Верховний Суд України на спільному засіданні судових палат у цивільних та адміністративних справах 20 січня 2016 розглянув справу № 6-711цс15 про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження та зобов’язання держвиконавця відмовити у відкритті виконавчого провадження за виконавчим листом.
При розгляді була сформована наступна правова позиція.
За змістом положень частин першої, другої статті 22 Закону «Про виконавче провадження» (в редакції Закону № 2677-VI «Про внесення змін до Закону «Про виконавче провадження» та деякі інші законодавчі акти України про вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)» ) виконавчий лист, виданий на підставі рішення суду у цивільній справі, може бути пред’явлений до примусового виконання протягом одного року з наступного дня після набрання рішенням законної сили.
Вказівка судом у виконавчому листі іншого строку пред’явлення його до виконання не має правового значення, оскільки такий термін встановлений імперативною нормою закону і не може бути змінений судом.
Згідно з позицією 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2677-VI, який Вступив в Силу З 9 березня 2011 року, виконавчі документи, видані до набрання чинності Справжнього Закону, пред’являються до виконання у строки, встановлені на момент їх видачі.
Таким чином, поширення дії норм зазначеного Закону на правовідносини по пред’явленню виконавчого документа до виконання залежить від часу видачі такого документа.
У переглядається справі виконавчий документ, виданий на підставі рішення суду після набрання чинності Законом № 2677-VI (9 березня 2011 року), був пред’явлений до виконання поза строками, встановленими статтею 22 Закону «Про виконавче провадження», питання про поновлення пропущеного строку в встановленому статтею 371 ЦПК порядку не наважувався, і відповідно зазначену обставину, виходячи з положень статті 26 Закону «Про виконавче провадження», було підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження.
