є вельми неоднозначним (порівняй погляди В. Кампа, О. Мироненка, В. Мусіяки та ін). В усякому разі означені ситуації потребують, так чи інакше, наукового осмислення і пояснення.
Чому КСУ ревізує свої позиції?
Основними причинами цього, на наш погляд, можна вважати:
- Соціальну неефективність попередніх правових позицій (або виявлені практикою їх негативні наслідки).
- Зміну соціального контексту, зокрема, виникнення нових політичних реалій.
Орган конституційного судочинства у процесі своєї діяльності не може не вдаватись до своєрідного соціального пізнання чи-то суспільних наслідків своїх рішень, чи-то змін, які відбуваються у суспільстві. Тому перегляд ним власних правових позицій зазвичай якраз і зумовлюється або а) визнанням помилок у такому пізнанні (перша причина), або ж б) адекватним відображенням соціальних змін (друга причина). В усякому разі такий перегляд має бути об’єктивно зумовлений принаймні однією з наведених причин.
До речі, причини саме такого ґатунку згадуються й у тих рішеннях ЄСПЛ, в яких, як зазначалось, він мотивує відмову від своїх попередніх прецедентів. Серед таких причин він зазвичай називає: необхідність сприяти своїм рішенням розвитку суспільства; зміни у національних правопорядках держав-членів Ради Європи; прискорені темпи, швидкість соціальних змін у відповідній державі; нові результати розвитку науки; зміни суспільної свідомості; підвищення рівня, розвиток стандартів прав людини.
Деякі висновки
1. Радикальний перегляд власних правових позицій є однією зі специфічних тенденцій у практиці національного конституційного судочинства (не тільки в Україні, але й в Австралії, Великій Британії, Канаді, США, ФРН). Ця тенденція має, зрештою, у певному сенсі винятковий характер, хоча вона об’єктивно зумовлюється певними соціальними чинниками. Йдеться про необхідність забезпечувати функціональну стабільність Основного Закону за посередництвом переосмислення деяких його положень навіть при незмінності їх тексту.
Охорона будь-якої конституції здійснюється за двома напрямами: а) охорона її тексту та б) охорона її соціальних функцій. В Україні перший напрям безпосередньо забезпечується певними положеннями самої Конституції, насамперед тими, що встановлюють ускладнений – порівняно з іншими законами – порядок внесення до неї текстуальних змін (це, так би мовити, внутрішньоконституційний самозахист).
Другий же напрям реалізується значною мірою через збереження, підтримування її функціональної дієздатності. Зазвичай до функцій Основного Закону відносять забезпечення ним таких фундаментальних соціальних цінностей, як збереження цілісності, консолідованості суспільства, демократизму суспільного та державного ладу, підтримування соціально-обґрунтованого, справедливого балансу між особистими, груповими та загальними інтересами, дотримання прав і свобод людини та громадянина.
2. В Україні одним із основних суб’єктів реальної охорони таких функцій Основного Закону є КСУ. Адже оскільки соціальні умови можуть суттєво змінюватися, то й забезпечення його функцій (причому за незмінності його тексту!) стає можливим через пристосувальне тлумачення. Чим триваліше не змінюється текст Основного Закону, тим нагальнішою може ставати потреба у такому тлумаченні, і навпаки. Отож невипадково свого часу була сформульована теза про те, що якщо Верховна Рада України є єдиним автором тексту Основного Закону, то КСУ є – поряд із нею – співавтором його смислу.
3. Втім, таке пристосування в діяльності КСУ може супроводжуватися і певними проблемами, практичними ускладненнями. Адже перетлумачування Конституції України з боку КСУ на сьогодні жодним чином не узаконено; а це може призводити до певного, так би мовити, правозастосувального «паралічу», оскільки формально продовжують бути чинними дві його взаємовиключні правові позиції. Можливим варіантом виходу з цієї ситуації могла би бути аналогія зі законодавчими колізіями, коли перевага повинна надаватися більш пізньому акту. Але якщо законодавець уповноважений переглядати свої акти, то щодо КСУ така можливість офіційно не передбачена. Іншим способом попередження чи подолання таких колізій було б, наприклад, закріплення в Законі України «Про Конституційний Суд України» виняткової можливості перегляду ним – за певних умов – його попередньої правової позиції (така можливість зафіксована, зокрема, у Конвенції (ст. 30), у законі ФРН «Про Федеральний Конституційний Суд» (§ 40), у Федеральному законі РФ «Про Конституційний Суд Російської Федерації» (ст. 73).
Теги:
