19 березня Верховна Рада України ухвалила в першому читанні проект закону “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підстав перегляду судових рішень”.
Законопроектом, що був розроблений Міністерством юстиції, пропонується привести положення Кримінально-процесуального кодексу, Господарського процесуального кодексу, Цивільного процесуального кодексу та Кодексу адміністративного судочинства України у відповідність до вимог Конвенції про захист прав і основних свобод людини, 1950 р., щодо зобов´язання виконувати остаточні рішення Європейського суду в будь-яких справах, в якій Україна є стороною.
Необхідність прийняття такого Закону пов’язана з тим, що положення чинного законодавства не у повній мірі відповідають пункту 1 статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Стаття 46 Конвенції покладає на державу, щодо якої Європейським судом з прав людини винесено рішення про порушення Конвенції, обов’язок виконати це рішення.
Під виконанням рішення Європейського суду слід розуміти вжиття державою індивідуальних заходів, спрямованих на усунення конкретного порушення, визначеного в рішенні Європейського суду, та заходів загального характеру, спрямованих на усунення підстави для надходження до Європейського суду аналогічних заяв проти України у майбутньому. Індивідуальні заходи полягають у виплаті заявнику справедливої сатисфакції, присудженої Європейським судом, і відновленні, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum). Зазначене можливе, зокрема шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.
Разом з тим, чинним Кримінально-процесуальним кодексом України прямо не передбачено підстав для перегляду судового рішення у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. Щодо Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України, то така підстава для перегляду судового рішення прямо передбачена у тексті відповідних статей. Однак, її формулювання, а саме — “визнання судового рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушує міжнародні зобов’язання України” суперечить за змістом субсидіарній природі міжнародної судової установи, до компетенції якої не може належати оцінка та перегляд рішень національних судів.
Таким чином, прийняття вказаного Закону дозволить усунути прогалину у національному законодавстві та привести положення Кримінально-процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України у відповідність до вимог Конвенції.
