У середині вересня держава через Мін’юст провела вражаючий платіж в 335 мільйонів гривень на адресу приватної компанії «НВО« Агрокомплекс ». Сума, м’яко кажучи, немаленька, особливо зараз, коли Кабмін труситься за кожну копійку. Але подітися нікуди – насправді Україна просто почала сумлінно виконувати рішення Європейського суду від 25 липня 2013-го. Згідно з ним держава зобов’язана заплатити «Агрокомплексу» 27 мільйонів євро плюс судові витрати. І ці 335000000 – лише перша частина цієї суми.
Таке рішення суду шокувало багатьох, не тільки в Україні. Сума компенсації виявилася рекордною за станом на 2013 рік не тільки в історії України, а й в історії Євросуду. На більшу суму – 30 мільйонів євро – в Страсбурзі на той момент (ще до вироку по ЮКОСу) була оштрафована тільки Греція на користь двох НПЗ.
У випадку з «Агрокомплексом» також не обійшлося без НПЗ – нехай назва фірми нікого не вводить в оману. Ця призабута вже, але нагадала про себе зараз історія – яскраве свідчення того, як з наших кишень оплачується корупція в українській судовій системі. Пікантності цьому факту додає той факт, що ця сама система українського правосуддя, по суті, прикривала бізнес сусідньої країни. І зараз держава платить мільйони за те, що у корпоративному конфлікті його правосуддя фактично встало на сторону найбільших російських корпорацій. А розплата відбувається в той час, як Київ і Москва ведуть війну по всіх фронтах, включаючи економічний.
Коротка історія цього суперштрафа така. У 90-і роки компанія «Агрокомплекс», у якої дуже велика сфера діяльності – виробництво продуктів нафтопереробки, шоколаду і кондитерських виробів, поліграфія та оптова торгівля – поставила двома партіями 375000 тонн сирої нафти для очищення на Лисичанський нафтопереробний завод, 67,41% акцій якого на той момент належало державі. Натомість компанія мала отримати 14,1 тис. Тонн бензину А-80, а також 55,4 тис. Тонн дизпалива, 33,7 тонн мазуту і 128 тис. Тонн технологічного палива Е-4. Але отримана була тільки частина нафтопродуктів, а у самого заводу настали важкі часи. «Агрокомплекс» пішов по судах і виграв їх, а в 1998-му році Вищий адміністративний суд визнав заборгованість НПЗ перед «Агрокомплексом» у розмірі більше 216 000 000 гривень і це рішення набуло чинності. Але в ситуацію навколо заводу вирішив втрутитися Кабмін, який створив робочу групу для встановлення причин накопичення боргів, – і за результатами аудиту в 2000-му році було вирішено, що судове рішення не відповідає законодавству і реальний борг складає всього 36400000 гривень.
Тим часом завод тихою сапою довели практично до банкрутства і в 2000-му році державну частку акцій за символічні 53000000 гривень (близько $ 10 млн. За тодішнім курсом) купила «дочка» російської «Тюменської нафтової компанії» «ТНК-Україна». Цікаво, що в той момент главою правління НПЗ був ніхто інший як майбутній міністр палива та енергетики, а нині записної опозиціонер Юрій Бойко. Така невелика сума, за яку було продано завод, пояснювалася також тим, що за умовами конкурсу новий власник повинен був заплатити за боргами кредиторам, серед яких був не тільки «Агрокомплекс».
Але він це робити не поспішав. У червні 2001-го року Вищий арбітражний суд скоротив борг перед «Агрокомплексом» до 97400000 гривень, а Донецький апеляційний госпсуд в жовтні того ж року – до 90980000 гривень. У 2003-му році комітет кредиторів і Лисичанський НПЗ підписали «мирову». Відповідно до неї, «Агрокомплекс» діставалося 90983077 акцій, якими володіло ВАТ «ЛиНОС» в акціонерному капіталі створеного росіянами ЗАТ «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія» («ЛіНИК»). Кожна акція коштувала гривню, тобто таким чином легалізувалася сума претензій, зафіксована в останньому рішенні донецького суду. У «Агрокомплекс» порахували цю угоду дискримінаційним для них і продовжили судові розгляди, але безрезультатно, причому компанія прямо заявляла про втручання влади в процес (в розгляди виявився втрутитися навіть тодішній президент Леонід Кучма).
У 2003-му році «Агрокомплекс» звернувся в Європейський суд з прав людини з претензіями до України у розмірі більш ніж півмільярда євро, і через десять років отримав на руки рішення, де апетити позивача були трохи підкориговані – всього 27 мільйонів євро, які повинні бути виплачені рівними частками протягом двох років. Причому постраждалої компанія була визнана Євросудом ще в 2011-му році – він констатував масу порушень в постановах українських судів, а також те, що терміни тяжби перевершили всі розумні межі. У 2013-му ж, після того, як сторони спору не змогли домовитися полюбовно, було визначено розмір відшкодування збитку. Але найголовніше, що зазначено в рішенні ЄСПЛ: «Національні суди, які розглядали справу, не можна вважати незалежними або неупередженими, враховуючи кричуще втручання вищих органів державної влади в хід виробництва». В Україні щодо «неупередженості» судів ні в кого ілюзій не було, але тепер за підтвердження цього доведеться заплатити великі гроші.
Цікаво, що якраз з появою шокуючого український Мінфін рішення Євросуду пішли розмови, що простоював на той момент Лисичанський НПЗ викупить у росіян хтось із українських олігархів – чи то Сергій Курченко, чи то Дмитро Фірташ, але так і не зрослося. Зате ТНК-ВР була поглинена «Роснефтью» (цю дивну угоду, яка ввела російського нафтового гіганта в страшних збитків, одному з найближчих соратників Путіна Сєчину пригадують досі) і у НПЗ з’явився новий господар, якому завод і належить до цих пір.
Варто сказати пару слів і про тих, кому ж дістануться відсуджені в України мільйони. Свого часу власником «Агрокомплексу» був відомий бізнесмен Олександр Галкін, в числі активів якого також був один з найбільших в Європі виробників упаковки «Укрпластик». Саме Галкін активно коментував ситуацію навколо боргу Лисичанського НПЗ, але до початку виплат за рішенням Євросуду він не дожив. У травні 2013-го року Галкіна смерть збив автомобіль в Монте-Карло. Після цієї трагедії «Агрокомплекс» (як і «Укрпластик») очолила заступник і дружина Галкіна Ірина Мірошник. Сам же «Агрокомплекс» зареєстрований на британський офшор Crestleigh Limited, куди тепер і йдуть мільйони з українського бюджету.
Ось як прокоментували «Главкому» початок багатомільйонних виплат за рішенням ЄСПЛ в самому «Агрокомплекс»: «Йдеться про відновлення справедливості, тобто про майно, якого «Агрокомплекс» був позбавлений незаконним рішенням влади. При цьому саме звернення в 2003-му році в Європейський суд з прав людини було викликано тим, що українська влада довгі роки всіма способами уникали повернення майна. Було ухвалено низку неправосудних судових актів. Нова ж влада, навпаки, сумлінно відноситься до зобов’язань держави і тому прийняла рішення виплатити по обов’язковому для неї рішенням. Протягом декількох років ми чекали, коли будуть виконані зобов’язання згідно з рішенням суду, не роблячи ніяких дій. І ось, у вересні поточного року справа зрушила, нарешті, з мертвої точки ».
І це ще не все – у грудні держава, яка і так затрималося з першим платежем майже на рік, повинне буде виплатити по справі «Агрокомплексу» другий транш – ще 13 мільйонів євро.
Що показово, зараз Лисичанський НПЗ, через якого і був весь сир-бор, законсервований російськими власниками і не тільки не приносить грошей до бюджету, але і, по суті, їх звідти висмоктує. Зрозуміло, що держава розплачується за продажність своїх судів ще «кучмівських» часів, причому розплачується в момент, коли найбільш ослаблене. Кошти, які Україна повинна виплатити «Агрокомплекс», наприклад, перевищують суму, яку уряд цього року виділяє на відновлення інфраструктури Донбасу.
Але навряд чи хтось візьметься стверджувати, що зараз українські суди більш чесні і справедливі, ніж при Кучмі. І нехай ця справа буде зайвим нагадуванням про те, що відсутність реформ у судовій сфері буде дуже дорого коштувати кожному з нас. Причому і в прямому сенсі теж.
