Триває компанія по заміні лічильників електричної енергії на більш сучасні, електронні. Головне питання: хто має таку заміну оплачувати – енергопостачальник або громадянин-споживач? У Києві нові електронні прилади обліку встановили безпроблемно і безкоштовно, за межами столиці із споживачів часто-густо вимагають платню. Причому у тих працівників, хто нові лічильники має встановлювати, – досить часто свого нічого немає. Все має купляти споживач – і сам лічильник, і кабель, і різноманітні дроти і багато чого іншого. Як таке може бути? Спробуємо розібратись у ситуації.

Артем ГОНТА

Поневіряння дачників

Розглянемо конкретну ситуацію в одному з дачних кооперативів неподалік від Києва. Все почалося з появи оголошень про необхідність усім дачникам встановити нові електронні лічильники електроенергії. Причому власним коштом. Читав я ці оголошення, стиль викладу – як накази військового коменданта. Далі погрози відключенням. З’ясувалося, що при цьому не має значення, якщо громадянин рік тому вже міняв лічильник, купив його за свої, кровні, але тоді йому встановили іншу модель. Ще новенький опломбований працюючий прилад – зламати і забрати. Потім правління дачного кооперативу припинило приймати платню за електричну енергію, штучно перетворюючи дачників на боржників. Хочеш погасити заборгованість? Спочатку поміняй лічильник! Маленькі капості або зворушлива єдність дачного керівництва з місцевих енергетиками, до речі, відповідно до закону – типовими монополістами. Нарешті дачників трохи помилували і дозволили жити з лічильниками старої моделі аж до 31 грудня 2010 року.

Та поневіряння споживачів на цьому не скінчилися. Виявилося, що у тих горе-працівників, хто має надати платні послуги із встановлення нових приладів обліку, – свого нічого немає. Сіромахи енергетики ХХІ сторіччя. Грошей вистачило лише на афішки з погрозами, злиденне буття місцевої електрики. Все має купляти споживач. Вибігав по ринках Києва, знайшов, купив, натомість – нова проблема. Не будемо нічого міняти, аж поки не сплатиш електроенергію за останній місяць, це приблизно десь гривень з десять. Нічого не вдієш, даруйте, більше не нагоріло…

На чиємо боці закон?

Ну, а що про все це каже закон? На чиєму він боці? Читаємо ч.3. ст.28 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» – періодична повірка ( – так за текстом Закону – авт.), обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) зазначених засобів вимірювальної техніки здійснюються за рахунок підприємств і організацій, які надають послуги з електро-, тепло-, газо- і водопостачання.

Ще є поняття планової заміни лічильників. На сайті Київенерго знаходимо таку інформацію (це саме та енергокомпанія, що лічильники киянам поміняла безкоштовно і без усіляких фокусів). Київенерго здійснює заміну розрахункових лічильників електроенергії у побутових споживачів у таких випадках – закінчення міжповірочного інтервалу (планова заміна). Заміна проводиться персоналом за кошти компанії відповідно до статей 11 та 28 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність». Тривалість міжповірочного інтервалу встановлюється Укрметртестстандартом для кожного типу лічильників.

До речі, це питання на сайтах різних обленерго трактується по-різному. Дехто категорично з вищенаведеним підходом не згоден. Такі полюбляють натякати на якісь таємні накази та інструкції, що не знайдеш на жодному офіційному сайті і взагалі ніде не знайдеш. Якийсь підпільний Орден енергобаронів-володарів світла. Отже настав час для чітких, зрозумілих кожному, офіційних роз’яснень, тим більше, що такий обов’язок Національної комісії регулювання електроенергетики прямо передбачений постановою КМУ від 26.07.1999 №1357.

Правила користування електричної енергією для населення

Спеціальним підзаконним нормативно-правовим актом, що регулює вищезгадані відносини, є Правила користування електричною енергією для населення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від від 26 липня 1999 р. № 1357, з наступними змінами і доповненнями (далі – Правила). Читаємо пункт 8: прилади обліку електричної енергії (далі – прилади обліку) мають бути. придбані, встановлені, підключені енергопостачальником. Зверніть увагу, лічильники має знайти сам постачальник електроенергії, а не посилати громадянина на пошуки такого собі НІК 2101. Щодо самої оплати у тій ситуації, що нас цікавить, – цей пункт тепер нічого не містить. Отже, слід читати Типовий договір про користування електричною енергією, що додається до Правил.

Цікаво, а чи зобов’язаний за цими Правилами громадянин міняти власним коштом свій належним чином встановлений і опломбований нормально працюючий лічильник, якщо місцеве обленерго вважає, що електронний прилад чимось кращий? Системний аналіз п.12, 17, 35, 37 Правил дає підстави стверджувати, що так просто це робити не можна. Так, у п.37 перелічені права постачальника електроенергії, але права вимагати заміни справного і опломбованого лічильника, та ще й коштом громадян, там немає.

Тепер час зазирнути до Типового договору про користування електричною енергією. Читаємо пункт 11 «Споживач електричної енергії зобов’язується…». Ані слова про вищенаведені обов’язки споживача. Відповідно нічого такого і близько немає у п.12 Типового договору «Енергопостачальник має право…». З іншого боку, задля справедливості додамо положення п.15. Тут перераховано, що енергопостачальник має робити безплатно. Про безоплатну заміну приладів обліку немає нічого. І, нарешті, пункт 20 Типового договору «Споживач несе відповідальність за…». Ніякої відповідальності споживача за відмову у вищенаведеній ситуації від заміни лічильника власним коштом, отже, це ніяке не порушення!

Підводимо підсумок. Для ситуації, що розглядається, – жодна зі сторін не зобов’язана міняти лічильники власним коштом. Звідси висновок: хлопці, давайте жити дружно, коректно і цивілізовано, без залякування і капостей!

Захист прав споживачів

Усе вищенаведене – спеціальне законодавство. Але на ці відносини поширюється дія і Закону України «Про захист прав споживачів». У преамбулі до цього Закону зазначається, що він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Читаємо п.11 ст.10 – якщо під час виконання робіт (надання послуг) виникає необхідність у додаткових роботах (послугах), що не були передбачені умовами договору, виконавець зобов’язаний одержати від споживача дозвіл на виконання таких робіт (надання послуг). Будь-які додаткові роботи (послуги), виконані (надані) виконавцем без згоди споживача, не створюють для споживача будь-яких зобов’язань щодо їх оплати.

До нашої ситуації підходить і ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів». Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, такі умови договору – надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. І, нарешті, принципово важливий пункт – нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Що ж робити?

Що ж робити з тими, хто не хоче виконувати закони? Варіанти наводяться у Законі України «Про захист прав споживачів». Стаття 22 – захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом. При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Споживачі звільняються від сплати державного мита за позовами, що пов’язані з порушенням їх прав.

Та головна проблема полягає у тому, що більшість потерпілих від свавілля енергетичних компаній не бажають «зв’язуватись”. У дачному селищі, ситуацію у якому ми розглядали – жоден з споживачів до суду не звернувся, навіть на звичайну скаргу духу не вистачило. А це може заохочувати місцевих енергобаронів до нових витівок.

Ця проблема має й інший, досить делікатний аспект. Як з’ясувалося, часто густо, у маленьких селищах та містечках споживачі електроенергії не мають навіть письмових договорів на енергопостачання. Судячи з усього, подібне ненормальне становище влаштовує обидві сторони наявних «електричних» конфліктів. Енергетикам, що чинять беззаконня, це вигідно тому, що закріплює хронічну необізнаність громадян у своїх правах. А громадяни впевнені, що позбавили себе зайвого клопоту і без договору якось спокійніше. Оплатив платіжку і маєш світло…

Якщо працівники тих енергетичних компаній, що впізнали себе у цій публікації – з нею не згодні, ми охоче надамо їм шпальта нашої газети для спростування. Впевнений, що системний аналіз УСІХ ВИЩЕНАВЕДЕНИХ, а не лише відомчих, законодавчих актів дозволить нам спільно дійти істини.