Кодифікована версія

законодавства про банкрутство

або Додаткові гарантії для працівників підприємств-банкрутів

З січня 2013 року набрала чинності нова редакція Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», яка встановлює певні додаткові гарантії для відшкодування заборгованості роботодавців стосовно оплати праці, вихідної допомоги та деяких інших виплат працівникам.

Дотепер працівники були кредиторами першої черги лише щодо заборгованості за оплатою праці за три місяці, що передували порушенню справи про банкрутство (пункт 1 частини першої статті 31 попередньої редакції закону № 2343 від 1992 р.). Решта боргів за оплатою праці включалася до другої черги, що істотно зменшувало імовірність їх повного чи навіть часткового відшкодування працівникам.

 Олександр ВІННІКОВ,

юридичний радник Проекту USAID «Правова країна»,

спеціально для ЮВУ

Наразі, згідно з частиною першою статті 45 нової редакції, до першої черги кредиторів включено будь-які вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати перед працюючими та звільненими працівниками банкрута, грошові компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, а також інші кошти, належні працівникам у зв’язку з оплачуваною відсутністю на роботі (оплата часу простою не з вини працівника, гарантії на час виконання державних або громадських обов’язків, гарантії і компенсації при службових відрядженнях, гарантії для працівників, що направляються для підвищення кваліфікації, гарантії для донорів, гарантії для працівників, що направляються на обстеження до медичного закладу, соціальні виплати у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності за рахунок коштів підприємства тощо). До цієї черги потрапили і  вимоги щодо виплати вихідної допомоги, належної працівникам у зв’язку з припиненням трудових відносин та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та інше соціальне страхування, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого роботодавцем або арбітражним керуючим на ці цілі.

Особливу увагу варто звернути саме на останній пункт, адже в попередній редакції закону процедури щодо виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються, у разі недостатності майна банкрута залишалися суто декларативними. Тепер же плани санації повинні включати виплату вихідної допомоги працівникам, що звільняються, позачергово за рахунок майна боржника або кредиту, одержаного арбітражним керуючим (керуючим санацією) для виплати такої допомоги. Крім того, керуючий санацією повинен провести консультації із профспілками щодо заходів до запобігання звільненню працівників, зведенню кількості звільнених працівників до мінімальної, або пом’якшення наслідків звільнень (стаття 29 нової редакції). Так саме, арбітражний керуючий (ліквідатор) повинен виплатити вихідну допомогу працівникам боржника, визнаного банкрутом, позачергово за рахунок продажу майна боржника або кредиту, одержаного для виплати такої допомоги (стаття 41 нової редакції). Стаття 18 попередньої редакції закону визначала ці виплати як першочергові, але не позачергові.

Крім того, вказані вище вимоги першої черги кредиторів щодо заборгованості перед працівниками боржника не підлягають прощенню (списанню), відстроченню та/або розстроченню за умовами мирової угоди, яка затверджується комітетом кредиторів та господарським судом. Так саме не підлягає прощенню (списанню) за умовами мирової угоди заборгованість із сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та інше соціальне страхування, невикористаних та своєчасно не повернутих коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (статті 78 та 81 нової редакції), в тому числі в частині відрахувань з оплати праці працівників. Втім, попередня редакція закону не містила жодного з указаних положень.

Певне значення для соціальних гарантій працівників має виключення належних боржнику соціальних об’єктів із ліквідаційної маси банкрута. Об’єкти жилого фонду, в тому числі гуртожитки, що належать боржнику, дитячі дошкільні заклади, а також об’єкти комунальної інфраструктури, відтак передаються до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов (стаття 42 нової редакції).

Для захисту прав працівників важливими є також статті 90-92 нової редакції, які уточнюють особливості визнання банкрутами фізичних осіб-підприємців.

Насамперед, до першої черги кредиторів підприємця включено й розрахунки щодо виплати вихідної допомоги та оплати праці особам, які працюють за трудовим договором (контрактом), і щодо виплати авторської винагороди, а також задовольняються вимоги, що виникли із зобов’язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування (частина друга статті 92 нової редакції). Натомість стаття 49 попередньої редакції закону відносила всі ці зобов’язання до другої черги кредиторів.

Окрім того, правочини підприємця щодо передачі чи відчуження його майна пов’язаним (заінтересованим) особам, перелік яких визначено у статті 1 нової редакції закону, протягом одного року до порушення справи про банкрутство тепер можуть бути визнані судом недійсними за позовом кредиторів підприємця, в тому числі працівників. Щоправда, майно підприємця, яке перебуває у заставі з підстав, не пов’язаних із підприємницькою діяльністю (наприклад, в іпотеці за договором споживчого кредиту) надалі не включається до ліквідаційної маси підприємця.

Встановлено певні додаткові форми відповідальності підприємця. Зокрема,  якщо не погашено усі вимоги кредиторів, то протягом трьох років після визнання його банкрутом він не може бути зареєстрований як фізична особа-підприємець, придбавати майно або грошові кошти у кредит, укладати договір поруки, передавати майно у заставу (частини сьома та восьма статті 92 нової редакції). Попередня редакція закону подібних обмежень не встановлювала, і лише забороняла повторну реєстрацію фізичної особи як підприємця протягом п’яти років.

Нарешті, нова редакція закону передбачає зміни до пункту 2 частини другої статті 4 Закону України “Про судовий збір” № 3674 від 2011 року. Зокрема, судовий збір за заяви про порушення справи про банкрутство становитиме п’ять розмірів мінімальної заробітної плати; за заяви про визнання правочинів (договорів) недійсними та спростування майнових дій боржника в межах провадження у справі про банкрутство – одну мінімальну заробітну плату; за апеляційні і касаційні скарги у справі про банкрутство – 50% мінімальної заробітної плати. Звичайно, це достатньо значні суми для працівників, яким роботодавець заборгував кошти з оплати праці, або їх представників. Проте, потрібно пам’ятати про право суду розстрочувати або відстрочувати суму судового збору, або звільняти платників від його сплати з урахуванням їх майнового стану, передбачене статтею 8 указаного закону.

Серед інших важливих змін треба зазначити те, що нова редакція закону поширюється на всіх юридичних осіб-суб’єктів підприємницької діяльності, за винятком казенних та – тимчасово, до першого січня 2015 року (на підставі Закону України № 122 від 22.03.2013 р.), – гірничих підприємств. Натомість частина четверта статті 5 попередньої редакції закону поширювала його дію стосовно неприбуткових організацій лише на споживчі товариства і благодійні фонди.

До того ж, уточнено також повноваження органів АР Крим та органів місцевого самоврядування щодо клопотань про припинення справи про банкрутство щодо окремих підприємств особливо небезпечних та містоутворюючих (в т.ч. з понад 5000 працівників) суб’єктів підприємницької діяльності. До клопотань відтак повинні додаватися договори поруки з графіком погашення заборгованості. У разі незадоволення місцевими бюджетами вимог кредиторів протягом поточного і наступного календарного років, повторне клопотання не дозволяється, і процедура банкрутства підприємства виконується на загальних засадах. Дотепер процедура банкрутства практично виключалася щодо підприємств комунальної власності, якщо пленарне засідання органу місцевого самоврядування приймало відповідне рішення (частина восьма статті 5 попередньої редакції закону).

Нарешті, до важливих змін необхідно віднести і те, що у випадку банкрутства боржника з вини його учасників, керівника або інших осіб, які мають право надавати обов’язкові для боржника вказівки, на цих осіб може бути покладена субсидіарна відповідальність у разі недостатності майна боржника для задоволення вимог кредиторів (частина п’ята статті 41 нової редакції закону). Це положення нової редакції збільшує імовірність задоволення вимог працівників у випадку недостатності ліквідаційної маси роботодавців-юридичних осіб.

Перспективні зміни законодавства України у цій сфері стосуються також ширшого застосування норм ЄС. Зокрема, згідно з пунктом 5 Плану заходів щодо виконання у 2013 році Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу (затверджено Розпорядженням КМУ № 157-р від 25.03.2013 р.), на липень цього року передбачено розробку низки нормативно-правових актів щодо захисту грошових вимог працівників у разі неплатоспроможності роботодавця відповідно до Директиви 2008/94/ЄС від 22.10.2008 р. про захист працівників у разі банкрутства їх роботодавця (кодифікована версія).