Кодекс України з процедур банкрутства: нові можливості для кредиторів і боржників

Цей рік виявився насиченим темою банкрутства. Неочікуване ухвалення проекту кодексу з процедур банкрутства, жваве обговорення професійною спільнотою, активна участь усіх зацікавлених учасників ринку, безліч змін і поправок, потім досить довге очікування підписання Президентом – і нарешті з жовтня в Україні запрацює новий звід законів – Кодекс України з процедур банкрутства (далі – Кодекс). Як він працюватиме, безперечно, покаже практика. Але те, що немає балансу інтересів кредиторів і боржника, можна побачити вже сьогодні.

Якщо говорити про особливості функціонування цього інституту в розвинених країнах, то слід зауважити, що одні віддають перевагу так званому прокредиторському напряму (наприклад, Великобританія), інші – проборжниковому (США, Німеччина, Франція). Проте, усі намагаються вирішити проблему таким чином, щоб кредитор не зазнав тотальної втрати своїх коштів, а боржник мав можливість зберегти обличчя й вирішити всі фінансові проблеми в законний спосіб.

Автори ж українського Кодексу переконані, що його норми сприятимуть посиленню ефективності процедури банкрутства в Україні, наблизять її до світових стандартів і забезпечать належний рівень захищеності прав кредиторів та боржників.

На мою думку, Кодекс є прокредиторським: уся процедура передбачає швидкісний підхід до реалізації майна боржника та максимальне задоволення фінансових вимог кредитора, вектор регулювання відносин неплатоспроможності спрямовано на пріоритетний захист інтересів кредитора. Це відповідає заявленим цілям щодо підвищення позиції України в рейтингу Doing Business. Власне, сама назва Кодексу задає тон на ліквідацію. Натомість, на відміну від його приписів, нормами поки що чинного Закону “Про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом” установлено пріоритетність санаційних процедур і продовження бізнесу.

Кодексом зроблено доступним процес входження боржника в процедуру банкрутства. Кредитору вже не потрібно забезпечувати законодавчо встановлений на сьогодні мінімум суми заборгованості та надавати докази виконання рішення. Відповідно ж до Закону кредитор може ініціювати процедуру банкрутства за наявності безспірної вимоги в розмірі не менш як 300 мінімальних заробітних плат. На підтвердження безспірності має бути рішення суду щодо вимоги, яке набрало законної сили, а також докази відкриття виконавчого провадження.

Значно скорочено строки розгляду справ, зокрема, через зменшення кількості оскаржень. Більшість ухвал суду не підлягатимуть оскарженню в касаційному порядку. Скажімо, згідно з ч. 3 ст. 9 Кодексу в касаційному порядку не підлягають оскарженню всі постанови апеляційного господарського суду, винесені за результатами перегляду судових рішень, крім, наприклад:

– ухвали про відкриття провадження в справі про банкрутство,

– постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

Законодавець чітко обмежив строк процедури розпорядження майном – 170 календарних днів без права продовження. На сьогодні цей строк становить 115 календарних днів із правом продовження на три місяці (на практиці ці строки значно перевищують).

Якщо господарський суд протягом 170 календарних днів із дня введення процедури розпорядження майном не виніс постанову про визнання боржника банкрутом або ухвалу про введення процедури санації, дія мораторію припиняється автоматично.

Зокрема, запропоновано встановити контроль за продажем істотних активів і забезпечити продаж усього майна на відкритому аукціоні. Нормами Кодексупередбачено продаж активів боржників лише через онлайн-платформи, а також погодження заставним кредитором ціни й умов продажу заставного майна, що має забезпечити прозорість і максимально високу ціну відчуженого майна.

Кодекс закладає основи для продажу майна за найвищою ціною, зокрема забезпечує продаж активів на електронному аукціоні. Прозорий продаж майна банкрутів дасть змогу знизити корупційні ризики та зламати поширені сьогодні схеми, за якими боржники викупляють за безцінь свої ж активи.

Система має бути дворівнева й складатися з адміністратора центральної бази даних, модуля аукціону та багатьох майданчиків. Обов’язковою буде публікація протоколу торгів і всього перебігу аукціону.

Відповідно до ч. 6 ст. 34 Кодексу керівник боржника несе солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів у тому випадку, якщо він своєчасно не повідомив про неплатоспроможність підприємства. Питання порушення керівником боржника зазначених вимог підлягає розгляду в господарському суді. У разі виявлення такого порушення про це має бути зазначено в ухвалі господарського суду, що є підставою для дальшого звернення кредиторами своїх вимог до зазначеної особи.

Під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями боржника у зв’язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначають із різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб (зокрема, і з вини керівника боржника), які мають право давати обов’язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника – юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладено субсидіарну відповідальність за його зобов’язаннями.

Стягнені суми зараховують до складу ліквідаційної маси, і їх може бути використано лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, установленому цим Кодексом.

Звертаючись до досвіду зарубіжного законодавства про банкрутство, можна побачити, що наприклад, у США є механізм, за яким законодавець наділяє довірчого керуючого можливістю оскарження угод боржника через спеціальну правову схему. У Німеччині передбачено, що угоди, учинені до відкриття провадження в справі про неспроможність, і угоди, учинені після відкриття провадження в справі про неспроможність, які завдають збитків конкурсним кредиторам, може спростувати конкурсний керуючий, а в разі прискореного виробництва – будь-який конкурсний кредитор. Також у Німеччині детально врегульовано випадки й підстави визнання таких угод недійсними. Отже, іноземне законодавство, визначаючи одним із пріоритетних завдань конкурсне управління, докладно регулює процедуру спростування угод боржника.

Щодо України, то ст. 42 Кодексу встановлено, що правочини боржника, учинені після відкриття провадження в справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження в справі про банкрутство, якими було нанесено збитки боржнику чи кредиторам, господарський суд може визнати недійсними в межах провадження в справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора. Отже, забезпечено можливість визнати недійсними будь-які майнові правочини боржника з пов’язаними особами впродовж останніх трьох років, що передували відкриттю процедури банкрутства (чинним Законом цей строк було обмежено одним роком). Це дає боржникові більше можливостей для повернення свого майна від кредитора до ліквідаційної маси або відшкодування вартості майна в грошових одиницях за ринковими цінами, які існували на момент учинення правочину чи майнової дії.

Кодексом скасовано мирову угоду – відтепер її функціонал є складовою плану санації.

На цей час таку процедуру використовують боржники, які мають намір ліквідуватися добровільно, однак через адміністративні перепони (зокрема, небажання контролюючих органів проводити перевірку) не можуть зробити це в розумний строк. Процедура дає можливість таким боржникам перейти в стадію ліквідації без проходження стадій розпорядження майном і санації. Кодексом цієї спеціальної (спрощеної) процедури самобанкрутства більше не передбачено.

Згідно з Прикінцевими та перехідними положеннями Кодексу з дня набрання ним чинності подальший розгляд уже порушених справ про банкрутство належить здійснювати відповідно до його положень, крім справ, які вже перебувають на стадії санації. Отже, якщо на момент набуття Кодексом чинності боржник устигне отримати в суді постанову про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури в порядку, передбаченому статтею 95 Закону, то надалі (після набуття чинності Кодексом) ліквідаційну процедуру здійснюватимуть відповідно до встановлених Кодексом правил.

Нормами Кодексу усунуто недоліки й змінено визначення терміна “арбітражний керуючий”. Так, згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 1 це фізична особа, яка отримала відповідне свідоцтво та інформацію про яку внесено до Єдиного реєстру арбітражних керуючих України (на відміну від поточної редакції Закону, де арбітражний керуючий – це фізична особа, призначена господарським судом у встановленому порядку в справі про банкрутство як розпорядник майна, керуючий санацією або ліквідатор із числа осіб, які отримали відповідне свідоцтво та яких унесено до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України).

Поточне визначення терміна створює плутанину щодо статусу арбітражного керуючого в справі та інколи хибне уявлення, що фізична особа, яка має свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) не є арбітражним керуючим, доки її не буде призначено в справі про банкрутство.

Приписами Кодексу (ч. 1 ст. 30) підвищено розмір основної винагороди арбітражного керуючого, установлено поняття додаткових доплат, а також передбачено обов’язкове авансування кредитором і боржником винагороди арбітражному керуючому в розмірі трьох мінімальних зарплат за три місяці виконання повноважень (ч. ч. 2, 4 ст. 34 Кодексу).

Додаткову грошову винагороду арбітражного керуючого встановлено в розмірі:

– 5 відсотків від вартості стягнутого на користь боржника майна, яке на день відкриття провадження в справі перебувало в третіх осіб;

– 3 відсотки від суми погашених вимог кредиторів.

Процес стає більш прозорим завдяки обов’язку арбітражного керуючого щодо внесення до закритого розділу на офіційному веб-сайті інформації про майновий стан боржника, відомості щодо проведення інвентаризації, тексти рішень зборів та комітету кредиторів, дебіторів, значні правочини тощо.

В ухвалі про прийняття заяви про відкриття провадження в справі господарський суд пропонує трьом арбітражним керуючим, визначеним за допомогою автоматизованого відбору, подати заяву про участь у цій справі.

У разі якщо заява про участь у справі надійшла лише від одного арбітражного керуючого, цю особу господарський суд і призначає розпорядником майна / керуючим реструктуризацією.

У разі надходження заяв про участь у справі від двох або трьох арбітражних керуючих господарський суд призначає розпорядником майна / керуючим реструктуризацією особу, яку система автоматизованого відбору визначила першою.

Якщо жоден із арбітражних керуючих, визначених за допомогою автоматизованого відбору, не подав до господарського суду заяву про участь у справі, господарський суд призначає розпорядником майна / керуючого реструктуризацією арбітражного керуючого за власною ініціативою.

Значними є правочини, вартість яких на день учинення становить 10 і більше відсотків вартості активів боржника за даними останньої річної фінансової звітності.